Проте, якщо гіпертекстуальний диск і витіснить книгу-довідник, він не зможе витіснити книгу для читання, не лише художню, а будь-яку, що потребує вдумливого, неквапливого читання, задоволення (згадаймо поняття "текст-задоволення" Р. Барта), а не просто отримання інформації.
В історії культури неодноразово виникали семантичні системи, що доручали свою символічну функцію не тільки патетиці слова, а й пафосові зображення. І хоча слово при цьому мало перевагу, проте й участь зображення була значна. Е. Панофскі у своїй праці "Готична архітектура та схоластика", підкреслюючи середньовічне захоплення світлом, звернув увагу на його значущість для розв'язання архітектурних завдань за допомогою схоластики. Адже розум людини, як учить Тома Аквінський, ніколи не може сподіватися на те, що отримає безпосередні докази щодо таких речей, як віра, бо може тільки висвітлити існування цих речей. Мапі/еьіаііо, або "прояснення" — це те, що Панофскі назвав першим і контрольним принципом ранньої та високої схоластики... Якби віра мала "проявитися" через систему думки, повну й самодостатню у своїх межах, але все-таки здатну абстрагуватися від об'явлення, слід було б "явити" повноту, самодостатність і обмеженість системи думки. І цього можна було б досягти тільки завдяки силі літературного уявлення, яке б надихало просвітлення самого процесу думки в читацькій уяві, так само, як думка мала прояснити для розуму саму природу віри (див.: 16, 49—78). Саме в готичній архітектурі, в якій планував "принцип прозорості", звичка прояснювати досягла найбільшого розвитку, подібно до того, як висока схоластика керувалася принципом тапі/езіаіїо.
Отже, озброєний принципом, сформульованим Томою ("органи чуттів — це своєрідний розум, що має силу розрізнення"), Панофскі продемонстрував здатність легко пересуватися між раціональністю середньовічної схоластики й середньовічної архітектури.
Згадаймо відому ідею Вітгенштайна про те, що ми можемо "бачити лице" однієї діяльності в іншій (як ми бачимо зображення людського обличчя в різних конфігураціях точок і ліній). Одна діяльність може презентувати себе в іншій завдяки тому, що всі види людської діяльності тісно пов'язані між собою, утворюючи складну розгалужену систему. Й за доби Античності, й упродовж сторіч Середньовіччя, як і в наступні епохи, контакт із символічним світом культури здійснювався "аудіовізуальним способом". Цей факт дає змогу культурологам висувати різні припущення щодо подвійного ряду інтерпретації тих самих культурних явищ: словесного й іконічного. І якщо у концепції Й. Гейзінґи один з напрямків розвитку культури — візуальний — дістає однозначно негативну оцінку, можна навести приклади не менш цікавих концепцій, позбавлених такої однобічності. Це, наприклад, іконографічна концепція середньовічної культури французького культуролога й мистецтвознавця А. Грабара (30). Його праці, побудовані за методом звернення до єдиних типологічних формул у вивченні семіотики зображень у християнській іконографії і християнських текстах, дають можливість реконструювати зниклі ансамблі й серії в кожному з двох напрямів: іконографічному та словесному.
Напруга між словом та іконом, за глибоким зауваженням С. С. Аверинцева, це напруга двох культур. Культура слова, слухання, коментаря (а вся християнська думка — це коментар до слова Христа), що насмілюється відобразити — це культура інакшості, дистантності, відмінності. Інша справа — вшанування образу в дзеркалі відображення. Це культура відображення, культура тотожності. Обидві культури мають аналоги у світі мови. Формула, що фіксує значення, подібне до іншого, — "це означає"; формула, що фіксує тотожність — "це є". Дискурсу відмінності в традиції православної схоластики відповідає інтуїція диспуту, впорядкована правилами дебатів. А вживання слова, властиве простору тотожності перетворюється на промовисте мовчання (ісіхія — безмовність). Відтак мова тотожності втілюється в мовчанні; в культурі тотожності мовлення стає вагомою, речовинною, відчутною на смак субстанцією.
Подібного роду "додатковість" доконечна для будь-якого сумлінного дослідження як християнської думки й християнської іконографії, так і інших культурних феноменів. Більше того, наявність вищезгаданої єдності формул дає змогу відновлювати відсутні ланки, яких бракує у кожному з рядів, дослідити в кожному новому іконічному або словесному факті "графічний" вектор зміни символічного словника культури.
Культура — це скарбниця знаково-символічних форм і образів. Ії завдання — внести все багатство своїх повідомлень у душі та тіла людей. Аналіз культури як знаково-символічної системи зберігає свою привабливість тому, що робить життя зрозумілішим і передбачуванішим, а отже — комфортнішим. Адже реальність є надто приголомшлива та небезпечна й із нею значно легше мати справу, якщо попередньо спростити її до "знаків".
Контрольні запитання та завдання
• 1. У чому полягає специфіка символу порівняно зі знаком та образом?
• 2. Проаналізуйте головні типи знаків.
• 3. Чому символ є найважливіший механізм пам'яті культури? Схарактеризуйте функції символу.
• 4. Яка евристична цінність систематики символічних форм Б. Каси-pepa?
• 5. Які Вам відомі типи символів?
• 6. Схарактеризуйте базові рівні зрозуміння символу?
• 7. Чи спричинює візуалізація культури занепад символізму?
• 8. У чому полягає культурфілософський зміст співвідношення слова та образу в українській культурі?
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
• 1. Авершщев С. С. Софія-Логос. Словник. — К., 1999.
• 2. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат// Витгенштейн Л. — 4. I. - М., 1994.
• 3. Гадамер. Актуальность прекрасного. — М., 1991.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія культури» автора Гатальська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Символізм і проблема візуалізації культури“ на сторінці 4. Приємного читання.
