Розділ «ТУРКМЕНИСТАН»

Серед усіх радянських республік Туркменистан був однією з найвідсталіших, проте досить спокійною. У дорадянський і радянський періоди переважна частина населення Туркменистану жила за умов патріархальних порядків. Рівень соціальних вимог був украй низьким навіть порівняно з рештою Середньої Азії. Національна інтелігенція не становила суттєвої соціальної верстви і була майже повністю підпорядкована партійно-державній еліті.

У 1985 р. 45-річний Сапармурад Ніязов, інженер-енергетик за освітою, змінив першого секретаря ЦК компартії Туркменистану Мухаммедназара Гафурова, який керував республікою протягом 15 років. Нового партійного лідера називали "людиною Горбачова". Важливе значення при його висуненні на цю посаду мало й те, що у С. Ніязова не було у республіці розгалужених зв'язків: його батьки загинули під час Ашгабадського землетрусу, дружина — росіянка. Все це мало унеможливити створення у Туркменистані кланової влади, що існувала при попередньому керівникові. У перші роки С. Ніязов справді діяв у дусі горбачовських реформ. Вія започаткував політику оновлення кадрів і різко критикував зловживання керівних працівників. 18 січня 1990 р. його обирають головою Верховної Ради республіки. У березні 1990 p. С. Ніязов скликав республіканську Раду старійшин, перед якою "звітував" про свою роботу. Невдовзі у нього виникла ідея зосередити у своїх руках усю повноту влади в Туркменистані.

Першим керівник Туркменистану - С. Ніязов

Туркменбаш

Проте і таку Конституцію С. Ніязов неодноразово порушував. Наприклад, 15 січня 1994 р. відбувся референдум про перенесення президентських виборів з 1997 на 2002 р. А у грудні 1999 р. туркменський парламент прийняв рішення про надання Туркменбаші права подовжувати термін своїх повноважень без будь-якого референдуму. На початку лютого 2001 р. повідомлялося про намір С. Ніязова встановити у країні монархію. Було виготовлено падишахську корону і підготовлено законодавче обґрунтування. Проте перед світовою спільнотою він на це не наважився. Восени 2002р. Туркменбаші проголошено президентом на все його життя. Сам президент обіцяв піти на пенсію і провести альтернативні вибори першої особи "після 2008 р.".

У країні було встановлено справжній культ особи "Батька всіх туркмен" — Туркменбаші. Масово виготовлялися і повсюдно розміщувалися портрети С. Ніязова. Його зображення друкували на грошових купюрах. У засобах масової інформації та на вулицях міст і сіл рясніли гасла: "Туркменбаші — наша сила", "Туркменбаші — наша надія", "Туркменбаші — наша мудрість", "Туркменбаші — святий символ незалежного процвітаючого Туркменистану" та ін. Парламент запровадив всенародне свято на честь дня народження С. Ніязова — 19 лютого; цей день було оголошено неробочим. Іменем президента та його матері називали безліч головних вулиць по всіх містах і містечках країни, установ та організацій. У червні 1997 р. Красноводськ було перейменовано у Туркменбаші. У центрі

Ашгабада височіла 12-метрова золота статуя лідера нації, оснащена спеціальним механізмом, що повертав її завжди обличчям до сонця. Президент стверджував, що має владу над природою. Наприклад, повідомлялося про його вимогу пришвидшити збирання врожаю, оскільки він вже "стомився стримувати дощ". У серпні 2002 р. парламент змінив назви місяців і днів: замість січня — "туркменбаші", квітень перейменований у "курбансолтанедже" — так звали матір президента. Історії не відомі випадки перейменування місяців на честь батьків. Людське життя президент поділив на певні періоди і визначив, що старість має починатися з 85 років, тобто у свої роки він вважав себе ще дуже молодим.

