Розділ «8.2. Бюджетні відносини»

Якщо розглядати галузеву структуру управління, то слід зазначити, що вже 2 липня 1923 р. був прийнятий декрет про трести в Україні, яким визначалось їх правове становище. Трести отримували самостійність у забезпеченні виробництва необхідними ресурсами та збуті продукції. Наказом Вищої Ради народного господарства (ВРНГ) від 10 серпня 1923 р. були визначені завдання, методи і цілі діяльності на принципах госпрозрахунку з метою отримання прибутку.

У1934 р. була ліквідована функціональна система управління промисловістю, у наркоматах були створені головні виробничі й виробничо-територіальні управління (главки). У1937— 1929 pp. їх кількість була збільшена. 1946 р. на зміну народним комісаріатам прийшла складна система союзних, союзнореспубліканських та республіканських міністерств.

У 1957 р. замість галузевої структури управління народним господарством було введено територіальну. Відповідно були створені ради народних господарств (раднаргоспи) економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території незалежно від профілю. Держплан лише здійснював загальне керівництво. На території України було утворено 11 районів — Київський, Харківський, Вінницький, Ворошиловградський, Львівський, Дніпропетровський, Херсонський та ін., а в 1960 р. — Кримський, Полтавський, Черкаський. У межах раднаргоспів підприємства підпорядковувалися галузевим управлінням або трестам і комбінатам. У 1960 р. було створено республіканські раднаргоспи, у 1962 р. — Ради народного господарства СРСР: замість 14 раднаргоспів їх стало 7.

З приходом до влади у СРСР Л. Брежнєва було ліквідовано раднаргоспи і створено міністерства, яких наприкінці 1965 р. у СРСР налічувалось 8 загальносоюзних і 13 союзнореспубліканських. Унаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств.

Управління народним господарством здійснювалось командно-адміністративними методами. Основним способом планування був балансовий. Основою розвитку республіки були п'ятирічні плани Радянського Союзу з розкладкою по республіках. Роки п'ятирічок подані нижче:

У 1959 p. XX з'їзд КПУ схвалив 7-річний план розвитку господарства України на 1959—1965 pp.

Протягом усього існування СРСР його керівництво намагалось поліпшити економічні показники шляхом економічних реформ. їх характеристика подана в табл. 8.2.1.

Отже, система державного управління практично за всі роки перебування України в складі Радянського Союзу характеризувалась тоталітаризмом, бюрократизмом, нехтуванням інтересів, малоефективністю, жорстокою експлуатацією природних ресурсів, створенням екологічних проблем.

Ось така ціна досягнутих результатів, і її наслідки відчуваються і до цього часу.

База оподаткування.

Становище України на початку 20-х років було майже катастрофічним. Така була ціна ленінської політики воєнного комунізму і розрухи після Першої світової і громадянської війн. Завдяки НЕПу становище суттєво поліпшилось. У 1926/27 господарському році було видобуто майже 20 млн т вугілля, або 78 % довоєнного рівня. Легка і харчова промисловість вийшла на довоєнний рівень у 1926 р. Шкіряна промисловість у цьому ж році дала виробів у 1,5 раза більше, ніж до війни.

З початком ліквідації основ НЕПу і переходом до основ тоталітарного режиму з 1928 р. почали впроваджуватися п'ятирічні плани. У Донбасі було введено в дію 53 нові шахти, а на заводах, які діяли вже в Україні — 12 доменних і 24 мартенівські печі. Були споруджені нові гіганти металургії — "Азовсталь", "Запоріжсталь", "Криворіжсталь". У1932 р. було побудовано перший в Україні електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь". Україна вийшла на одне з перших місць у світі за рівнем розвитку чорної металургії. У жовтні 1931 р. почав випускати продукцію новозбудований Харківський тракторний завод. У харчовій промисловості виникли нові галузі — маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Зокрема, у 1928—1937 pp. було збудовано 67 механізованих хлібозаводів, 5 великих м'ясокомбінатів. У 1932 р. став до ладу Херсонський консервний завод — один з найбільших не лише в Україні, а й у майбутньому — в Радянському Союзі. В Одесі, Києві, Харкові було збудовано трикотажні фабрики. Якщо в першій п'ятирічці Україна одержала понад 20 % загальних капіталовкладень, то в другій і третій вони були суттєво скорочені. Продукція машинобудування наприкінці 30-х років випередила всі інші галузі промисловості, а частка великої промисловості в господарському виробництві становила в 1938 р. 92,5 %.

Результати колективізації виявились не такими вражаючими, як індустріалізації. Так, в окремих колгоспах урожайність становила 3 ц/га.

У 1940 р. Україна була головною вугільною та металургійною базою СРСР і давала 50,5 % вугілля, 67,6 залізної руди, 48,8 сталі та 64,7 % чавуну.

Поліпшились справи у сільському господарстві, і у 1940 р. урожайність зернових становила 12,4 ц/га, що перевищувало рівень 1913 р. на 3 ц/га; соняшника — 13,1 ц/га, що було більше на 3,8 ц/га від рівня 1913 р. Але погектарний збір цукрових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 р. проти 167 ц/га в 1913 р.

Роздрібний товарооборот державної і кооперативної торгівлі в Україні збільшився в 1940 р. порівняно з 1937 р. на 34,6 % і сягав 3,2 млрд крб. Доходи робітників зростали досить повільно: з 1937 р. до 1940 р. тільки на 12 %.

Значних збитків було завдано економіці України за часів Великої Вітчизняної війни, причому як радянськими військами, так і окупантами. Радянськими військами знищувались підприємства, в Донбасі було затоплено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, зруйновано всі мости через Дніпро, тисячі кілометрів залізничних колій, знищувалась худоба і сільськогосподарський реманент. Усе, що можливо було евакуювати, вивозилось до Росії, Середньої Азії. Усього з України було вивезено близько тисячі заводів, понад 4 млн жителів, 30 тис. тракторів, більш як 6 млн голів худоби, 1,6 млн т шкур, хутра. За роки Великої Вітчизняної війни було зруйновано 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних закладів, 33 тис. колгоспів, радгоспів. В Україні залишились частково діючими лише 19 % довоєнної кількості промислових підприємств. Прямі збитки, заподіяні народному господарству України, оцінювалися в 245 млрд крб., що становило вп'ятеро більшу суму, ніж усі асигнування УРСР на будівництво нових об'єктів за три довоєнні п'ятирічки. Загальна сума всіх витрат, що їх зазнало народне господарство України і населення, оцінювалось в 1,2 трлн крб. Щонайменше 6 млн осіб, або кожен шостий мешканець України, загинуло у війні.

Протягом 1946—1950 pp. обсяг капітальних вкладень в економіку України становив понад 65 млрд крб. (у довоєнних цінах). Це було більше, ніж за три повоєнні п'тирічки. За цей період обсяг продукції промисловості збільшився у 4,4 раза і перевищував рівень 1940 р. на 15 %.

У 60-х — на початку 70-х років темпи економічного зростання були досить високими. Так, за 1951—1958 pp. обсяг промислової продукції зріс на 12,3 %, національний дохід — на 11,7 %; за 1959—1965 pp. — відповідно на 8,8 % і 7 %.

У1960 р. у загальному обсязі виробленого національного доходу (у СРСР його обліковували без невиробничої сфери) частка промисловості становила 47,9 %, сільського господарства — 29,1, транспорту і зв'язку — 4,7, будівництва — 8,2, торгівлі — 11,1 %.