Розвиток торговельних зв'язків з Османською імперією сприяв поширенню на Україні турецьких золотих монет — алтунів. їх емісія розпочалася у 1453 р. — після захоплення Константинополя військами султана Мухамеда II. Алтуни, які метрологічно відповідали венеціанським дукатам — цехінам, охоче приймалися населенням сусідніх країн. Інший, ніж у західноєвропейських дукатів, зовнішній вигляд став причиною виокремлення їх з-поміж монет цього типу. В актових матеріалах турецькі алтуни найчастіше згадуються як "червоні злоті арабські" або "червоні злоті турецькі".
Крім дукатів стандартної ваги, в письмових джерелах є згадки про більші номінали — португали вартістю 10 дукатів, подвійні дукати — дублони тощо.
Протягом XVI ст. курс дукатів постійно зростав. Якщо у 1501 р. він становив 32 польських гроші, то в документах 1540 р. — вже 52 гроші, у 1574 р. — 54 гроші, а в 1599 р.— 58 грошів. Не було стабільним й співвідношення між талером і дукатом: якщо у 1560-х pp. воно становило 3:2, то вже згодом, через зростання вартості талера, ця пропорція порушилась.
Змінювалась також система грошової лічби. Дедалі більшого поширення набуває лічба монет на польські злоті (латиною florenus polonicalis), кожний з яких дорівнював ЗО грошам. Після проведення грошової рефор
Османська імперія. Сулейман І (1520—1566). Акче. Срібло
ми 1526—1528 рр. саме польський злотий став основною одиницею польської грошово-лічильної системи. У письмових джерелах найчастіше трапляється формулювання "... злотих монети і лічби польської", що свідчить про виплати певних грошових сум монетами польського карбування. Водночас населення все ще користувалося старою грошово-лічильною одиницею — гривньою (лат. Магса), яка складалася з 48 польських грошів. Паралельне існування двох грошово-лічильних одиниць пояснюється тим, що номінали польської монетної системи добре вписувались в кожну з них: на злотий йшло ЗО грошів, 10 трояків, 5 шостаків і т.д., на гривню — 96 півгрошів, 16 трояків, 8 шостаків. Варто зауважити, що обчислення монети на злоті було більше поширеним у містах, натомість, стара лічильна одиниця ширше використовувалась у містечках та селах, де населення оперувало незначними грошовими сумами. Інколи в актах згадуються фракції гривні — вярдунок, або фертон (лат. Жегіо), що дорівнював 12 грошам, та скоєць (лат. Scotus) — 2 гроші.
Упродовж XVI ст. населення українських земель, що перебували у складі Великого князівства Литовського, при обчисленнях найчастіше послуговувалося традиційною грошовою одиницею — копою, що складалася з 60 грошів. Значно рідше лічбу монет вели на рублі, кожен з яких дорівнював 100 литовським грошам.
У першій половині XVII ст. в грошовому господарстві українських земель відбулися значні зміни. Подальший розвиток економіки, особливо внутрішньої та зовнішньої торгівлі, призвів до зростання обсягів монетної маси, зміни співвідношення між окремими номіналами польсько-литовського та іноземного карбування. Панівною на ринку стала продукція монетних дворів Речі Посполитої — в результаті величезних масштабів монетної емісії за часів панування Сигізмунда III. Склад монетних скарбів та письмові джерела свідчать про дедалі меншу участь в обігу монет попереднього карбування. Реліктами на монетному ринку стали коронні півгроші Владислава II Ягелла, Казимира IV Ягеллончика, Яна І Ольбрахта, Олександра Ягеллончика та Сигізмунда І. Залежно від вмісту чистого срібла, перші з них прирівнювалися до грошів, карбованих за монетною ординацією 1580 р., або до півтораків за ординаціями 1619 та 1623 рр. Значно більшою на грошовому ринку була частка продукції польсько-литовських монетних дворів, яка з'явилася після грошової реформи 1526— 1528 рр. — коронних, прусських, гданських, торунських, ельблонзьких та литовських грошів та шелягів, а також литовських номіналів періоду правління Сигізмунда II Августа — денаріїв, дводенаріїв, півгрошів, грошів, трояків та чвораків. Інші номінали, як і в попередній період, залишалися рідкісними. Всі монети попередніх емісій оцінювалися не за номінальною вартістю, а з урахуванням вмісту в них чистого срібла. Так, у 1632 р. литовський чворак у Львові оцінювався у сім грошів.