У 2001 р. С. Ніязов видав велику книгу під назвою "Рухнама" ("Духовність") — духовний, етичний і естетичний кодекс країни, перекладений за бажанням автора майже на всі мови світу. В праці президент пояснював туркменам їхнє походження, учив правильній поведінці, розповідав про власне життя. Цінність цього твору його оточення порівнювало із цінністю Корану. Школярі, студенти і державні службовці зобов'язувалися її ретельно вивчати. Не склавши іспиту на її знання, не можна було навіть одержати роботу. Книга стала майже єдиним посібником для навчання, оскільки радянські підручники були заборонені. За наказом Туркменбаші з бібліотек вилучали книги, створені "неправильними авторами" або які "неправильно висвітлювали" ті чи інші питання історії та сучасності країни.

За вказівками С. Ніязова було розпущено Академію наук (під приводом того, що в Туркменистані не може бути інших президентів, окрім С. Ніязова), скорочено термін навчання в школах і вищих навчальних закладах, звільнено 10 тис. учителів, чисельність студентства обмежено до 3 тис. Почалося розформування Національної бібліотеки, закриття всіх місцевих бібліотек, руйнування історичних будівель та ін., що свідчило про загальну деградацію всієї системи науки, освіти і культури у Туркменистані. Були закриті цирк і деякі театри. Стосовно Театру опери і балету президент заявив, що він "не відбиває самобутнього мистецтва туркменів", а поява на сцені "напівоголених жінок суперечить менталітету туркменського народу — народу високої моралі й моральності".

Планомірно знищувалися світові досягнення науки і культури в межах республіки на користь відродження винятково туркменської культурної спадщини. У 2001 р. установлювалося, що іноземці за шлюб із туркменами (туркменками) мали платити 50 тис. дол. Різко обмежено доступ до медицини. У 2005 р. президент розпорядився, аби закрили усі лікарні, окрім тих, що розташовані у столиці.

Туркменбаші заборонив золоті зуби, що на Сході традиційно вважалися свідченням достатку і одягалися на здорові щелепи. Президент пояснив, що золоті коронки були модні, "коли туркмени жили бідно, тепер прийшов час відмовитися від пережитків минулого". За словами С. Ніязова, його капітали становили 3 млрд. дол. Туркменистан опустився у середньовіччя. Було створено закритий репресивний режим на чолі з повновладним хазяїном туркменського народу — водночас і здібним партапаратником, і типовим східним правителем.

Власне, С. Ніязов стосовно культу своєї особи писав: "У перехідні періоди завжди з'являється сильна особистість. Так було з де Голлем, Бісмарком, Ататюрком (до речі, "Батьком турків"). Окрім того, існує психологія народу, місцеві фактори. Туркмени завжди чомусь вклонялися: спочатку вогню, потім ісламу, потім Марксу... Я зрозумів, що сьогодні, коли немає сильних державних структур, немає власника, який би підтримував владу і свої інтереси, необхідний лідер, котрий би консолідував суспільство. Чи то я, чи то хтось інший, але комусь народ має вірити... Коли питають, чому Ніязов мовчить, коли його підносять, особливо в останній час, я вам відповім: це не мені треба (мене це старить) — це треба нашій державі".

Пояснення культу особи Туркменбаші "особливостями національних традицій" не відповідали історичній дійсності. Для туркменів, які здавна були конгломератом кочових племен, характерні вкрай низький рівень релігійності і відсутність чиношанування. Ватажки племен, родів не призначали, а обирали залежно від їхніх здібностей. Туркмени завжди усвідомлювали тимчасовість мирської суєти, тому ніколи не звеличували особу до рівня ідеалу за її життя. Публічне вихваляння людини завжди вважалося негідним явищем. Зведення пам'ятників (не тільки живим, а й мертвим), вивішування портретів не притаманні як туркменам, так і багатьом іншим східним народам.

Туркменистан став винятком навіть на тлі політичної практики пострадянської Центральної Азії. Насамперед, ця держава найбільш закрита серед усіх нових незалежних. Від початку незалежності вона жорстко ставилася до контролю над різними аспектами суспільного життя: цензура ЗМІ, регламентація проведення зборів і мітингів, мораторій на багатопартійність. При призначенні на ключові посади бралося до уваги членство у Демократичній партії. Сильна виконавча влада оголошувалася необхідністю у перехідний період від "тоталітаризму" до "реальної демократії", доки "маси не готові".

