Новим випробовуванням для імперії стали революційні події 1848— 1849 рр., які реально загрожували існуванню багатонаціональної держави Габсбургів. Під тиском збройних виступів, які відбувалися у Відні, Кракові, Празі, і особливо в Угорщині, імператор Фердинанд І 2 грудня 1848 р. зрікся престолу. Новим правителем Австрійської імперії став його племінник — Франц Йосиф І (1848—1916). Уряд, наляканий розмахом соціальних та національних виступів, змушений був піти на поступки, однією з яких було скасування панщини в Галичині. Привернувши на свій бік населення окремих провінцій, при воєнній допомозі Росії і фінансовій — Англії новому імператору вдалося придушити революційні виступи. 4 березня 1849 р. було проголошено запровадження конституції, яка декларувала рівноправність усіх націй імперії, гарантувала демократичні свободи і дещо обмежувала владу імператора. Тоді ж Буковину було відділено від Королівства Галичини і Лодомерії та перетворено в окремий коронний край.
Революція 1848—1849 рр. привела до фінансової дестабілізації в Австрійської імперії. Надходження до державного бюджету становили лише 144 млн 13 тис. гульденів сріблом. Тоді ж видатки зросли до 283 млн 864 тис. гульденів, з них 158 млн йшли на військові потреби. В цих умовах уряд з 22 травня 1848 р. запровадив примусовий курс банкнот та інших цінних паперів. Знову з'явилося ажіо — різниця між курсом паперових грошей та срібної монети. Вже в перші місяці інфляції воно становило понад 20 %. Брак готівкових засобів змусив уряд звернутися до непопулярної і вже призабутої практики — надмірної емісії паперових грошей. Вже в травні 1848 р. з'явилися банкноти номіналом 1 та 2 гульдени. Згодом випуски паперових грошей, які отримали примусовий курс обігу, неодноразово повторювалися. Через приховування населенням не лише срібної, а й мідної монети в країні розпочалася розмінна криза. Замінниками монети стали частини розділених навпіл чи чверть одногульденових банкнот, що приймалися за 30 чи 15 крейцерів. Надзвичайним станом скористалися окремі купці та підприємці, які розпочали виготовлення власних замінників грошових знаків, використовуючи при цьому різноманітні матеріали: папір, шкіру, скло тощо. В Галичині власні грошові знаки номіналом 1, 2, 3, 5, 6, 10 та 20 крейцерів були випущені у Дрогобичі, Золочеві, Глинянах, Щирці, Самборі, Перемишлянах, Болехові та інших місцевостях. Все це створювало хаос у грошовому обігу імперії. Для виправлення ситуації уряд дозволив Центральній державній касі Міністерства фінансів випустити замінні монетні ноти, так звані мюнцшейни, номінальною вартістю 6 та 10 крейцерів на загальну суму 5 млн гульденів, яку невдовзі було значно перевищено. Незважаючи на постійне вилучення цих нот, у 1851 р. їх все ще було в обігу на суму понад 18 млн гульденів. Але й цього виявилося замало. Ринок надалі відчував брак грошових знаків. У цій ситуації Центральна державна каса розпочала випуск 3 % та 5 % касових зобов'язань, 5-, 5,5- та 6-відсоткових заставних іпотечних листів і нот державної скарбниці. Номінал цих тимчасових грошових замінників був різним: 30, 60, 90, 300, 600 та 900 гульденів в емісіях, датованих 1 вересня 1848 р. і 1 березня 1849 р. Згодом в обігу з'явилися 5, 10, 25, 50,100, 500 та 1000 гульденів чотирьох емісій 1849—1850 рр. В останні місяці 1848 р. були випущені ще й ©процентовані та неопроцентовані скарбові квитанції, які мали примусовий курс, хоча були забезпечені майном державної залізниці. Обсяг першої емісії цих грошових бон становив 50 млн гульденів, а до 1854 р. їх було виготовлено на суму близько 200 млн гульденів.
Для впорядкування обігу монет, згідно з цісарським патентом від 19 серпня 1848 р., розпочалося карбування мідних монет номіналом 2 крейцери та білонних — 6 крейцерів. Населенню Галичини повідомили про це циркуляром губернського управління від 7 жовтня цього ж року. З огляду на зростання попиту населення на повновартісну монету, розміри емісії дво-та шестикрейцерівок були доволі значними. Перших з них було випущено 7755 тис. шт., других — 90,4 млн шт. Це дало змогу на певний час задовольнити попит на монету, і 2 грудня 1848 р. міністр фінансів заборонив виготовлення та використання приватних грошових знаків. Емісію ше-стикрейцеровиків, хоча й з дещо іншими метрологічними показниками та відмінним зовнішнім оформленням, повторили в середині наступного 1849 р., але й вони незабаром вийшли з обігу. Повновартісна срібна монета з портретним зображенням імператора Франца Йосифа І до 1852 р. не емітувалася.
