Розділ «Карл Ясперс (1883-1969)»

Німецький філософ і психіатр, один із засновників філософії екзистенціалізму.

За К. Ясперсом філософія повинна дати людині орієнтири існування у світі, "висвітлити екзистенцію" та здійснити "стрибок до безумовного буття". К. Ясперс розглядає філософію, що не пізнає буття, а лише засвідчує його існування. Вирішальну роль в аналізі людської екзистенції відіграє поняття ситуації, яка визначає історичну унікальність як окремої людської долі, так і відповідної епохи.

Результатом філософствування, за К. Ясперсом, е філософська віра, яка, на відміну від релігійної, що ґрунтується на істині Одкровення, є результатом розмислу. Як вважає К. Ясперс, існування трансцендентного - як особливого роду буття - не може бути обґрунтоване за допомогою тільки позитивних аргументів розуму. Трансценденція - єдиний предмет, який може бути засвідчений розумом і вірою, стосовно якого розум і віра збігаються.

Філософська віра

Поняття філософської віри

Зміст філософської віри

Від філософії чекають переконливого розсудкового осмислення, чогось, що кожний повинен визнати правильним і що він може знати, а не чому він повинен вірити.

Насправді, філософія не посилається ні на одкровення, ні на авторитет. Однак те, з чим розумно висловлює свою згоду філософствуючи людина, - щось значно більше, ніж переконливе розумове знання. Це те, що він осягає як істинне з власних витоків і привносить у сьогодення за допомогою всіх органів.

У філософствуванні людина здійснює прорив свого єства, але за допомогою власної сутності. Те, що вона в цьому прориві схоплює як буття і як саму себе, і є його вірою. У філософствуванні ми йдемо шляхом, який веде до витоків віри, властивий людині як людині.

У своїх началах філософські думки присутні в кожній людині, у найбільш чистому вигляді іноді в дітях. Виявляти такі міркування, проясняти їх і розкривати, повторювати їх і дізнаватися в них те, що мислилося протягом тисячоліть, - справа філософії як такої, що перетворилася на професійне ремесло мислення. До цього належать, по-перше, рефлексія щодо простору змісту віри (методичне осмислення), по-друге, рефлексія щодо змісту самої віри. <...>

Він відкривається чотирма питаннями: Що я знаю? Що, власне, є? Що є істина? Яким чином я знаю? Виходячи з розроблених у першій лекції понять, ми відповідаємо:

Перше питання: Що я знаю? Відповідь зазначає: Усе, що я знаю, перебуває у розмежуванні на суб'єкт і об'єкт, воно для мене предмет (об'єкт), явище, що існує не саме по собі. Однак у цьому розмежуванні суб'єкт і об'єкт пов'язані один з одним. Немає об'єкта без суб'єкта, немає й суб'єкта без об'єкта. Тому те, що я пізнаю як буття, завжди перебуває в цілісності розмежування на суб'єкт і об'єкт, а не тільки на одній із цих сторін.

Розмежування на суб'єкт і об'єкт багатоаспектне: наявне буття виступає у своєму світі як навколишнє середовище; свідомість узагалі протистоїть предметам: дух живе в ідеях, екзистенція співвіднесена з трансценденцією. Однак навколишнє середовище, ідеї, трансценденція стають мислимими об'єктами тільки у свідомості взагалі за допомогою опредметнення в схемах і символах.

Отже, те, що я знаю, - завжди об'єктивність у свідомості взагалі й обмежене цим; але у своїй кінечності воно - можливий трамплін до трансцендентування.

Друге питання: Що, власне, є? Відповідь варто шукати й знаходити не в перерахуванні численного сущого, а в схоплюванні того, що саме по собі або справді є. Оскільки наше питання завжди припускає розмежування на суб'єкт і об'єкт, а буття повинно виходити за межі суб'єкта й об'єкта або охоплювати те й інше, то питання про буття є одночасно питанням про того, хто запитує. Відповідь повинна показати нам буття в нерозривному зв'язку з тим, що ми є самі; адже буття за допомогою сутності нашого буття має допускати можливість питання про нього й бути доступним цій запитальності до нього з таким питанням.

На питання щодо буття є ряд типових відповідей, іноді влучних, іноді зовсім неправильних. Спочатку буттям або основою всього сущого вважали предметність, що зустрічається у світі: матерію, просторові структури, картини світу. Буття є об'єктом.

Потім, навпаки, тим, із чого виходить буття, тим, що його створює, опредмечує, стали вважати суб'єктивне. Буття є породженням "Я".

Нарешті, буття, очищене від випадків матеріально визначеного, осмислюється як структури мислення (категорії), які дають можливість осягати буття тому, що вони самі містяться у самому бутті. У мисленні щодо буття стає безпосередньо достовірним, що буття є, не є, постає, існує, є щось, субстанція, причина й дія тощо. Буття є Логосом.

Незадоволеність кожною такою онтологією веде до усвідомлення своєрідності філософської переконаності буття.