Розділ «ГРУЗІЯ»

За радянських часів Грузія, можна сказати, "купалася, як сир у маслі". її теплий клімат, вигідне розташування на березі Чорного моря були дуже сприятливими як для власного населення, так і інших радянських громадян, котрі прагнули відпочити на її курортах. Грузини традиційно займалися виноградарством і виноробством. Дуже популярними були грузинські мінеральні води. До того ж грузини ділили з азербайджанцями квітковий ринок усього Союзу, а також їх монополією були цитрусові та спеції. Спроби індустріалізації не мали особливого успіху в цій республіці. Найвідомішими були гірничо-збагачувальний комбінат у Чіатурі, металургійний комбінат у Руставі та деякі інші, які споруджувалися й обслуговувалися здебільшого росіянами та українцями. Досить успішно функціонувала гідроенергетика, видобували вугілля, марганець і мідь. У промисловості працювало 27 % населення. Дві третини продовольства, яке виробляли у Грузії, вивозили до інших радянських республік.

Разом із тим Закавказзя здавна було зоною непростих міжетнічних відносин. 18 березня 1989 р. у селищі Лихий Гудаутського району відбувся 30-тисячний мітинг. Він став відповіддю на посилення націоналістичних настроїв у грузинському суспільстві, особливо стосовно скасування усіх автономних утворень у складі Грузії. Учасники мітингу прийняли звернення від імені абхазького народу на адресу ЦК КПРС, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР із проханням надати Абхазії статус союзної республіки і тимчасово запровадити режим особливого управління на зразок Нагірно-Карабаської автономної області. Це звернення викликало обурення грузинського населення, і з 20 березня до в квітня по всій республіці відбулися мітинги проти рішень Лихнинського сходу. Приймалися резолюції про вихід Грузії зі складу СРСР.

Москва відмовчувалася, а місцева влада розцінила ці виступи як несанкціоновані. З 4 квітня біля будинку уряду у Тбілісі на проспекті Руставелі йшов цілодобовий мітинг, у якому брали участь приблизно 10 тис. осіб. 9 квітня 1989 р. сталася кривава бійня у Тбілісі, коли радянські військові саперними лопатками били і вбивали мітингувальників, серед яких було чимало жінок. Загинуло 19 осіб, понад 4 тис. отримали поранення. Понад 3 тис. постраждали від отруйних газів. М. Горбачов дистанціювався від трагічних подій, хоча вони завдали сильного удару по його іміджу. Московське керівництво переклало відповідальність на військових. Прихильники грузинської самостійності одержали додаткові аргументи на користь своєї позиції. Антирадянські настрої в Грузії стали сильнішими, ніж у Прибалтиці.

Після квітневих подій рух за відокремлення Грузії, який раніше нараховував кілька тисяч осіб, став справді масовим. Почався процес створення нових партій: з квітня 1989 р. до жовтня 1990 р. їх виникло майже 140. У вересні 1990 р. обрали неофіційний парламент, який конкурував із діючим, його називали Національним конгресом. У ньому переважали члени Національної партії незалежності на чолі з Іраклієм Церетелі та Національно-демократичної партії на чолі з Георгієм Чантурія (до січня 1992 р. Національний конгрес відігравав роль позапарламентської опозиції Верховній Раді).

На багатопартійних виборах до Верховної Ради Грузії 28 жовтня 1990 р. перемогла коаліція відомого дисидента Звиада Гамсахурдіа "Круглий стіл — вільна Грузія". За цей блок проголосували 54 % виборців, і він одержав 155 з 250 місць у парламенті. Комуністична партія Грузії набрала 30 % голосів (64 місця). Загальногрузинський союз національної згоди і відродження отримав 3,4 % і не одержав жодного місця у парламенті. Головою Верховної Ради у листопаді 1990 р. обрали З. Гамсахурдіа.

У березні 1991 р. уряд відмовився проводити на території країни референдум про майбутнє СРСР і замість нього провів референдум про незалежність Грузії. У ньому взяли участь 95 % електорату, а 93 % тих, хто брав участь у голосуванні, висловилися за надання незалежності. 9 квітня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт про відновлення державної незалежності Грузії і визнала дійсними Акти про незалежність 1918 р. та Конституцію 1921 р.

