Розділ «ДОДАТОК ДОРАДЯНСЬКЕ МИНУЛЕ»

Азербайджан

Перші держави на території Азербайджану виникли на початку І тис. до н. е., проте у III ст. вони потрапили під владу Персії. Пізніше територія Азербайджану входила до складу племінного об'єднання Кавказька Албанія, підкореного саса-нідському Ірану, а потім Арабському халіфату (VII ст.). У ті часи сюди переселилася значна маса населення іранського й арабського походження. З VIII ст. почався процес тюркізашї. Серед турецьких етносів, які мали сильний вплив на формування азербайджанського народу, переважали огузи. У VII ст. прийнято іслам, що мало суттєве значення для формування єдиного народу, оскільки релігія була єдиною і для тюркських, і нетюркських народів. Після майже 600-річного правління сасаяідського Ірану на азербайджанських землях почалося нове політичне піднесення: виникли держави Саджидів, Ширван-шахів, Саларидів, Шеддадидів та ін. Серед інших виокремлювалася держава Аггоюнлу, яка особливо уславилася за часів Узун Гасана (1468—1478 рр.). Цей правитель здійснював політику створення могутньої централізованої держави, яка мала охоплювати усі землі Азербайджану. Об'єднувальну справу свого діда завершив Шах Ісмаїл Хатаї (1501—1524 рр.). Утворилася єдина Сефевідська держава зі столицею у Тебризі. Вона відома як одна з наймогутніших держав Близького і Середнього Сходу. Азербайджанська мова стала державною. Видатний азербайджанський полководець Надіршах Афшар (1736— 1747 рр.) ще більш розширив кордони держави. Проте після його смерті велика держава пала.

Протягом XVI—XVIII ст. Азербайджан перетворився на поле протиборства між Туреччиною і Персією. До середини XVIII ст. на його землі сформувалося близько 15 невеликих держав — ханств і султанатів. У боротьбу за ці землі з Іраном вступила Російська імперія. На підставі Гюлістанського (1813 р.) і Туркменчайського (1828 р.) договорів Азербайджан був розділений: Північний Азербайджан приєднаний до Росії, Південний — до Ірану.

З метою створення підтримки на Південному Кавказі Росія 'почала у масовому порядку переселяти на захоплені азербайджанські землі, зокрема гірські райони Карабаху, вірменське населення із сусідніх регіонів.

Після російської Жовтневої революції в Баку 15 листопада 1917 р. була встановлена радянська влада. Однак 28 травня 1918 р. Азербайджанська національна рада проголосила Азербайджанську Демократичну Республіку. Вона стала першою парламентською республікою в історії Азербайджану. Того самого дня парламент проголосив незалежність Азербайджану. Відразу її окупувала Туреччина, потім — Велика Британія, яка вивела свої війська лише у серпні 1919 р.

У квітні 1920 р. частини Червоної Армії вступили на територію Азербайджану. 28 квітня 1920 р. було оголошено про створення Азербайджанської Соціалістичної Радянської Республіки. Почався радянський період. 6 березня 1921 р. відбувся перший з'їзд рад Азербайджанської СРР. 19 травня того самого року було прийнято Конституцію республіки. Більшовики досягли бажаного: бакинська нафта перейшла під їхній повний контроль.

Білорусь

Вірменія

Вірменське нагір'я — один із найдавніших центрів цивілізаційного розвитку. Починаючи з ХШ ст. до н. е. у боротьбі з експансією Ассирії йшов процес об'єднання місцевих племен у союзи. На їх основі у IX ст. до и. е. утворилася держава Урарту — найдавніша держава на території СРСР, Вона досягла досить високого рівня розвитку, що потім вплинуло на розвиток древньої Вірменії.

Після Урарту естафету історії на цій території прийняло стародавнє Вірменське царство. Проте гору одержали перси, під владою яких Вірменія перебувала понад два століття (560— 330 рр. до н. е.). Завоювання держави Ахеменідів Александром Македонським, а потім дезінтеграція його імперії призвели до того, що влада на цих землях перейшла до Селевкідів. Селевкідське царство підкорив Рим у 189 р. до н. е. Великій Вірменії вдалося звільнитися від селевкідського панування. Незалежним царем Великої Вірменії проголосив себе Арташес І, який пізніше приєднав до неї землі Малої Вірменії та всі інші, де розмовляли вірменською мовою. Золотий вік Великої Вірменії настав під час правління його онука — Тиграна Великого (95— 55 рр. до н. е.). Проте у 69—66 рр. до н. е. величезна держава розпалася.

