Розділ «ВІРМЕНІЯ»

Для однієї з гараздуючих радянських республік 1988 р. виявився дуже складним. 7 грудня в ній сталося страшне стихійне лихо — небачений за своєю руйнівною силою землетрус. В епіцентрі — у місті Спітак — 10 балів за шкалою Ріхтера. За мить 20 тис. людей загинули, 700 тис. залишилися без даху над головою, у руїни перетворилися міста Ленінакан, Спітак, Кіровакан, Степанаван, десятки селищ. Не тільки радянські республіки, а й більшість країн світу прийшли на допомогу постраждалим. Це було вперше, коли Радянський Союз прийняв іноземну допомогу, від якої відмовилися після вибуху Чорнобильської атомної електростанції у 1986 р. Тобто вперше визнали, що в СРСР "щось трапилося", і він неспроможний подолати це сам.

Землетрус трапився на тлі загострення конфлікту з Азербайджаном через Нагірний Карабах. Люди сподівалися, що при такій біді про нього забудуть, але сподівання не виправдалися. У Вірменії масово підтримали вимоги вірменського населення Карабаху про вихід зі складу Азербайджану і приєднання до Вірменії. У республіці спалахували масові демонстрації, мітинги і страйки. Ситуація погіршилася після погромів вірменів у азербайджанському місті Сумгаїт у лютому 1988 р. До 1990 р. з Азербайджану втекли до Вірменії 250 тис. вірменів, а з Вірменії — 150 тис. азербайджанців.

У червні 1990 р. Верховна Рада Вірменії висловила згоду на входження Нагірного Карабаху до складу Вірменії, проте це рішення скасували керівництво СРСР. Дії Москви викликали нові масові протести. їх очолив комітет "Карабах", на основі якого у 1989 р. було створено Вірменський загальнонаціональний рух.

Перші демократичні вибори до Верховної Ради

Перемога Л. Тер-Петросяна на президентських виборах

22 вересня 1996 р. Л. Тер-Петросян переміг на президентських виборах, отримавши 52 % голосів на підтримку. В ніч напередодні виборів він виступив в ефірі, залякуючи виборців фашистською загрозою. Він заявив, що в разі приходу до влади його суперника погіршаться відносини з Росією, Грузією, Заходом, а недостатньо вивірена політика призведе до поновлення війни в Карабасі. Його основний противник — лідер опозиції В. Манукян — один із творців комітету "Карабах", перший прем'єр-міністр незалежної республіки, міністр оборони, при якому були одержані перші перемоги на карабаському фронті, лідер Національно-демократичного союзу і депутат парламенту — отримав 42 % голосів. Причому він переміг у столиці, а у глибинці виборці підтримали Л. Тер-Петросяна. На його боці були і військові, зокрема ще до того, як остаточно підрахували й оголосили результати виборів, міністр оборони зазначив, що тепер захищатиме свого президента. Тобто виборцям дали зрозуміти, що від їхньої думки нічого не залежить, і все заздалегідь відомо. Поширювалися чутки про масові зловживання під час виборчого процесу. Хоча міжнародні спостерігачі заявили про типові для пострадянських країн порушення і не більше. Спостерігачі від ОБСЄ таки відзначили численні порушення, проте вибори недійсними не визнали.

В. Манукян закликав вірмен не приймати результатів виборів і "вийти із себе". На мітингах він заявляв про якісь протоколи, які в нього є, проте їх не показував. Тисячі прибічників опозиції протестували проти фальсифікацій, які, на їх думку, мали місце під час виборів, справа доходила до масових зіткнень. Керований опозицією натовп 25 вересня штурмом взяв будинок парламенту, де засідала Центральна виборча комісія. Жорстоко побили спікера парламенту Б. Араркцяна та його заступників, деяких депутатів. У відповідь влада ввела до столиці війська. Оточивши центр міста, військові пішли у наступ, підтримані водометом і сльозоточивим газом. Щоправда, жертв не було. Міністр внутрішніх справ виступив по телебаченню. Кваліфікувавши події як спробу державного перевороту, він звернувся до єреванців з проханням зберігати спокій і не виходити на вулиці. Влада заборонила проведення мітингів і демонстрацій і розпорядилася про тимчасове затримання лідерів опозиції — колишніх сподвижників Л. Тер-Петросяна. З ним залишилося лише троє колишніх соратників по боротьбі, інші перейшли до опозиції.