Було введено термін "туркменська модель демократії". Ь сутність полягала в тому, щоб довести, насамперед світовому співтовариству, демократичний характер політичних процесів у країні. При цьому стверджувалося, що базові цінності ліберальної демократії суперечать історичним традиціям туркменського народу, його національному характеру. Такий термін викликав великі сумніви, оскільки у Туркменистані переважання державно-адміністративних інститутів над суспільством мало абсолютний характер, а "ідеологія Туркменбаші" суперечила таким цінностям, як свобода, вибори, підконтрольність влади громадянам країни, тобто тому, що має важливе значення з погляду справжньої демократії.

Уряд С. Ніязова заборонив діяльність опозиційних партій та організацій. У відповідь на вимогу легалізувати опозиційні організації проводились арешти їхніх лідерів. Чим більше опозиція виставляла свої вимоги і критикувала уряд, тим непримиреннішу позицію займав С. Ніязов. Опозиціонерів кидали у тюрми і піддавали катуванням. Будинки тих, кого підозрювали у нелояльності до режиму, руйнували.

Соціальна база опозиції у туркменському суспільстві досить невелика, що пов'язано з переважанням серед туркменів політично інертного населення і малою активністю російськомовних громадян. Утворенню масових легальних організацій перешкоджали заборонні заходи уряду. Приміром, один із законів встановлював, що реєстрація громадської організації можлива, якщо за це проголосує дві третини парламенту. Туркменські опозиціонери емігрували здебільшого до Москви, де згрупувалися навколо створеного там Фонду культурного і ділового співробітництва "Туркменистан". Вони виступали з різкою критикою режиму С. Ніязова, вказуючи на те, що більша частина доходів від експорту енергоносіїв сприяє збагаченню корумпованих чиновників, які грали на амбіціях Туркмен-баші, звертали увагу на потребу проведення демократичних реформ. Але у 1994 р. Фонд розпався, що підірвало сили опозиції.

25 листопада 2002 р. у мікрорайоні "Мир" в Ашгабаді під час переїзду С. Ніязова із заміської резиденції до президентського палацу його кортеж було обстріляно. Нападники в президента не влучили, ніхто не постраждав. Через кілька годив після замаху, виступаючи на засіданні кабінету міністрів, Туркменбаші назвав організаторів злочину: Б. Шихмурадова (колишнього міністра закордонних справ), Н. Ханамова (колишнього посла у Туреччині), X. Орозова (колишнього прем'єр-міністра) та ін. На початку грудня стосовно цього питання в Москві відбулася прес-конференція лідерів туркменської демократичної опозиції, яка перебувала в еміграції. Висловили припущення, що замах організував сам Туркменбаші, аби мати привід наступу на опозицію. Повідомлялося, що заарештовано значно більше, ніж про це офіційно заявляли. Всього, за офіційними повідомленнями, заарештували 60 осіб. Суд визнав їх винними, призначивши тривалі терміни ув'язнення. Головного опонента президента Б. Шихмурадова ув'язнено довічно.

У країні існувало протистояння С. Ніязова не з демократами, давно вигнаними за її кордони, а з міністрами і віце-прем'єрами. Постійно відбувалися "чистки" з періодичними гучними процесами над учорашніми улюбленцями, які раптом стали корупціонерами. За часів правління "Батька всіх туркмен" сотні впливових і багатих державних фігур були не тільки позбавлені посад, їх на тривалі терміни було ув'язнено. Тільки прем'єр-міністрів при Туркменбаші змінилося понад 50 осіб, з них 16 відбувають тривалі терміну тюрмі. Щорічно за звинуваченням у корупції приблизно третину чиновників усіх рангів кидали у в'язницю. Утворився прошарок чиновників, головною характеристикою яких було вміння вчасно вгадати напрямок думок Туркменбаші.