З. Гамсахурдіа - 87 % голосів на виборах

Наприкінці квітня 1991 р. Верховна Рада ухвалила нову Конституцію. На прямих президентських виборах 26 травня З. Гамсахурдіа одержав майже 87 % голосів. Він одразу взяв жорсткий курс на створення унітарної держави, нехтуючи настроями населення автономій. Економічні проблеми, які в той час ставали складнішими, його не дуже цікавили. Перший грузинський президент спромігся налаштувати проти себе всі політичні партії. Вже у грудні 1991 р. розгорнулася боротьба між прибічниками президента та опозицією, до якої приєдналася Національна гвардія. Вона очолила збройний переворот. Після кількох тижнів боїв у центральній частині Тбілісі у січні 1992 р. З. Гамсахурдіа усунули з посади, він утік до Західної Грузії, Вірменії, а потім Чечні, ставши "президентом у вигнанні". До влади прийшла Військова Рада на чолі з Тенгізом Кітовані. У березні 1992 р. вона оголосила саморозпуск і створення Державної ради, до складу котрої входили приблизно 70 представників 36 опозиційних партій.

Едуард Шеварнадзе — відомий і впливовий політичний діяч радянських часів

"Трояндова революція"

До середини листопада на вулицях Тбілісі почалися масові демонстрації під гаслом "Грузія без Шеварнадзе", які потім перекинулися на інші грузинські міста і селища. Протести опозиції досягли піку в перший день засідання нового грузинського парламенту — 22 листопада. В той день опозиціонери на чолі з М. Саакашвілі з трояндами в руках (звідки й походить назва "трояндова революція") захопили будинок парламенту. Виступ Е. Шеварнадзе перервали, його у супроводі охоронців змусили піти з парламенту, а його крісло викинули у вікно натовпу. 150 тис. людей, яким набридла корупція, бідність і політична стагнація режиму Е. Шеварнадзе, вимагали його відставки.

Увечері 23 листопада Е. Шеварнадзе провів зустріч із М. Саакашвілі та З. Жванія, аби обговорити ситуацію, що виникла. М. Саакашвілі заявив: "Якщо протягом години Е. Шеварнадзе не подасть у відставку, 150 тис. демонстрантів штурмуватимуть його резиденцію". Не бажаючи вдаватися до насильства, Е. Шеварнадзе оголосив про свою відставку (у 2005 р. він скаржитиметься, що нова влада не виплачує йому навіть пенсії за старістю). Значна численність людей святкувала перемогу на вулицях столиці з фейерверками і рок-концертами.

Верховний Суд анулював результати виборів. Нові президентські призначили на 4 січня 2004 р. На них переміг лідер революції Михайло Саакашвілі (його підтримали 96,27 % виборців). 28 березня 2004 р. пройшли нові парламентські вибори, на яких перемогу одержали "нові демократи", підтримані М. Саакашвілі, з результатом 67 %.

Події тих днів відомі в історії Грузії як "революція троянд". Насправді, ніякої революції не було. Мала місце зміна верхівки мирним шляхом і в конституційних рамках діючих на політичному олімпі осіб, які належали і політично, й економічно, і соціально до "сім'ї", адже М. Саакашвілі був свого часу вихованцем і соратником Е. Шеварнадзе. Тому те, що сталося, ліпше називати "оксамитовим" переворотом. Насамперед прихильники молодого лідера виграли пропагандистську війну, спромігшись дати сигнал про масові порушення при голосуванні задовго до оголошення офіційних результатів виборів.

25 січня 2004 р. М. Саакашвілі почав своє президентство помпезною інавгурацією, що мала засвідчити єднання нового лідера з народом. В одному з інтерв'ю він зазначив: "Мені краще померти, ніж не виправдати надії мого народу". Справді, більша частина грузинів голосували не за нього і не за програму "Національного руху", а за свої сподівання на поліпшення життя завтра, за нову людину, котра, як їм здавалося, могла втілити їхні мрії. Адже грузини смертельно втомилися від негараздів: нестач, низьких зарплат, криз, корупції. Більшість чоловіків виїхала у пошуках заробітку за кордон, насамперед до Росії. Тільки 70 % грузинських дітей може відвідувати школу. Інші 30 %, тобто кожна третя дитина, сидять удома, оскільки сім'я не має грошей на підручники і шкільний одяг. Значна частина дітей і юнацтва виглядають молодше за свої роки через постійне недоїдання.

