Друга світова війна, що розпочалася майже одразу після світової економічної кризи, фактично зруйнувала систему золотодевізного стандарту, що в свою чергу викликало необхідність розробки валютно-фінансової системи, адекватної новим умовам функціонування світового господарства та міжнародних економічних відносин1.
Після війни деякі країни відчували необхідність отримання фінансової допомоги для відбудови національних економік, а інші мали можливість надавати таку допомогу. В першу чергу це стосувалося США, які у першій половині XX століття перетворилися з боржника на кредитора. Саме тоді виникла ідея створити міжнародний механізм переміщення фінансових ресурсів, який би гарантував не тільки раціональне використання кредитів позичальником, а й повернення їх кредитору.
У липні 1944 р. в США відбулася Бреттон-Вудська конференція, в якій взяли участь представники 44 країн світу, І де було визначено організаційну структуру повоєнної міжнародної економіки та ухвалено рішення про створення інституціональних засад світової валютно-фінансової системи. Саме рішенням цієї конференції були засновані Світовий банк та Міжнародний валютний фонд (МВФ), була прийнята угода, що виконує роль Статуту МВФ. Делегатам конференції було запропоновано на розгляд два плани реорганізації міжнародної валютної системи2.
Перший план був представлений заступником міністра фінансів США, Гарі Декстером Уайтом, і полягав у створенні міжнародного стабілізаційного фонду у розмірі 5 млрд дол. США шляхом укладення міжнародної угоди між США та їхніми союзниками. Ресурси фонду передбачалося використовувати у вигляді короткострокових позик країнам-учасницям для фінансування дефіцитів їхніх платіжних балансів. Це мало сприяти пожвавленню зовнішньої торгівлі, послабленню валютних обмежень і припиненню використання протекціоністських заходів.
Другий план був запропонований британським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом. Він передбачав створення багатосторонньої платіжної системи та встановлення колективної відповідальності за врегулювання міжнародних валютних і платіжних відносин. Для цього передбачалося заснувати Міжнародний кліринговий союз, який би емітував власну валюту, світові кредитні гроші, що мали б стати єдиним міжнародним засобом ліквідності й замінити золото, постаючи при цьому в ролі бази для визначення валютних паритетів національних валют.
План Кейнса не знайшов підтримки, бо на той час спостерігалося незаперечне лідерство США як у політичній, так і у фінансово-економічній сферах. Було вирішено взяти за основу план Уайта.
Основою Бреттон-Вудської системи було пристосування окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу - США та Великої Британії. Згідно з угодою основними інструментами міжнародних розрахунків стали золото і резервні валюти (національні валюти провідних країн світу, які нагромаджуються центральними банками як резерв коштів для міжнародних розрахунків), статус яких отримали долар США та англійський фунт стерлінгів.
Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно через свої центральні банки обмінювати наявні у них резервні валюти за офіційною ціною на золото, і навпаки. Однак оскільки незначний золотий запас Великої Британії не давав змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів, а також з інших економічних причин фунт із самого початку виконував роль резервної валюти лише частково, він використовувався як резервна валюта переважно колоніями і домініонами Великої Британії. Отже, офіційно цю систему почали називати золотовалютним стандартом, а неофіційно - золотодоларовим стандартом.
Бреттон-Вудська система почала діяти після подання державному Департаменту США ратифікаційних грамот 2/3 країнами - учасницями конференції.
Статті Угоди про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) набрали чинності в грудні 1945 р., коли їх підписали перші 29 країн. Саме тоді розпочалася активна діяльність цих організацій.
Угода про МВФ передбачала встановлення міжнародного співробітництва у сфері валютних відносин, забезпечення стабільності валютних курсів, поступову відміну валютних обмежень і впровадження оборотності валют. МБРР мав згідно з угодою забезпечувати розвиток довгострокових кредитів і позик, перш за все у країнах, які особливо постраждали від війни.
Цілями створення третьої міжнародної валютної системи були:
• відновлення масштабної вільної зовнішньої торгівлі;
• встановлення стабільної рівноваги системи міжнародного обміну на основі фіксованих валютних курсів;
• передача в розпорядження держав ресурсів для протидії тимчасовим проблемам у зовнішньому балансі.
Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської системи були:
• встановлення офіційних курсів валют шляхом визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації до долара;
• збереження ролі золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Зв'язок національних валют із золотом здійснюється опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;
• прирівнювання долара до золота на основі ринкової ціни на золото (ціна 1 унції золота - 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671 грама чистого золота);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-кредитні відносини» автора Патика Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Бреттон-Вудська валютна система“ на сторінці 1. Приємного читання.
