Розділ «ДОДАТОК ДОРАДЯНСЬКЕ МИНУЛЕ»

Азію від киргизьких гір до західного Казахстану і туркменського Закаспія. Загони, які об'єднували тисячі повстанців, нападали на міста і російські гарнізони. Повстання набуло характеру "священної війни" проти невірних росіян і боротьби за національну незалежність. Справа також доходила до запеклих збройних сутичок між казахами і киргизами, з одного боку, і російськими поселенцями, адміністрацією, поліцією і солдатами — з іншого. Наслідки цього повстанського руху для казахів та киргизів були катастрофічні: їх загинуло понад 100 тис, а ще понад 200 тис. тікали у гори та Східний Туркестан. Кочове населення зменшилося десятикратно. Це було його фактичне винищення. Стадами також знищувалася худоба, яка йому належала. Жорстокі акції слугували не тільки заходами придушення народного опору, а й засобом створення простору для нових переселенців. Проте тільки Й. Сталін наніс остаточний і вирішальний удар по кочівниках.

Радянський період в історії Казахстану почався з жовтня 1917 р., коли протягом 5 місяців була встановлена радянська влада, а 26 серпня 1920 р. створена Казахська АСРР у складі РСФРР. У 1936 р. вона стала союзною республікою. Столиця Казахської Радянської Соціалістичної Республіки спочатку була перенесена до Кизил-Орди, а потім до Алма-Ати (нині столицею Казахстану є місто Астана).

Киргизія

Киргизи — найстаріший етнос Центральної Азії. Киргизький етнос був відомий у Центральній Азії вже у І тис. до н. е. До II—V ст. н. е. кочівники, які мешкали на півночі теперішньої Киргизії, створили потужні родоплемінні союзи. Південні райони з осілим населенням у П—IV ст. входили до держави Паркан і Кушанського царства. У VI—ХП ст. Киргизія входила до складу Західнотюркського каганату, держави тюркешей, карлуків, караханідів. У XIII—XV ст. перехід під владу татаро-монголів загальмував розвиток осілого землеробства і розвиток міст. Оточені сильнішими ворогами, вони вимушені були жити в неродючих горах, де швидко регресували до майже родових відносин за відсутності власної держави. Проте киргизам вдалося зберегти етнічну самостійність. У другій половині XV ст. на території сучасного Киргизстану в результаті об'єднання киргизьких племен уперше утворилося самостійне ханство, до складу якого увійшла основна частина киргизької народності, що на той час майже сформувалася.

Велике значення мала Киргизія на Великому шовковому шляху. Місто Ош протягом тисячоліть відігравало роль транзитного пункту Ферганської гілки цієї трансконтинентальної торгової магістралі. Як зручне місце для торгівлі й обміну він приваблював мандрівників, торговців, ремісників, скотарів і селян,

У першій третині XIX ст. Киргизію завоювали кокандські хани, хоча місцеве населення чинило запеклий опір. До 1863 р. північна Киргизія приєдналася до Російської імперії переважно добровільно, а південні райони були приєднані силою після падіння Кокандського ханства у 1876 р.

У результаті приєднання до Росії місцеве населення зазнало багато страждань. Особливо гострими були суперечності за кращі землі з переселенцями, які прибували сюди з європейської частини імперії. Зайняття літніх пасовиськ негативно впливало на всю звичайну систему господарювання і власне виживання кочівників. Через це вони намагалися усіма засобами тому перешкодити. Саме такі обставини зумовили потужний виступ у 1916 р. спільно з казахами та іншими народами Середньої Азії. Це повстання жорстоко придушив російський уряд, воно мало страшні наслідки для тих, хто намагався захистити свої землі.

Протягом листопада 1917 — червня 1918рр. у Киргизії було встановлено радянську владу, і вона увійшла до складу Туркестанської АРСР. 14 жовтня 1924 р. створено Кара-Киргизь-ку автономну область у складі Російської СФРР (із 25 травня 1925 р. вона мала назву Киргизька автономна область). З 5 грудня 1936 р. вона стала Киргизькою Радянською Соціалістичною Республікою у складі СРСР і була створена на базі традиціоналістського суспільства з майже відсутньою соціальною стратифікацією та натуральними формами господарювання.

