Розділ «15. Державне відродження України в 1917- на початку 1918 рр.»

5-11 червня 1917 року відбувся II військовий з'їзд, на якому було затверджено статут Генерального військового комітету, очоленого С. Петлюрою. З'їзд обрав Раду військових депутатів, яка увійшла до Центральної Ради.

Проте значна частина діячів Центральної Ради не розуміла значення української армії. В. Винниченко підкреслював у "Робітничій газеті", що соціал-демократам і всім щирим демократам треба домагатися знищення всяких постійних армій. Саме тому М. Гру шевський і В. Винниченко відмовилися від допомоги 40-тисячного українізованого корпусу, що його пропонував надати в розпорядження Центральної Ради П. Скоропадський.

Процес створення армії розгортався стихійно й повільно. 16 українізованих дивізій не було своєчасно відкликано з фронту. Більшовики частково розгромили їх під час спроб пробитися в Україну. Друга частина цих військ в атмосфері загального розладу самодемобілізувалася. Тому, коли більшовицькі війська посунули в Україну, боронити її не було кому. За цю тяжку помилку Україна заплатила своєю державністю. Центральна Рада не спромоглася забезпечити збереження правопорядку, організувати роботу залізниць, вирішити питання перерозподілу земель, утворити адміністративний апарат. Все це позначилося на єдності лав Центральної Ради, між соціал-демократами та соціалістами-революціонерами виникли ідейні конфлікти.

На II Всеукраїнському військовому з'їзді 10 червня 1917 року Центральна Рада оголосила свій І Універсал (державний документ), який декларував автономію України такими словами: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не пориваючи з державою Російською...".

15 червня було створено уряд України - Генеральний секретаріат, очолений В. Винниченком.

Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) - політичний і громадський діяч, письменник. Навчався в Київському університеті. Був членом РУП, потім УСДРП. Один з вождів української національної революції, лідер УСДРП, член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату. Був автором усіх головних законодавчих актів УНР, зокрема чотирьох Універсалів. У січні 1918 року пішов у відставку з посади прем'єра. У вересні був обраний головою Українського національного союзу. З листопада 1918 року до лютого 1919 року очолював Директорію. Наприкінці 20-х років виїхав на південь Франції. Автор тритомного мемуарно-публіцистичного твору "Відродження нації".

Секретарями стали: військових справ - С. Петлюра, земельних - Б. Мартос, фінансових - X. Барановський, міжнаціональних - С. Єфремов, судових - В. Садовський, продовольчих - М. Стасюк, народної освіти - І. Стешенко. Генеральним писарем було призначено П. Христюка.

Петлюра Симон Васильович (1879-1926) - державний, політичний і військовий діяч, літератор. Народився в Полтаві. Освіту здобув у Полтавській духовній семінарії. Член РУП з 1900 р. (з 1905 - УСДРП). У квітні 1917 року обраний головою Української фронтової ради військ Західного фронту. На І Всеукраїнському військовому з'їзді обраний головою Генерального військового комітету. В червні 1917 року призначений Центральною Радою Генеральним секретарем військових справ. Був членом Директорії, очолював армію УНР, Директорію (лютий 1919). Протягом 1919 р. керував боротьбою проти червоних і денікінських військ. У1920 р. очолював війська УНР, які разом з польськими силами вступили в Україну. В еміграції жив у Польщі, Будапешті, Відні, Женеві, аз 1924 р. - в Парижі. 25 травня 1926 року вбитий у Парижі агентом НКВС.

Перший уряд справді міг і хотів обстоювати інтереси народу України. Уряд більшовицької УНР (грудень 1917) теж називався Генеральним секретаріатом, але переслідував іншу мету. Його учасники (Є. Бош, В. Затонський, Ю. Коцюбинський, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник та ін.) були кадровими працівниками більшовицької партії.

Тимчасовий уряд, попри негативне ставлення до Центральної Ради, був змушений шукати компромісу з нею після поразок на фронтах. Тому представники обох урядів 11- 18 липня підписали угоду, за якою Генеральний секретаріат визнавався крайовою владою Тимчасового уряду. Питання автономії України і земельних відносин мали вирішити Всеросійські Установчі збори. Про це йшлося у II Універсалі Центральної Ради 3 липня 1917 року. У ньому також наголошувалося, що Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії України. Генеральний секретаріат буде представлений на затвердження

Тимчасовому урядові. При кабінеті військового міністра, Генеральному штабі й Верховному головнокомандувачеві Центральна Рада матиме своїх представників, які почнуть формувати окремі частини винятково з українців.