У період революції 1848—1849 рр. окремі провінції, що повстали проти габсбурзького поневолення, здійснювали емісію власної монети. Так, на Венеціанському монетному дворі карбувалися мідні монети номіналом 1,3 та 5 чентезімі, білонні — 15 та 25 (пробний випуск) чентезімі, срібні — 5 лір та золоті— 20 лір. Провінційний уряд Ломбардії на міланській монетарні виготовляв зі срібла 5 лір, а із золота— 20 та 40 лір. Після придушення революції ці монети певний час перебували в обігу разом з імперськими випусками, але незабаром їх було вилучено і перекарбовано на обігову монету. На грошовому ринку західноукраїнських земель номінали цих емісій траплялися спорадично.
Значно масштабнішим було угорське революційне карбування. За дорученням тодішнього міністра фінансів Лайоша Кошута, з весни 1848 р. на монетних дворах у Кремніці та Нагибаньї розпочалося карбування мідних одно- та трикрейцерових монет, а також білонних шестикрейцерівок. Емісія цих розмінних монет була не дуже великою і може бути трактована, радше, як засіб пропаганди незалежницької політики Угорщини. Одночасно впродовж квітня—вересня 1848 р. випускалися срібні 10 та 20 крейцерів із зображенням імператора Фердинанда І, але легенди на них виконані угорською мовою. Стрімкий розвиток політичних подій скерував грошову політику угорського революційного уряду в бік використання паперових грошових знаків. В обігу з'явилися купюри номіналом 5, 10, 100 та 1000 форинтів (угорська назва австрійського гульдена — флорина). Після придушення революції в Угорщині її банкноти та монети вилучалися з обігу і знищувалися. Ці грошові знаки інколи використовувалися в сусідніх із Закарпаттям галицьких повітах. Особливо це стосується монет, які метрологічно дорівнювали однотипним австрійським номіналам. Але навіть спорадична поява угорських революційних емісій відразу ж ставала об'єктом уваги поліційних органів.
Після придушення революції і політичної стабілізації в імперії відразу ж гостро постало питання про впорядкування грошово-фінансової та бан
Австрійська імперія. Франц Йосиф І. 2 крейцери. Мідь. 1851 р.
кївської системи країни. Вже у травні 1850 р. у Відні розпочала роботу спеціальна комісія під керівництвом міністра фінансів фон Крауса. її члени запропонували розпочати випуск монет вартістю 5, 10 та 20 гульденів із золота, розмінної монети різних номіналів зі срібла та міді. З метою запобігання вивозу повновартісних австрійських монет за межі імперії пропонувалось понизити їх стопу до рівня прусської. Особливого значення члени комісії надавали впорядкуванню обігу паперових грошових знаків. Вони пропонували розпочати вилучення банкнот попередніх емісій, для чого необхідно було випустити скарбничі знаки номіналом 100 гульденів та нову серію банкнот вартістю від 1 до 100 гульденів.
Реалізація деяких рішень комісії (зокрема, впорядкування обігу мідної монети) розпочалася вже у 1851 р. Згідно з розпорядженням міністра фінансів та цісарським патентом від 7 квітня 1851 р., на монетних дворах у Відні, Празі, Кремниці, Карлсбурзі та Нагибаньї розпочалося масове карбування мідної монети номіналом 1/4,1/2,1, 2 та 3 крейцери. Загальний розмір емісії мав становити 3512,5 тис. гульденів. Монетна стопа встановлювалося на рівні 170 гульденів 40 крейцерів з віденського центнера міді (56,006 кг). Для забезпечення монетних дворів сировиною передбачалось вилучити з обігу мідну монету попередніх емісій, зокрема, 1/4, 1/2 та 1 крейцер, які впродовж тривалого часу карбувалися з незмінною датою "1816", однак населення, незважаючи на неодноразові нагадування Галицького намісництва, не поспішало здавати стару, значно важчу монету.
Наприкінці 1851 р. новим міністром фінансів став президент Австрійської Академії наук, математик і фізик барон Андреас фон Баумгартнер. На перших порах, завдяки приватизації залізниці та "добровільної національної позики" 1854 р., йому вдалося стабілізувати фінансовий стан держави. Ажіо між вартістю срібної монети та банкнот скоротилося з 18 % до 9 %, а в 1856—1858 рр. навіть до 6—4 %, однак воєнні видатки в період Кримської війни знову спричинили його зростання до 22—27 %. Новий міністр здійснив також спробу налагодити у 1852 р. карбування срібних талерів та півталерів за конвенційною монетною стопою з датами — "1848—1851", а також 20-крейцерівок 1852 р. Оскільки монети цієї серії не сподобались імператору, їх карбування припинилося. Натомість, уже 31 липня 1852 р. було видано цісарський патент щодо випуску нової срібної (900-ї проби) та золотої монети. Впродовж 1852—1856 рр. незначними накладами випускались 10, 20 крейцерів, півталер (флорин) та талер. Однак їх поява суттєво не поліпшила ситуацію на грошовому ринку — ці високопробні монети, при збереженні високого ажіо, відразу ж приховувалися населенням. У 1852—1915 рр. безперервно карбувалися монети вартістю 1 та 4 дукати з золота 986-ї проби. Вони не мали чітко визначеного курсу, а їх ціна залежала від ринкової ціни золота. Тиражі австрійських золотих дукатів були незначними— ЗО—150 тис. щорічно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII — НА ПОЧАТКУ XX ст.“ на сторінці 3. Приємного читання.