Латвія

Литва

Окремі феодальні князівства існували на території сучасної Литви ще у IX ст. Перша писемна згадка про литовців належить до 1009 р. Литовські землі в єдину державу об'єднав князь Міндаугас у 1236 р. Так на території теперішньої Литви і частини Білорусі утворилося Велике князівство Литовське. Це була ранньофеодальна монархія. Від початку державі довелося зіткнутися з експансією хрестоносців — Лівонського і Тевтонського орденів. У ХШ—XVI ст. Литва неодноразово відбивала німецьку агресію. З метою відвернення захоплення Литви хрестоносцями і перемоги над противниками всередині країни Міндаугас у 1251 р. прийняв католицтво, одержавши підтримку Папи Римського. У 1253 р. Міндаугас став королем Литви. У битві біля озера Дурбе у 1260 р. війська Лівонського ордена були розбиті. З приходом до влади князя Вітяніса (1295—1316 рр.) закінчився період міжусобиць, була проведена військова реформа, створена професійна армія, що дало змогу здійснити 11 походів проти хрестоносців.

За часів князя Гедимінаса (1316—1341 рр.) та його синів Лю-барта й Ольгерда (1345—1377 рр.) Литва — Велике князівство Литовське і Руське — здобула більшу частину українських, білоруських і частину російських земель. У складі Великого князівства Литовського руські землі становили 9/10 території. Багато з них прагнули знайти захист від татаро-монголів і приєднувалися до Литви добровільно.

Затиснута між Тевтонським орденом і Московським князівством, Литва отримала наприкінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію: шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла (молодшого сина Ольгерда, який зайняв великокнязівський престол всупереч принципам родового старшинства і перебував у дуже складному становищі) об'єднати сили двох держав. У1385 р. було укладено Кревську унію. Ягайло одружився з Ядвігою і був проголошений польським королем. Унією передбачалося .приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицтво. Проте в результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишалася окремою державою.

З плином часу Велике князівство Литовське занепадало. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558—1583 рр.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка наполегливо добивалася приєднання Литви. Таке об'єднання відбулося. У 1569 р. було укладено Люблінську унію, яка з двох частин створила єдине ціле — Річ Посполиту. Протягом XVI—XVIII ст. у Литві панувала польська шляхта, відбувалася полонізація місцевого населення, яке втрачало національний характер.

Після третього поділу Польщі (1795 р.) більша частина Литви була приєднана до Російської імперії. Спроби відновити державність збурили повстання 1830—1831 і 1863—1864 рр., але вони були придушені. Разом із тим відбувався процес формування національного руху.

Коли почалася Перша світова війна, її землі від початку стали ареною бойових дій між арміями Німеччини і Росії. Восени 1915 р. німецькі війська майже повністю окупували країну. В свій час царський уряд проігнорував вимоги надати Литві автономію. Через це литовські політичні діячі на чолі з А. Сметоною переорієнтувалися на Німеччину. За згодою окупаційної влади 21 вересня 1917 р. була обрана Литовська Таріба, яка 16 лютого 1918 р. прийняла рішення про незалежність Литовської держави (під німецьким контролем).

У грудні 1918р. під час наступу Червоної Армії більшовики сформували Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який оголосив скинення уряду і Таріби та проголосив створення Литовської Радянської Республіки. Водночас відбулися комуністичні демонстрації у деяких містах Литви, подекуди з'явилися ради робітничих депутатів. 5 січня 1919 р. червоні частини зайняли Вільнюс, де влаштувався радянський уряд на чолі з В. Міцкявічюсом-Капсукасом. У зв'язку з важкою ситуацією у радянській Росії, спричиненою наступом білих армій і польських частин, було проголошено Литовсько-Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку (Літбел). Вона проіснувала з лютого до серпня 1919 р.

Після наступу німецьких військ у серпні 1919 р. загони Червоної Армії, яка підтримувала новостворену владу, залишили Литву. У 1922 р. прийнято Конституцію і Литву проголошено демократичною республікою. Радянський уряд визнав її незалежність. Першим литовським президентом став А. Сметона. До 1926 р. у республіці панував парламентаризм. Проте у грудні 1926 р. у результаті військового державного перевороту було встановлено авторитарний президентський режим А. Сметони, який проіснував до 1940 р.

Литву спіткала така сама доля, як й інші прибалтійські республіки. За таємною домовленістю між радянським і фашистським керівництвом вона відійшла до сфери впливу СРСР. Після підписання договору про взаємодопомогу з Радянським Союзом і "порушення" деяких з його умов, у республіку були введені радянські війська. Відбулися зміни у складі парламенту й уряду. В результаті 21 липня 1940 р. було проголошено Литовську Радянську Соціалістичну Республіку. Новостворений Народний Сейм ухвалив звернення до Верховної Ради СРСР з проханням прийняти Литву до складу Союзу. З серпня 1940 р. союзна Верховна Рада задовольнила це "прохання".

Молдова