Події 25 вересня розкололи не тільки майдан Свободи, де вони відбувалися, а й усю країну. Багатотисячні натовпи, які протягом трьох днів виходили на майдан, свідчили про глибоку кризу, що виникла у Вірменії. Виступаючи ЗО вересня зі зверненням до народу, Л. Тер-Петросян мав визнати, що вирішальним фактором для народного невдоволення стали "невідворотні болісні наслідки економічних перетворень, кадрова політика, сваволя адміністративної машини, поширені вияви хабарництва й особливо тяжке соціальне становище населення" . З метою виправлення ситуації він обіцяв здійснити невдовзі серйозні кадрові перестановки, розширити боротьбу із корупцією та беззаконням.

Прагнучи досягти послаблення політичної напруженості, президент Л. Тер-Петросян призначив у березні 1997 р. новим прем'єр-міністром лідера Нагірного Карабаху Роберта Кочаряна. Восени 1997 р. президент дав принципову згоду на план ОБСЄ, що передбачав поетапне врегулювання карабахського конфлікту. Однак поступки Азербайджану, які передбачалися, викликали невдоволення у правлячих колах. Із запереченням виступили прем'єр Р. Кочарян і військове керівництво. У відставку подали міністр закордонних справ, голови парламенту і Центрального банку. Урядовий блок у Національних зборах розколовся.

Передчасна відставка Л. Тер-Петросяна

У лютому 1998 р. під тиском опонентів Л. Тер-Петросян, не добувши свій термін, був змушений піти у відставку. На дотермінових президентських виборах у березні 1998 р. переміг прем'єр-міністр Р. Кочарян. Йому вдалося перемогти головного суперника — колишнього керівника Комуністичної партії Карена Демірчяна, який створив пізніше нову Народну партію. Справа в тому, що навіть за умов масового зубожіння населення комуністи були популярними через відверто проросійську орієнтацію. У багатьох вірменів комуністичне минуле асоціюється із "багнетами Червоної Армії", за допомогою яких у країні у 1920 р. насильно встановили Радянську владу. Уряд очолив колишній міністр економіки Армен Дарбінян.

Проте політичне становище залишалося складним. У право-центристському таборі посилювалася боротьба. Екс-прем'єр Г. Багратян, предрікаючи швидке падіння тодішньої влади, звинуватив її у "крадіжці у народу незліченних багатств", стверджуючи, що країна загрузла у корупції, неосвіченості та демагогії. В ній зростала кримінальна небезпека: в результаті замахів у 1998—1999 рр. загинули генеральний прокурор, заступники міністрів оборони і внутрішніх справ, командуючий спеціальними поліцейськими силами.

На виборах 30 травня 1999 р. переміг блок "Єдність", заснований Республіканською партією. Лідери блоку — Вазген Саркісян (колишній міністр оборони) був призначений прем'єр-міністром, а К. Демірчян — головою парламенту. Однак 27 жовтня 1999 р. група озброєних націоналістів на чолі з Н. Унаня-ном увірвалася до будинку Національних зборів. Нападники вбили голову уряду В. Саркісяна і голову парламенту К. Демірчяна, одного міністра і п'ять депутатів, інших узяли у заручники. Наступного дня екстремісти здалися. Парламентська більшість обрала новим прем'єром брата загиблого голови уряду Арама Саркісяна. Проте після гострої боротьби за владу між президентом Р. Кочаряном і кабінетом міністрів, у травні 2000 р. А. Саркісяна замінив Андранік Маркарян, якому довіряв глава держави.

15 лютого 2001 р. у Єревані розпочався суд над терористами, які у жовтні 1999 р. здійснили напад на парламент. Процес тривав до 2 грудня 2003 р., коли нападникам винесли вирок: довічне ув'язнення. Смертної кари злочинці уникли через те, що Вірменія взяла перед Радою Європи відповідні зобов'язання. У заключному слові підсудні не каялися, а заявили, що бажали своєю акцією змусити прем'єр-міністра піти у відставку і таким чином врятувати країну від розвалу.

У травні 2002 р. відбулася масова демонстрація в Єревані, яка пройшла під гаслом відставки президента Р. Кочаряна. Опозиція погрожувала президентові імпічментом.

Президентські вибори 2003 р.

Запитання для самоперевірки

Завдання для самостійної роботи