Розділ «ДОДАТОК ДОРАДЯНСЬКЕ МИНУЛЕ»

Суперництво Великої Британії та Росії прискорило приєднання Середньої Ази до царської держави. Це сталося у другій половиш XIX ст. У1868 р. північна частина сучасної території Таджикистану була до неї приєднана, а південна — Бухарське ханство — знаходилася у васальній залежності. Кокандське ханство було скасоване, і його землі увійшли до складу Туркестанського генерал-губернаторства.

Під час Першої світової війни становище у цьому регіоні значно погіршилося. Збільшилися обсяги вивезення сировини, зокрема бавовни, скоротилося завезення промислових товарів і хліба з Росії. У1916 р. стався неврожай, Туркестану загрожував голод. Царський уряд взявся за мобілізацію мусульман до російської армії на тилові роботи. У відповідь на це у Худжанді спалахнуло стихійне повстання, яке потім перекинулося на інші райони. Наприкінці року воно було придушено ціною багатьох життів і великих руйнувань.

Після падіння царату в березні 1917 р. було скасовано Туркестанське генерал-губернаторство. Реальної влади у Середній Азії практично не існувало, і долю регіону врешті-решт вирішувала Червона Армія. Боротьба тривала до 1925 р. Деякі таджики підтримували більшовиків, інші — антибільшовицький рух басмачів. Тисячі таджиків тікали від кривавої різанини і голоду. У північних районах Таджикистану, які входили до складу Туркестану, радянська влада була встановлена у листопаді 1917 р. У 1918 р. північний Таджикистан увійшов до складу Туркестанської АСРР, а південний залишився частиною Бухарського емірату. На початку вересня 1920 р. влада еміра у Бухарі була повалена і створено Бухарську народну радянську республіку. Обидві частини пізніше перетворилися на складові радянської імперії. 31924 р. Таджикська АСРР перебувала у складі Узбецької Соціалістичної Радянської Республіки. З 1929 р. проголошено утворення Таджицької Радянської Соціалістичної Республіки у складі СРСР.

Туркменистан

У І тис. до н. е. найбільш розвиненими землеробськими областями на території сучасного Туркменистану були землеробські оази Маргіана, Бактрія і Парфія. З VI до IV ст. до н. е. ця територія опинилася під владою перської династії Ахеменідів, якій підкорилися навіть кочові племена, що становили більшість населення. УIV ст. до н. е. ці землі завоював Александр

Македонський, а після його смерті вони увійшли до складу держави одного з його полководців — Селевка, потім до Парфянського царства — держави, сила якої виявлялася, окрім усього, у тому, що вона вели тривалі війни із самим Римом.

У 224 р. південну частину сучасного Туркменистану захопила династія іранських шахів Сасанідів. На той час частина кочових племен Туркменистану почала асимілюватися із союзом племен сюну, попередниками гунів. До 716 р. землі між Каспійським морем та річкою Амудар'я опинилися під владою Арабського халіфату. Місцеві тюркські племена прийняли іслам і встановили торговельні та культурні відносини з рештою мусульманського світу. Із послабленням могутності арабів на територію Туркменистану приникали тюрки-огузи. У1040 р. ця територія потрапила під владу Сельджуцької держави. Назва ЇЇ походить від імені ватажка огузів — Сельджука та його нащадків — Сельджукідів. Огузи змішалися з місцевим населенням. На цій основі формувався народ, що одержав назву "туркмени".

У ХП—XIII ст. земля знаходилася під рукою шахів Хорез-му, який, у свою чергу, був підкорений військами Чингізхана у 1219—1221 рр., а потім увійшов до Монгольської імперії. Остаточне становлення туркменської народності відбулося лише у XIV—XV ст.

За спадкоємців Чингізхана деякі туркменські племена досягли часткової самостійності й заснували васальні держави. Вони відігравали помітну роль в історії туркменів навіть після того, як Центральну Азію наприкінці XIV ст. завоював Тимур (Тамерлан). Після падіння династії Тимуридів номінальний контроль над цією територією перейшов до Персії та Хівинського ханства.

На час пізнього середньовіччя туркменські племена виявилися розділеними між трьома державами — Іраном, Хівою та Бухарою, У 1740 р. більша частина території Туркменистану опинилася під владою іранського шаха Надіра. Надіршах, зустрічаючи запеклий опір туркменів, жорстоко його придушував. Однак боротьба не припинялася. У 1747 р. Надіршах був убитий, його держава швидко розпалася, що ненадовго дало надії підкореним народам. Проте незабаром вони опинилися під гнітом іншої держави.

Протягом XIX ст. продовжувалися нескінченні війни властителів Хіви, Бухари й Ірану за територію Туркменистану. У 1860—1870-х роках Російська імперія підім'яла під себе Бухарський емірат і Хівинське ханство. Протягом 1869—1885 рр. до складу російської держави потрапила територія південного Туркестану, утворивши Закаспійську область. Із 1898 р. ця область стала частиною Туркестанського краю.