У першій половині XVII ст. на грошовому ринку домінує розмінна монета, випущена за Сигізмунда III. Найдрібнішим номіналом, як і раніше, залишаються денарії (1/18 гроша), або пенязі, які разом з дводенаріями були дуже популярними серед населення, особливо на Волині, Київщині та Брацлавщині. У перші десятиліття XVII ст. їхнє місце на грошовому ринку посіли соліди (шеляги), масове карбування яких вели коронні, литовський та ризький монетні двори. Більшість монет цього номіналу, наявних у монетних скарбах, відкарбована у 1620—1627 рр. Значно меншу частку у загальній монетній масі, через незначні масштаби карбування, посідали терн арії та півгроші. Основний номінал грошової системи Речі Посполитої — гріш — широко представлений як у складі скарбів, так і в письмових джерелах. Серед них переважають монети коронного, рідше — литовського та гданського карбування, виготовлені у 1620— 1627 рр. В окремих випадках купцям вдавалося нагромадити значну кількість цих монет. Так, у 1649 р. львів'янин Ян Зембицький був власником 3000 грошових монет. Однак, як справедливо зауважив М. Котляр, з другого десятиліття XVII ст. найбільшого поширення на українському грошовому ринку набули півтораки. їх емісія розпочалася у 1614 р., проте найчастіше трапляються монети, відкарбовані у 1620— 1627 рр. В деяких монетних скарбах налічується по декілька тисяч півтораків. Так, у скарбі з с. Бродки їх було понад 8000, а львівський купець Гладиш у 1638 р. мав їх аж 34 640, більшість з яких карбовані на коронних монетарних. Рідкіснішими в скарбах є литовські 1619—1620 рр. та ризькі 1616—1621 рр. півтораки. У письмових джерелах півтораки часто фігурують як "чехи", що пояснюється зовнішньою подібністю цих монет до німецьких апфельгрошенів (драйпелькерів), які здебільшого завозились на українські землі з Чехії.
Надзвичайно популярними у країнах Центральної та Східної Європи були потрійні гроші — трояки. Вони присутні у майже половині скарбових комплексів. У них домінує продукція краківського монетного двору 1618—1624 рр. Значно рідше нотуються ранні емісії Сигізмунда III. Це пояснюється тим, що ці високоякісні монети масово вивозилися за кордон, а також вилучалися з обігу для подальшого перекарбування на монетарних Речі Посполитої та переплавки в тиглях ювелірів. Про масштаби вилучення повновартісної монети свідчить те, що лише у Львові в 1621 р. цим займалися 60 осіб. У повсякденному обігу трояки оцінювалися залежно від вмісту в них чистого срібла. Так, у 1621 р. трояк, відкарбований до прийняття монетної ординації 1616 р., коштував 3,5 гроша.
На відміну від трояків, скромне місце на грошовому ринку посідали монети номінальною вартістю 6 грошів (шостаки). Переважно це екземпляри, відкарбовані на краківській монетарні у 1623—1627 рр., рідше нотуються монети мальборзького виробництва 1596, 1599—1601 рр. Шостаки іншого карбування майже не трапляються.
