Розділ «РАДЯНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА»

Радянський Союз було створено як федеративну державу. Насправді вона була унітарною. її унітарна природа була замаскована складною інституціоналізацією національностей, визначеною на основі етнічно-лінгвістичних особливостей і територіального принципу. Кожна союзна республіка, крім Росії, а також автономні республіки у межах більших одержали власні політичні й культурні установи, які були укомплектовані здебільшого представниками місцевої еліти. Звичайно, все це відбувалося під жорстким контролем з боку комуністичної партії. Глибинна мета полягала у заспокоєнні місцевого націоналізму, демонстрації поваги до нього і використанні його на власну користь — з метою "побудови соціалізму і комунізму". Тобто радянська національна політика мала сприяти загальній мобілізації населення колишньої царської імперії на нове державотворення і прискорення економічного зростання, потрібного для зміцнення влади як всередині країни, так і на міжнародній арені.

Національна політика не була незмінною протягом усього існування Радянського Союзу.

Перший період

Другий період

Другий період у взаємовідносинах між республіками і центральною владою, а отже, в її національній політиці почався з кінця 1920-х і тривав до середини 1930-х років. На той час права союзних органів влади значно розширилися і посилилася централізація союзної держави. Москва забирала у республік усі їх суверенні права. Вона періодично була змушена здійснювати політичне "перезавоювання" периферії, оскільки мало місце посилення "місцевого націоналізму". З 1929 р. почалися "чистки", тобто арешти, ув'язнення, розстріли, спрямовані насамперед проти національних кадрів.

Особливо сильні удари наносилися по Україні, адже відступництво цієї республіки могло знищити увесь Союз. На Україну був відряджений Петро Постишев зі спеціальним завданням — "боляче стукнути кого слід взірець та на повчання іншим". Головним його об'єктом став нарком освіти, відомий український більшовик Микола Скрипник, палкий прихильник українізації. У 1928 р. саме він запровадив новий український правопис. Через п'ять років його звинуватили, зокрема, у тому, що він прагнув відірвати українську мову від російської і продати її польській, німецький та іншим західним мовам. 7 липня 1933 р. М. Скрипник покінчив життя самогубством. Через півроку Й. Сталін особисто заявив про "гріхопадіння М. Скрипника".

У Таджикистані з партії виключили голову Раднаркому М. Ходжибаєва, голову Центрального Виконавчого Комітету Н. Максума та інших керівників. "Чистилося" керівництво Білорусії, Киргизії та інших республік. Резолюція ЦК ВКП(б) "Про ліквідацію літературних течій, груп та об'єднань" від 1932 р. остаточно поставила національну культуру під пряме керівництво Москви.

Важливо було зруйнувати звичний соціальний устрій і водночас виключити потенційний опір. Особливе значення у цьому мала примусова колективізація сільського населення — головного носія народних звичаїв, традицій, культури, своєрідності народного духу. Особливо постраждало неросійське населення, яке понесло ще більші жертви, ніж селяни російські. У південних районах Середньої Азії Москва проти волі місцевого населення насаджувала розширення виробництва бавовнику монокультури. У кочівників процес колективізації був пов'язаний із тим, що їм силою нав'язували осілий спосіб життя і руйнували традиційні кланові структури. Населення бралося до зброї, масово тікало до Китаю і забивало свою худобу, що призводило до голоду. Особливо великими були втрати казахів: вони сягали третини чисельності місцевого населення. В Україні, а також в етнічно змішаних областях на північ від Кавказу, у Нижньому Поволжі насильницька колективізація і реквізиція врожаїв спричинили страшні голодомори. До того дуже жорстоко "ліквідовували куркульство як клас", що виявлялося у розоренні, позбавленні власності та депортації заможних селян і тих, хто опирався колективізації.

Третій період

Період Другої світової війни

Особливо слід звернути увагу на період Другої світової війни. Радянсько-німецький пакт 1939 р. і перемога СРСР дала змогу йому завершити "збирання земель". Повернули не тільки землі, що раніше належали Російській імперії, а й анексували Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття, які ніколи не входили до її складу. Були приєднані Литва, Латвія, Естонія, Бессарабія, нова частина Карелії, північна частина Східної Пруссії, а на сході — Таяну-Тува. Вже у 1939—1941 рр., а особливо після завершення війни, на нових територіях спостерігалася жорсткість і навіть жорстокість радянської влади. Велику чисельність місцевого населення депортували до інших регіонів, а на їх місце приїздили росіяни, насамперед "кадри" і промислові робітники. Радянська влада встановлювала свої порядки, зокрема проводила прискорену колективізацію сільського господарства. Наприклад, у прибалтійських республіках вона була здійснена протягом 1949—1950 рр. Тут, як і в Західній Україні, чинився сильний опір совєтизації, що набував форм запеклої збройної боротьби. Збройна боротьба проти радянської влади у Прибалтиці була придушена у 1948 р., а у західноукраїнських землях — тільки у 1950 р. Радянська влада зламала опір після проведення там колективізації, переселення цілих селищ, депортації, заслань, арештів і репресій.

Сталінська національна політика розправлялася з цілими народами. Вже перед війною превентивно депортували корейців з далекосхідної прикордонної області до Середньої Азії. У 1941 р. до Азії виселено німців Радянського Союзу. У 1943— 1944 рр. примусово до Сибіру та Середньої Азії були переселені калмики, балкарці, інгуші, карачаєвці, чеченці, кримські татари, месхетинці. Загалом приблизно 2,5 млн осіб вивезли у вагонах для худоби до Азії та поселили їх там як підневільну робочу силу. Під час транспортування і в перші роки висилки майже третина з них загинула. Автономні республіки й області цих етносів були ліквідовані, самі їх назви вилучили і викреслили зі статистичних даних, довідників та історичних творів. Й. Сталін вважав їх "зрадниками" і споконвічними ворогами росіян. Якщо у Російській імперії нараховувалося приблизно 165 різних етнічних груп, то на момент 50-річчя СРСР існувало 100 "соціалістичних націй і народностей".

Радянська влада особливо жорстоко ставилася до тих громадян, які побачили, хоч і в страшних умовах, життя в інших країнах. Особливо це стосувалося людей, які потрапили у полон, а потім їх репатріювали до СРСР. Лише 20 % із репатрійованих військовополонених одержали дозвіл повернутися додому. Більшість відправили до радянських таборів як "зрадників" або їх засудили на заслання на кілька років чи до примусових робіт на відбудові зруйнованих війною районів. Таке ставлення зумовлювалося підозрою і побоюванням, що розповіді тих людей будуть надто розходитися з офіційною пропагандою, особливо стосовно того, як живуть люди в інших країнах.

Радянська політика після смерті Й.Сталіна

Радянська політика за часів М.Горбачова

Запитання для самоперевірки

Завдання для самостійної роботи