Грузія нині має населення приблизно 4,5 млн. осіб (тобто менше, ніж фактичне населення Києва), без потужної промисловості. На експорт постачаються лише вино, мінеральна вода і чай. Це дуже бідна країна з декількома неймовірно багатими родинами. Інтелігенція, котра традиційно виконувала роль замінника середнього класу, зійшла на маргінес. її місце зайняв справжній середній клас — підприємці середньої руки. Кожен бажаючий може відкрити свою справу за три дні. Проте таких мало, як і самих підприємців. Чисельно їх менше, ніж в інших посткомуністичних країнах. Більшість тих, хто мав руки і голову, виїхали за кордон, здебільшого до Росії. Окрім інших видів діяльності вихідці з Грузії активно зайнялися кримінальними справами. Грузино-абхазькі організовані злочинні угруповання, не відмовляючись від "традиційних промислів" (викрадень, рекету, пограбувань, квартирних крадіжок, шахрайства), все частіше беруть участь у різних фінансових аферах на території Росії та інших країн. Наприклад, вони створюють сумнівні комерційні фірми, акціонерні товариства, банки. Помітний їхній вплив в оборудках, пов'язаних з експортом нафти, лісу, кольорових металів, що завдає шкоди економіці тих країн, на території яких це відбувається.

У роки першого президентства М. Саакашвілі в два рази збільшилося економічне зростання. Країна отримувала іноземні інвестиції. Почалася боротьба з корупцією. Президент сплачував своїм посадовцям додаткове утримання з фонду, створеного "групою американських компаній, зацікавлених в інвестуванні у грузинську економіку". ДАІ розпустили, а натомість набрали нові кадри, яким значно збільшили заробітну плату. Цінуючи роботу, працівники ДАІ перестали брати хабарі. Менш ніж за рік МВС перестріляло багато "злодіїв у законі" при "спробі до втечі". Побудували багато нових шляхів тощо.

Проте економічні реформи призвели до загострення низки соціальних проблем. Країну з давніми і вкоріненими традиціями поставлено на шлях прозахідної модернізації. Молодий президент йде курсом жорсткого неолібералізму чиказької школи. Іншими словами, він будує капіталізм із нелюдським обличчям у своїй країні. Наприклад, з певного часу лікарня не приймає хворого, якщо він не має медичного страхування. Але як купити страхування сім'ям, яким ледь вистачає грошей на скромну їжу? І таких сімей багато — більше, ніж, скажімо, в Україні. Середня заробітна плата наприкінці 2007 р. становила 36 ларі (18 дол.), а за електроенергію в місяць родині потрібно платити 12 ларі. Більше третини населення наприкінці 2007 р. жило за межею бідності.

Грузини — дуже горда нація, вони нічого так високо не цінують, як власну гідність. Але важко зберігати гідність у злиденності. Для того, щоб стати заможним, слід мати зв'язки, тобто належати до "правильного клану", до такого, який нині при владі. З викривальними заявами на адресу президента виступив по телебаченню колишній соратник — генеральний прокурор, потім міністр оборони Ірак лій Окруашвілі. Серед іншого він повідомив, що М. Саакашвілі віддавав накази усувати небажаних осіб, насамперед прем'єр-міністра 3. Жванію (7 лютого 2005 р. його знайшли мертвим на квартирі товариша. Офіційна версія смерті — отруєння газом). Було повідомлено і про небажаність Бадрі Патаркацішвілі — грузинського мільйонера, який перейшов на бік опозиції та надавав їй значну фінансову підтримку (пізніше помер у Лондоні від "раптового серцевого нападу". В обох випадках опозиція звинувачувала М. Саакашвілі). Після виступу І. Окруашвілі був ув'язнений; потім, з'явившись змученим на телеекранах, він заявив, що все вигадав.