Розділ «7. Національно-визвольна війна українського народу в середині XVII ст.»

Внаслідок піднесення визвольної боротьби в травні - червні 1652 року відновлюється влада гетьманського уряду. Проте Польща не примирилася з поразкою під Батогом і вже з лютого 1653 року її війська розпочали спустошливі набіги на територію козаччини.

У квітні 1653 року валаський господар М. Бесараб і семи градський князь Юрій II Ракоці за підтримки польського уряду захопили Ясси і посадили на престол С. Георгіцу. Тоді Лупул попросив допомоги Б. Хмельницького. Уже у квітні 1653 р. українські війська на чолі із Тимошем Хмельницьким повернули владу Лупулові. Потім Т. Хмельницький розпочав наступ на Валахію, що було тактичним прорахунком. Улітку об'єднані валасько-польські сили примусили українсько-молдавські війська відступити. У фортеці Сучава (нині на території Румунії) вороги оточили 2-тисячний загін В. Лупула. Йому на допомогу вирушив Т. Хмельницький з 12-тисячним військом і 10 (20) серпня пробився з боєм до Сучави. Почалася героїчна оборона міста, під час якої 2 (12) вересня 1653 року Т. Хмельницького було смертельно поранено (в його ноги влучило гарматне ядро). Через кілька днів він помер. Смерть сина фактично поставила крапку на планах Б. Хмельницького в цьому регіоні.

Крах балканських планів змусив Хмельницького піти на тісніші контакти з Москвою, де вже вирішувалося питання протекторату над Україною. Польський король Ян Казимир наприкінці серпня ще раз вирушив походом на Україну. Наприкінці вересня 1653 року за допомогою війська кримського хана Богдан Хмельницький оточив польське військо під Жванцем, над Дністром. Великих боїв не було через знесиленість і виснаженість війська. Керівництво армій розпочало переговори. 15 грудня /653 року сторони домовилися про скасування Білоцерківського договору та відновлення чинності Зборівської угоди.

Отже, перед Хмельницьким постала проблема вибору: або здатися Польщі, оскільки сил на подальшу боротьбу з нею було обмаль, або ж шукати порятунку в союзі з Росією.

7.2. Формування української державності в період визвольної війни

Уже в перший період визвольної війни Богдан Хмельницький зі старшинами все частіше звертався до питань державотворення. 23 грудня 1648 року він приїхав до Києва. Гетьмана зустріли духовенство, міщани, високоосвічені, шановані городяни, тобто ті суспільні сили, що здавна виступали проти полонізації України.

Під час перебування у столиці Хмельницький обмірковував свої подальші кроки на шляху до державності. Адже перемоги Богдана приголомшили поляків і водночас надихнули українців.

Основним завданням державотворчої програми Хмельницького було: розбити Польщу; визволити всі українські землі та об'єднати їх, за словами І. Крип'якевича, "у велике незалежне князівство"; використавши сили народу, створити велику армію, підтримати союз із Кримом. Але планам гетьмана не судилося здійснитись. Україна не змогла цілком звільнитися від польського панування, а союз із Кримом був ненадійним, оскільки татари боялися самостійності козаків. Існували суперечності між селянством і козацькою старшиною, яка намагалася використати успіх повстання у своїх інтересах. Такі обставини змусили Хмельницького проводити дуже обережну й розважливу політику, про що свідчило укладення Зборівського договору. Відповідно до угоди було задоволено такі вимоги старшини: збережено всі козацькі вольності; справу скасування унії мусили вирішити на найближчому сеймі; київський митрополит мав увійти до сенату; всі посади у воєводствах повинні обіймати люди православної віри; Польща мусила визнати права грецької віри. Межа козацької території визначалася лінією: Дністер - Ямпіль - Брацлав - Вінниця - Погребище - Паволоч - Коростишів - Горностай-піль - Димер - Дніпро - Остер - Чернігів - Ніжин - Ромни і аж до кордону з Росією. Польща зберігала свою владу на Київському Поліссі, в частині Сіверщини, на Поділлі й Волині. Козаки мали право жити в Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах. На їхню територію не можна було вводити королівські війська.

Оскільки Зборівський договір прийняли значною мірою під тиском хана Іслам-Гірея, не зацікавленого у зміцненні України, то Хмельницькому довелося пристати на кілька невигідних умов: обмеження території, зменшення реєстру, дозвіл польській шляхті повертатися до своїх володінь.

Отже, підписання Зборівського договору заклало підвалини для формування державності. Україні на визначеній території було надано великі права, і гетьман використав їх для державного будівництва.

На козацькій території влада перейшла до Запорозького Війська. І. Крип'якевич писав, що військовий штаб гетьмана, генеральна старшина, набрав функцій кабінету міністрів і зайнявся організацією держави. Цілу територію було поділено на полки і сотні, військові старшини виконували також функції цивільної влади. Усі суди набули козацького характеру, а податки і данини, що належали польській владі, надходили тепер до військового скарбу. Хмельницький повів широку дипломатичну діяльність за кордоном. Так поступово будувалася Українська держава на тій базі, яку забезпечував Зборівський договір. Однак, як вважає І. Дорошенко, "задовольняючи козацьку верству та інтереси православної релігії, Зборівська умова повертала той самий соціальний устрій, який існував перед повстанням. Селянська маса, яка взяла в нім участь і вважала себе тепер вільною, мусила знову вертатися в підданство до своїх панів. Інтересів цієї маси ніхто не взяв у рахубу при політичних перетрактаціях і переговорах. Вона ж почувала себе тяжко покривдженою, обдуреною...". Це надзвичайно ускладнювало процес державотворення.