Український народ підтримав Універсал, а Тимчасовий уряд засудив його. П. Мілюков заявив, що проголошення Універсалу є великим злочином. І Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів підтримав Тимчасовий уряд стосовно того, що тільки Всеросійські Установчі збори можуть вирішити проблему автономії України. У резолюції з'їзду щодо українського питання було рекомендовано урядові досягти порозуміння з органами української революційної демократії, щоб організувати тимчасовий крайовий орган для вирішення національних питань. Проте загальнонаціональна криза внесла корективи в перебіг подій. Хаос у народному господарстві, соціальні й міжнаціональні конфлікти, війна, безсилля державної влади створили сприятливі умови для заколоту, очоленого генералом Корніловим. Народ і армія його не підтримали. Комітет з охорони революції, куди входили представники всіх організацій і партій революційної демократії, придушив заколот наприкінці серпня 1917 року. Це призвело до зростання впливу більшовиків, які почали формувати загони Червоної гвардії та в жовтні вже мали в Україні понад 15 тис. червоногвардійців, із яких 3 тис. - в Києві. Більшовики і Ленін, готуючись до захоплення влади, змінили свої вимоги в аграрному питанні. Спочатку, підтримуючи селян щодо націоналізації всієї землі, більшовики мали на меті створення великого рільництва у державній формі на базі поміщицьких господарств та у комунальній на основі об'єднання селянських господарств. Селяни вимагали зрівняльного поділу поміщицьких земель. Орієнтуючись на народні маси, більшовики вдалися до облудної тактики. Всупереч своїй програмі вони висунули перехоплене в есерів гасло "Земля - селянам!", а в питанні національному - гасло утворення союзу вільних республік, хоча були прихильниками централізованої держави. 9 серпня 10 більшовиків увійшли до Центральної Ради з метою розкласти її зсередини.

Центральна Рада основну увагу в цей час приділяла національно-визвольному рухові. З 8 по 15 вересня в Києві працював З'їзд народів Росії за участю литовців, естонців, білорусів, молдован, грузинів, євреїв, бурятів і донських козаків. Виступаючи на ньому, М. Грушевський зазначив, що ідея федерації глибоко вкорінилася в свідомості українського народу і що в перспективі всі європейські народи, а згодом і цілий світ, зіллються в єдину федерацію. Важливим пунктом резолюції з'їзду було те, що скликання Всеросійських Установчих Зборів не перешкоджатиме крайовим Установчим зборам, які мали опрацювати форми внутрішньої організації автономних установ народу. Було підтримано рішення Центральної Ради про необхідність скликання Установчих зборів етнографічної України. З'їзд утворив громадську організацію - Раду народів під головуванням М. Грушевського з метою теоретичного обґрунтування необхідності створення Російської Федерації. Одначе всі ці зусилля звів нанівець Тимчасовий уряд. Цим скористалися більшовики, які 25 жовтня 1917 року захопили владу в Петрограді.

Центральна Рада засудила більшовицький переворот. 25 жовтня вона утворила Комітет з охорони революції в Україні, який на всій території України (9 губерній) мав розпоряджатися всіма силами революційної демократії. Йому підлягали всі органи влади. За кілька днів до жовтневого перевороту в Петрограді козацька військова рада проголосила Кубанську область окремою республікою у складі Російської Федерації. Поважаючи волевиявлення населення Кубані, Центральна Рада відмовилася від претензій на цю частину етнографічної території України.

Сили революційної демократії по-різному оцінили жовтневі події у Петрограді. Російські есери, меншовики і бундівці виступили на захист Тимчасового уряду. Українські партії висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. Після осуду Центральною Радою жовтневого перевороту керівники київських більшовиків В. Затонський, І. Крейсберг і Г. П'ятаков прийняли рішення вийти з комітету з охорони революції, тим самим вивівши з-під контролю комітету сили, які були в їх розпорядженні. Фактично у Києві утворилося три табори, кожний з яких протистояв двом іншим. До табору прихильників скинутого уряду належали представники всіх загальноросійських партій, крім більшовицької, консолідовані на основі штабу Київського військового округу (КВО). Опорою більшовиків була Рада робітничих і Рада солдатських депутатів. Вони прагнули до встановлення радянської влади. Центральна Рада протистояла штабові військового округу, відстоювала власне право на владу.

