При вступі кожна держава-член виплачує внесок за підпискою, що називається квотою. Квота обраховується на підставі складних формул, до яких входять показники ВВП, обсяги зовнішньої торгівлі та валютних резервів країни, а також варіабельність зовнішньої торгівлі. Нині США має найбільшу квоту (17,09 % від сукупності всіх квот). Для порівняння; Україна посідає у МВФ 21-ше місце за величиною квоти (0,63%)(табл. 11.1).
У Фонді приділяють значну увагу проблемі вдосконалення критеріїв, за якими розраховують квоти держав-членів, адже саме від них залежить обсяг фінансового сприяння з боку МВФ, на який певна країна може розраховувати. За час існування
Таблиця 11.1. Окремі країни - члени МВФ з найбільшим розміром квоти, станом на січень 2011 р.
| США | 17,09 |
| Японія | 6,12 |
| Німеччина | 5,98 |
| Франція | 4,94 |
| Велика Британія | 4,94 |
| Китай | 3,72 |
| Італія | 3,24 |
| Саудівська Аравія | 3,21 |
| Канада | 2,93 |
| Росія | 2,73 |
| Україна | 0,63 |
МВФ відбулося 12 загальних переглядів квот, які здебільшого завершувалися рекомендаціями щодо їхнього збільшення. Останнє підвищення суми квот на 45 % відбулося 22 січня 1999 р. у результаті 11-го загального перегляду квот. 12-й перегляд завершився у січні 2003 р. без пропозицій щодо їхнього збільшення. На сьогодні триває 13-й перегляд квот.
Об'єднані внески держав-членів у капітал МВФ утворюють фонд ресурсів, котрі МВФ використовує для надання допомоги державам, які відчувають фінансові труднощі. Ці ресурси дають змогу МВФ надавати кошти для фінансування дефіциту платіжного балансу на підтримку держав-членів, що здійснюють програми економічної стабілізації та реформ.
Країни виплачують 25 % своєї квоти у вигляді резервних активів, що визначаються як спеціальні права запозичення (СПЗ - розрахункова одиниця МВФ), або основної валюти (долар США, японська єна, англійський фунт стерлінгів). У разі потреби з метою кредитування МВФ може запросити решту виплати у власній валюті держави-члена. Квоти визначають не тільки внески, які виплачуються країною, а і суму фінансування, котру вона може отримати у МВФ, та її частку в розподілі СПЗ. Загальна сума квот у МВФ еквівалентна 217,4 млрд СПЗ (приблизно 336 млрд дол. США). Кількість голосів кожної країни складається з її базових голосів і голосів, що визначаються на основі її квоти. Кожна держава - член МВФ має 250 базових голосів (встановлені у Статтях угоди як рівні для всіх країн) плюс по одному додатковому голосу на кожні 100 000 СПЗ квоти.
Статут МВФ передбачає, що на додаток до власного капіталу, який є головним джерелом фінансування, за необхідності МВФ може використовувати також позикові кошти. Фонд може позичати як у держав і міжнародних організацій, такі на світовому фінансовому ринку. На сьогодні МВФ одержує міжнародні кредити від казначейств і центральних банків країн-членів, Швейцарії (до травня 1992 р. не була членом МВФ), а також Валютного агентства Саудівської Аравії. МВФ ще не користувався послугами приватних кредиторів.
МВФ має дві постійні домовленості про позичання грошей у держав-членів на випадок необхідності подолання загрози міжнародній валютній системі, за якими може позичити до 34 млрд СПЗ (приблизно 50 млрд дол. США).
За сучасних умов діяльність Фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитною функцією, але в арсеналі форм діяльності МВФ є й інші напрями:
• інспекції;
• консультації: щорічні, додаткові, спеціальні;
• надання послуг: підвищення кваліфікації, технічна допомога, надання інформації;
• фінансування: безпосереднє, поетапне, пільгове, спеціальне.
Форма діяльності інспектування пов'язана з переходом від паритетної до сучасної відкритої системи обміну валют. Фонд розширив свою діяльність за межі мінової вартості, яка є підсумком низки економічних заходів, почав вивчати всі сфери економіки держав, які визначають обсяг цієї вартості, і неупереджено оцінювати вплив економічної діяльності країн на всю спільноту членів. Тобто МВФ наглядає за міновою політикою, яку здійснюють члени організації1.
Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформацію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, встановлюючи умови, з яких Уряди та приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загальний економічний стан країни.
Щорічні консультації проводить група з 4-5 експертів МВФ, майже протягом двох тижнів збираючи інформацію та обговорюючи з посадовими особами економічну політику країни. Після цього вона готує детальну доповідь для обговорення її на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті такого обговорення, пізніше передаються на розгляд уряду країни.
Додаткові консультації може організувати директор-розпорядник Фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється у складній економічній ситуації або є підозра, що її дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть завдати шкоди іншим країнам.
Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких великою мірою визначає стан світової економіки.
Надання послуг країнам - членам МВФ має такі форми:
• підвищення кваліфікації національних кадрів (з 1964 р. у штаб-квартирі Фонду працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-кредитні відносини» автора Патика Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародний валютний фонд“ на сторінці 3. Приємного читання.