Пани, які повертались у свої маєтки, мстили селянам за участь у повстаннях. Особливою жорстокістю відзначався князь Корецький на Волині. Проти нього вибухнуло повстання, яке підтримали кілька козацьких полковників. Такі виступи були непоодинокими. Сам Хмельницький мусив їх приборкувати. Проти нього вибухнуло повстання на Запорожжі, де невдоволені низові козаки обрали гетьманом Худолія. Це змусило Богдана вдатися до зброї. У зв'язку з такими подіями Хмельницький почав приділяти значну увагу розвиткові козацького війська як ознаки державності. Керівництво зосередилося в руках старшини, до якої увійшли І. Виговський, Д. Нечай, І. Богун, І. Черняк, Ф. Джалалій та ін. Вони стверджували, що незалежність України стала для них головною політичною метою. Тепер козацький устрій почали пристосовувати до державних потреб. Козаки, які не визнавали над собою панів, своїм першим обов'язком вважали службу державі. Роль гетьмана мала виняткове значення: він був главою держави, вирішував питання війни, миру, внутрішнього адміністративного управління, зовнішньополітичної діяльності.

Демократичними стали взаємини між козаками, зросла їхня державна значущість. Усі козаки називалися запорозьким лицарством. 1653 р. сотник Пилип Уманець в листі до одного з московських воєвод писав: "...ми за ласкою Божою тепер непрості, а лицарі Запорозького Війська. Тепер у нас, за ласкою Божою, тут у всім краю Сіверськім ні воєводи, ні старости, ні судді нема, - Боже дай, щоб здоров був Богдан Хмельницький, гетьман усього Війська

Запорозького! У нас тепер пан полковник за воєводу, а пан сотник за старосту; а отаман городовий за суддю...".

Зборівський договір не давав підстав для заспокоєння. Хмельницький усвідомлював, що рано чи пізно може виникнути збройний конфлікт, а тому прагнув мати союзників. Аби зберегти добрі відносини з Кримом, гетьман віддав татарам стародавній замок Іслам-Кермен у пониззі Дніпра, внаслідок чого Запорожжя втратило прямий вихід до Чорного моря. Водночас було встановлено зв'язки з Молдовою. Володар Молдови Лупул намагався підтримувати добрі відносини з Польщею й Туреччиною, а під час козацького повстання допомагав польській шляхті. Молдовою пролягав торговий шлях до Туреччини, що було надзвичайно важливим для України.

Щоб протистояти Речі Посполитій, Хмельницький встановив тісні зв'язки з Туреччиною. У1651 р. султан погодився прийняти під свій протекторат Запорозьке Військо. Це мало зміцнити позиції України стосовно Польщі, яка не наважилася б вести війну з турецьким васалом, а також щодо Криму, котрий мусив би рахуватися зі Стамбулом. Україні могли відкритися нові перспективи торгівлі з Балканськими країнами й на Чорному морі. Але це не було най ви гідніше вирішення проблеми, оскільки український і турецький народи сповідували різні релігії. Отже, роль протектора більше пасувала Росії.

7.3. Входження України під протекторат Російської держави

Перша спроба переговорів з Росією відбулася наприкінці 1648 р. через єрусалимського патріарха Паїсія, який їхав через Київ до Москви. Контакти з російським царем підтримувались і протягом 1649 р. Зокрема, у березні прибуло з Москви в Україну перше офіційне посольство. Його очолив Г. Унковський. Метою було вивчення ситуації в країні. Посольство перебувало в Чигирині з 13 березня по 22 травня. Загалом за період із 1649 р. до початку 1654 р. в Україні побувало 13 посольств із Москви.

У квітні 1649 року до Москви вирушило перше українське посольство на чолі з чигиринським полковником Ф. Вишняком. І хоча Росія після недавньої тяжкої війни з Польщею займала вичікувальну позицію, переговори відбулися. Хмельницький вимагав військову допомогу проти польської експансії в обмін на те, що Україна прийме протекторат Росії. Після Зборівської угоди гетьман почав активніше домагатися російської підтримки. При цьому він наголошував на можливості навернути під протекторат Росії навіть кримського хана, який, за словами Хмельницького, неодноразово закликав його йти разом на Москву. Цю пропозицію українська сторона відхилила, однак гетьман дав зрозуміти, що в разі зволікання Москви вона не виключена.

У лютому 1651 року відбувся Земський собор, на якому російське православне духовенство і бояри погодилися взяти Богдана Хмельницького разом із Військом Запорозьким під протекторат Росії. Але фактичних кроків для реалізації цього рішення зроблено не було. Водночас тривали надзвичайно виснажливі для українського народу воєнні дії.