Центральна Рада і більшовики не заважали одне одному в боротьбі зі штабом КВО, розуміючи, які сили він уособлює. В Україні більшовики зустрілися ще з одним противником, якого не було в Росії, - зародком національно-територіального органу влади. Тому керівники більшовиків у Києві виявляли певну нерішучість у стратегічних питаннях. Доказом цього було одноденне перебування діячів їхньої партії у складі створеного Центральною Радою комітету з охорони революції. Але вже 27 жовтня більшовики скликали розширений пленум Рад робітничих і солдатських депутатів за участю представників військових частин і профспілок, на якому було створено революційний комітет - орган керівництва збройними силами. Військам КВО вдалося ненадовго його блокувати в Марийському палаці. 29 жовтня більшовики обрали новий ревком. Почалися бої. Київські робітники загальним страйком підтримали більшовицьке повстання. У конфлікті між більшовиками і штабом КВО, який підтримував Тимчасовий уряд, наприкінці жовтня 1917 року Центральна Рада зайняла позицію нейтралітету. Це була жахлива помилка, яка принесла перемогу більшовикам. Після триденних боїв командувач округу генерал Квецинський, юнкери і донські козаки покинули Київ.

Центральна Рада більшістю голосів (проти голосували українські соціал-демократи і меншовики) ухвалила рішення про передачу поміщицьких і державних земель у розпорядження земельних комітетів, що було першим кроком до реалізації есерівських, а потім і більшовицьких вимог стосовно соціалізації землі. Малій Раді було доручено затвердити закон про вибори до Українських Установчих Зборів. Було ухвалено постанову про поширення влади Генерального секретаріату на ту територію України, яка була відмежована Тимчасовим урядом (Херсонщина, Катеринославщина, Харківщина, материкова Таврія, Холмщина, частина Курщини та Воронежчини).

7 листопада III Універсалом Центральна Рада проголосила Українську народну республіку (УНР). "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів... ">. До складу України як частини Федеративної Російської Республіки, яка була офіційно проголошена ще 1 вересня 1917 року входили: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Херсонська і Таврійська (без Криму) губернії. Долю Курщини, Холмщини, Воронежчини та деяких інших суміжних територій, населених українцями, мали вирішити пізніше. Було скасовано право приватної власності на землю. її було визнано власністю всього трудового народу. Земля повинна була перейти до нього без викупу. Вибори до Українських Установчих Зборів призначено на 27 грудня 1917 року, а їх скликання - на 9 січня 1918 року. Встановлено 8-годинний робочий день. Було запроваджено контроль над виробництвом, національно-персональну автономію для неукраїнців. Важливим пунктом III Універсалу було якнайскоріше досягнення миру, скасування смертної кари та амністія політичним в'язням, розширення прав місцевого самоврядування, проголошення свободи слова, віри, друку, зібрань, вживання місцевих мов у відносинах з усіма установами. Але, широко окресливши Україну як незалежну державу, ІП Універсал зберігав федеративний зв'язок із Росією, яка як держава вже не існувала. Рада зверталася до всіх народів Росії з пропозицією створити соціалістичні республіки, об'єднані у федерацію. 23 листопада, виходячи з результатів виборів до Всеросійських Установчих зборів в Україні (листопад 1917), на яких більшовики дістали всього 10 % голосів проти 75 %, одержаних українськими партіями, Генеральний секретаріат звернувся до Раднаркому РРФСР, урядів Дону, Кубані, Кавказу, Криму, Башкирі!, Сибіру й Молдови з пропозицією створити центральний федеративний уряд, що будуватиме свою пролетарську країну на території колишньої Російської імперії. Відтоді національний рух в Україні став перешкодою для більшовиків, які готувалися до війни з УНР.

15.2. Боротьба за владу в Україні

Для встановлення своєї влади в Україні більшовики почали створювати власні Ради в УНР і зобов'язали місцеві військові частини, які перебували під їхнім впливом, підтримати їх. Вони утворили військово-революційний комітет, який став готувати повстання в Києві. Та Центральна Рада випередила їх. У ніч на 30 листопада 1917 року сформована начальником Київського військового округу В. Павленком 1-ша сердюцька гвардійська дивізія разом з іншими українськими частинами оточила більшовицькі казарми, роззброїла війська, посадила в ешелони та вислала до Росії. Спробу 2-го гвардійського корпусу прорватися до Києва було блоковано 1-м українським корпусом генерала П. Скоропадського. Загальний перебіг подій прискорила і невдача більшовиків на І Всеукраїнському з'їзді Рад 4- 5 грудня 1917 року в Києві. На ньому були присутні всього 124 делегати від 49 із 300 Рад. Українські ж делегати закликали на з'їзд своїх прихильників із села, які становили більшість серед 1300 присутніх делегатів. Опинившись в абсолютній меншості, більшовики покинули з'їзд і переїхали до Харкова. Там вони оголосили Центральну Раду "ворогом народу", проголосили створення Української Радянської Республіки і сформували свій уряд. Одночасно почався наступ більшовицьких військ на Україну.