З другого десятиліття XVII ст. розпочалося широке використання ортів, емісія яких розпочалася в Гданську в 1608 р. Початково вартість цих монет становила 10 грошів, або 1 /4 талера. Однак незабаром це співвідношення змінилося, і у 1620 р. орт коштував 20 грошів, а вже у квітні 1622 р. — 22,5 гроша. Крім гданських ортів, упродовж 1621—1624 рр. на засадах монетної ординації 1621 р. емітувалася значна кількість коронних ортів. У письмових джерелах вони згадуються як "мечикові" (на аверсі монети вміщувалось погруддя короля з мечем у руці), або "бидгощські" (від місця карбування), і оцінюються у 18 грошів.
У роки правління Сигізмунда III та Владислава IV монетні двори Речі Посполитої карбували певну кількість талерів та їх фракцій. Однак в загальній масі монет талерного типу їх частка була незначною. У монетних скарбах ці талери представлені поодинокими екземплярами, нечастими є й згадки про них в актових матеріалах. Так, у 1622 р. гетьман українського козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний заповів Львівському Ставропігійському братству "250 талерів мечикових". Очевидно, в даному випадку йдеться про коронні талери, зовнішнє оформлення яких було подібним до коронних ортів, які в актах згадуються як "мечикові".
У грошовому господарстві українських земель XVII ст. М. Котляр виділив три групи розмінних монет, що домінували на ринку: 1) польсько-литовські номінали; 2) монети Швеції та її прибалтійських володінь; 3) монетна продукція Бранденбурга та Пруссії.
У першій половині XVII ст. найбільш поширеним номіналом бранденбурзько-прусського виробництва були драйпелькери, метрологічно та за зовнішнім виглядом близькі до польсько-литовських півтораків. Більшість з них була відкарбована за герцога Георга Вільгельма (1618—1640). Значно рідше трапляються драйпелькери Георга Фрідріха (1578—1603) та Иоганна Сигізмунда (1603—1618). Прусські драйпелькери та соліди у великих кількостях завозились на Україну після припинення карбування розмінної монети на території Речі Посполитої у 1627 р. Найбільш поширеним вартісним номіналом були орти, які в актах згадуються як "крулевецькі" (від польської назви м. Кенігсберг, в якому функціонував монетний двір прусського герцога) або "булавкові" (на аверсі монети вміщено зображення герцога зі скіпетром у руці, який сприймали за булаву). Подібними до бранденбурзько-прусських випусків були померанські емісії герцога Філіппа Юлія (1595—1625) та єпископа Ульріха (1618—1622).
Владислав IV. Талер. Срібло. 1633 р.
Монетне виробництво Швеції та її прибалтійських володінь на українському грошовому ринку представлене ельблонзькими, ризькими та власне шведськими випусками. Найбільшу групу тут становлять розмінні номінали, відкарбовані в м. Ельблонг під час окупації міста шведами. Вже в середині 1628 р. тут випустили першу партію грошів, які ззовні нагадували однотипні польські монети. Одночасно в місті було налагоджено випуск значної кількості солідів, драйпелькерів (півтораків) та трояків. Незначною була емісія повновартісних монет— ортів, півталерів та талерів. Оскільки ельблонзькі монети містили значно менше срібла, ніж відповідні польські номінали (соліди — на 50%, гроші та півтораки —- на 25 %, трояки — на 33 %), уряд Речі Посполитої у 1633 р. заборонив їх обіг. Однак Через брак розмінної монети населення продовжувало користуватися ними.
Значно скромнішими за кількістю та асортиментом були номінали ризького карбування. Після захоплення Риги шведами у 1621 р. тут продовжувалося виробництво півтораків та солідів, що відповідали польським зразкам. Однак з 1624 р. якість цих монет значно погіршується. До 1632 р. вміст срібла в солідах та півтораках зменшився на 50%, що змусило польський уряд у 1633 р. прирівняти їх до фальшивих і заборонити населенню приймати ці монети. Щоправда, через величезні масштаби емісії та недостатню кількість коронної розмінної монети дана постанова не виконувалася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура грошового ринку на українських землях у XVI — першій половині XVII ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
