Розділ «Тема 6. ВАЛЮТНИЙ РИНОК І ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ»

Цей курс має підвиди. Так, він може бути вільно плаваючим, тобто не залежати від валютного курсу будь-якої іншої країни і визначатися як співвідношення попиту та пропозиції на певну валюту.

Певним варіантом плаваючого валютного курсу є валютний коридор, який полягає в тому, що центральний банк установлює верхню і нижню межі можливих коливань національної валюти.

Різновидом плаваючого валютного курсу є режим колективного, спільного плавання, який означає, що країни – члени певного угруповання разом змінюють курси своїх валют щодо валют країн, які не входять до цієї групи*127.

*127: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 сДемківський АЛ. Гроші та кредит : навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

Можливі моделі валютних курсів наведені у табл. 6.1.

Встановлення курсу називається котируванням валюти, види якого подані на рис. 6.7.

Котирування складається з двох цифр: перша – бід (Bid) – ціна, за якою клієнт може продати базову валюту, друга – аск (ask або offer) – ціна, за якою клієнт може купити базову валюту за котирувану. Різниця між цими курсами має назву спреду а сам процес котирування валют – фіксинг. Його сутність полягає в тому, що спочатку визначається та реєструється міжбанківський курс на основі ринкового курсу, що склався напередодні, шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції за кожною валютою. Потім на цій основі визначаються курси покупця та продавця.

Таблиця 6.1. Моделі валютних курсів

Рис. 6.7. Види котирування валюти

Крос-курси – це співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу стосовно курсу третьої валюти.

Форвард-курси – це реальний показник того, яку вартість буде мати валюта через певний період часу.

Валютний курс постійно змінюється під впливом різноманітних факторів, тому держава намагається за допомогою свого центрального банку здійснювати регулювання валютного курсу такими методами (рис. 6.8).

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок, що зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюта.

Рис. 6.8. Методи регулювання валютного курсу

Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені і продаж має поєднуватися з купівлею. Для здійснення валютної інтервенції, як правило, утворюється спеціальний фонд.

Валютну інтервенцію як інструмент валютної політики почали використовувати ще в XIX ст.: наприклад, Держбанк Росії, Австро-Угорський банк застосовували її для підтримки курсу національних валют. Широкого застосування вона набула після скасування золотого монометалізму. В умовах світової економічної кризи 1929–1933 pp. центральні банки використовували валютну інтервенцію з метою зниження курсу своєї валюти для сприяння валютному демпінгу.

Матеріальну базу для валютної інтервенції становили спеціально створені у 30-х роках минулого століття у США, Великій Британії, Франції, Італії, Канаді та інших країнах державні валютні стабілізаційні фонди – у золоті, іноземній та національній валютах, які використовувалися з метою регулювання валютного курсу. Оскільки валютні інтервенції проводив центральний банк, такі фонди створювалися при ньому і з часом отримали назву валютних резервів. Сьогодні валютні резерви мають практично всі центральні банки світу.

Прикладом масової валютної інтервенції можуть бути дії уряду США, спрямовані на підтримку курсу долара, коли він став стрімко падати після значного зростання у 1980–1985 pp. Так, у вигляді валютної інтервенції для підтримки власної валюти США використали за період з 1987 р. по липень 1989 p., за різними оцінками, понад 140 млрд дол.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на заниженому рівні для здійснення валютного демпінгу – знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові.

Валютний демпінг використовується для експорту товарів через застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни, яка експортує товари та послуги. За валютного демпінгу експортер навіть за високого рівня витрат виробництва, реалізуючі свої товари на зовнішніх ринках за цінами, нижчими від світових, може одержати досить вигідний прибуток у валюті тієї країни, куди експортується товар. Найчастіше валютний демпінг здійснюється в умовах множинності валютних курсів за використання так званих вільних курсів та інших спеціальних занижених курсів для певного виду товарів, послуг та операцій.