Після перемоги Жовтневої революції у центрі Росії і повстання у Ташкенті у листопаді 1917 р. радянська влада була офіційно проголошена у Закаспійській області 2 грудня 1917 р. на IV з'їзді Рад Закаспійської області.

30 квітня 1918 р. на V з'їзді Рад Туркестанського краю, що відбувся у Ташкенті, створено Туркестанську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку (у складі Російської Федерації). До неї увійшла основна частина території Туркменистану (Закаспійська область, яка у серпні 1921 р. була перейменована на Туркменську область). Проте у липні 1918 р. у Закаспійській області владу захопили есери та меншовики. На підтримку їм увійшли англійські війська. Громадянська війна та іноземна інтервенція тривали приблизно півтора року. У липні 1919 р. Червона Армія увійшла до Ашгабаду. Англійські війська були вигнані з країни.

В результаті національно-державного розмежування Середньої Азії на окремі території, здійсненого центральним більшовицьким керівництвом, з окремих територій, населених туркменами, 27 жовтня 1924 р. була сформована Туркменська Соціалістична Радянська Республіка. Таким чином уперше з'явилося єдине туркменське національне державне утворення. В лютому було прийнято постанову про добровільне входження її до складу СРСР.

Узбекистан

Узбекистан — один із давніх центрів цивілізаційного розвитку. Будучи протягом багатьох століть найважливішою ланкою Великого шовкового шляху, він був місцем зустрічі культур і духовних цінностей Сходу і Заходу, їх численних торгово-економічних і гуманітарних контактів.

У І тис. до н. е. на території сучасного Узбекистану сформувалися древні державні утворення, які характеризувалися високим рівнем матеріальної культури — Хорезм, Бактрія, Согдіана, Парфянське царство. У VI ст. до н. е. — VIII ст. н. е. ця територія послідовно входила до держави Ахеменідів, імперії Александра Македонського, держави Селевкідів, Греко-Бак-трійського царства, Кушанського царства, держави Ефталітів, Тюркського каганату та ін. До середини VIII ст. її завоювали арабські халіфи. Та через постійний опір пануванню Арабського халіфату його влада закінчилася у IX ст. УIX—XII ст. узбецькі землі входили до держави Саманідів, Караханідів, Великий Хорезм. До завершення цього періоду територія сучасного Узбекистану набула значного розвитку. Міста, розташовані там — Самарканд, Бухара, Термез та ін. — перетворилися на великі ремісничі, торговельні, культурні центри.

На початку ХІП ст. усю Середню Азію підкорили татаро-монголи. У другій половині XIV ст. до влади прийшов Тимур (1336—1405 pp.), який об'єднав розрізнені володіння Середньої Азії та створив могутню імперію зі столицею у Самарканді. Самарканд вів жваву торгівлю з Індією, Китаєм, Іраном, Східною Європою. Онук Тимура Улугбек, який правив у Самарканді у 1409—1449 pp., був одним з видатних учених і просвітителів Середньовіччя.

Приблизно у той час деякі племена Центральної Азії стали називатися узбеками. У XIV ст. вони почали рухатися на південь і врешті-решт підкорили імперію Тимуридів. Наприкінці XV — на початку XVI ст. кочові узбецькі племена на чолі з Шейбані-ханом (правив у 1451—1510 рр, тобто 60 років) заволоділи Середньою Азією. Економічний і культурний центр перемістився до Бухари, а володіння Шейбанідів на території Узбекистану були відомі як Бухарське ханство (з 1753 р. — Бухарський емірат). З часом від нього відокремилися деякі незалежні уділи, утворилося також Хівинське ханство. На початку XVHIct. виникло Кокандське ханство. Ханства вели виснажливі війни між собою, які супроводжувалися розоренням і жертвами. В середині них також точилися постійні міжусобиці.

У XIX ст. Середня Азія стає ареною зіткнення інтересів Великої Британії та Росії. Прагнучи зміцнити свої позиції у регіоні, Росія у 1860-х роках вдалася до воєнних дій проти середньоазіатських ханств. У 1867 р." зайнявши територію Турке-стану, росіяни створили туркестанське генерал-губернаторство (з 1886 р. — Туркестанський край) із центром у Ташкенті. Наприкінці 1880-х років до його складу увійшли землі, передані Росії за мирним договором 1868 р. з Бухарою, землі Кокандського ханства, що було ліквідовано після кокандського повстання 1873—1876 pp. Бухарський емірат і Хівинське ханство у 1873 р. визнали протекторат Росії. Як і на інших територіях, тут здійснювалася національна політика гноблення й утисків.