У 51 р. н. е. до влади прийшла династія Аршакідів, для епохи правління якої характерно багато знаменних подій. У 301 р. офіційною релігією було оголошене християнство. Історія перших чотирьох століть нової ери для Вірменії стала історією поступової втрати самостійності та поділу її між Римською імперією (пізніше Східна Римська імперія стала Візантією) і царством персів. У 428 р. древня вірменська держава припинила існування. Після того, як у 450 р. Іран висунув перед вірменами вимогу зректися християнства і прийняти іранську релігію — зороастризм, почалися антиіранські виступи.

Спустошливі набіги арабів у 640, 642—643 і 650 рр., які супроводжувалися пограбуванням, розоренням і полоном місцевих жителів, змусили колишню перську Вірменію визнати владу Арабського Халіфату, хоча проти неї постійно точилася визвольна боротьба. Врешті-решт у 885 р. Халіфат мав визнати князя дому Багратідів Ашота царем Вірменії. Після Багратідів самостійності досягли й інші князівства, що і призвело до роздробленості країни.

У 1080 р. утворилося Кілікійське царство, яке загинуло у 1375 р. від єгипетських мамлюків. Але цей майже 300-річний період був дуже важливим для розвитку вірменського народу.

Остаточне знищення останніх спалахів самостійності у Вірменії здійснили турки османи і нові перські завойовники. У 1639 р., після миру, укладеного між Туреччиною та Іраном, Вірменія була остаточно поділена: її західна частина відійшла до Туреччини, а східна — до Ірану.

Протягом XVI—ХУШ ст. у боротьбі з Туреччиною та Персією посилює свої позиції Росія. На початку XIX ст. це особливо виявилося у Закавказзі. Після двох війн з Персією за Гюлістанським мирним договором 1813 р. і Тукманчайським мирним договором 1828 р. Східна Вірменія була приєднана до Російської імперії. Після війни з Туреччиною у 1878 р. до Росії перейшла Карська область.

Західна Вірменія, в якій у другій половині XIX ст. проживало приблизно 3 млн вірменів, залишилися під владою Туреччини. Вірменський народ перебував на краю моральної та фізичної загибелі. Людей постійно вбивали, грабували, розорювали. У 1894 р. турки спустошили Сасун, де вирізали понад 10 тис. вірмен. У 1895 р. відбулися різанина вірменського населення Трапезунда, Ерзерума, Вана та інших міст. Збройні повстання опору не змогли змінити ситуацію, яка набула жахливих масштабів під час Першої світової війни.

Наприкінці 1914 р. убито всіх офіцерів і солдатів турецької армії, які були за походженням вірменами. За порадами німецьких союзників турецький очільник Енверпаша 20 травня 1915 р. видав наказ про виселення вірмен з Анатолії та Кілікії як потенційних спільників ворога (Росії). Під час виселення до Аравійської пустелі зчинилася кривава різанина, яка тривала до 30 грудня 1915 р. Загинуло понад 1,5 млн. людей, більшість тікала, рятуючи життя. Відтоді геноцид вірменського народу — проблема не тільки пам'яті співвітчизників, а й міжнародна проблема. Так, багато вищих законодавчих органів світу, зокрема США та європейських країн, визнали ті події як злочин проти людства. Туреччина геноциду не визнає, що деякими європейськими країнами розглядається як одна з перешкод до вступу її до Європейського Союзу.

У першому десятиріччі XX ст. Вірменія, як і весь Південний Кавказ, переживала піднесення страйкового руху, селянських заворушень і демонстрацій. Але ці процеси були перервані у зв'язку з початком Першої світової війни. Утворився Кавказький фронт, де російські війська протистояли турецьким.

Після захоплення більшовиками влади у Петербурзі 29 грудня 1917 р. Рада народних комісарів Радянської Росії видала Декрет "Про турецьку Вірменію", згідно з яким проголошено право Західної Вірменії на повне самовизначення. 22 квітня 1918 р. Закавказький сейм оголосив відокремлення Закавказзя від Радянської Росії. Турецькі війська почали наступ на Південний Кавказ, який відбили регулярні вірменські війська та ополчення. 28 травня 1918 р. вірменська Національна Рада оголосила Республіку Вірменію. 29 листопада 1920 р. влада перейшла до Революційного комітету Вірменії, який очолювали більшовики. У листопаді втручання Червоної Армії призвело до проголошення Вірменської Соціалістичної Радянської Республіки, яка 11—12 березня 1922 р. об'єдналася з двома іншими закавказькими республіками у федерацію. Закавказька Федеративна Республіка 30 грудня 1922 р. увійшла до складу СРСР, де в такому вигляді проіснувала до 1936 р., коли на її місці утворилося три союзні республіки: Вірменія, Грузія та Азербайджан.