Розділ «Самуель Гантінгтон (нар. 1927)»

Самуель Філліпс Гантінгтон - відомий американський соціолог і політолог. Автор багатьох праць у галузі соціальної модернізації, міжнародних відносин, теорії демократії й імміграції. Велику популярність здобула його концепція "зіткнення цивілізацій", яка описує динаміку сучасних соціальних відносин крізь призму конфліктів на цивілізаційній основі.

Зіткнення цивілізацій модель прийдешнього конфлікту

Природа цивілізацій

Чому неминуче зіткнення цивілізацій?

Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати все більш важливою, і вигляд світу значною мірою формуватиметься в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них належать західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська й, можливо, африканська цивілізації. Найзначніші конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розлому між цивілізаціями. Чому?

По-перше, розбіжності між цивілізаціями не просто реальні. Вони - найбільш істотні. Цивілізації несхожі за своєю історією, мовою, культурою, традиціями і, що найважливіше, релігією. Люди різних цивілізацій по-різному дивляться на відносини між Богом і людиною, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками й дітьми, чоловіком і дружиною, мають різні уявлення про співвідносну значущість прав і обов'язків, свободи й примусу, рівності й ієрархії. Ці розбіжності складалися століттями. Вони не зникнуть у доступному для огляду майбутньому. Вони більш фундаментальні, ніж розбіжності між політичними ідеологіями й політичними режимами. Звичайно, розбіжності не обов'язково передбачають конфлікт, а конфлікт не обов'язково означає насильство. Однак протягом століть найбільш затяжні й кровопролитні конфлікти породжувалися саме розбіжностями між цивілізаціями.

По-друге, світ стає тіснішим. Взаємодія між народами різних цивілізацій підсилюється. Це веде до зростання цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння розходжень між цивілізаціями й спільності в межах цивілізації. Північноамериканська імміграція у Францію викликала у французів вороже ставлення, і водночас зміцнила доброзичливість до інших іммігрантів - "добропорядних католиків і європейців з Польщі". Американці набагато хворобливіше реагують на японські капіталовкладення, ніж на інвестиції з Канади і європейських країн. Все відбувається за сценарієм, описаним Д. Хорвіцем: "У східних районах Нігерії людина народності ібо ще може бути ібо-оуеррі або ібо-оніча. Але в Лагосі вона буде просто ібо. У Лондоні вона буде нігерійцем. А в Нью-Йорку - африканцем". Взаємодія між представниками різних цивілізацій зміцнює їхню цивілізаційну самосвідомість, а це, у свою чергу, загострює розбіжності й ворожість що йдуть у глиб історії або принаймні сприймаються в такий спосіб.

По-третє, процеси економічної модернізації й соціальних змін в усьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей з місцем проживання, одночасно слабшає й роль нації-держави як джерела ідентифікації. Лакуни, що утворилися в результаті, здебільшого заповнюються релігією, нерідко у формі фундаменталістських рухів. Подібні рухи склалися не тільки в ісламі, а й у західному християнстві, іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі. У більшості країн і конфесій фундаменталізм підтримують освічені молоді люди, висококваліфіковані фахівці із середніх класів, особи вільних професій, бізнесмени. Як помітив Г. Вайгель, "десекуляризація світу - одне з домінуючих соціальних явищ кінця XX ст.". Відродження релігії, або, говорячи словами Ж. Кепеля, "реванш Бога", створює основу для ідентифікації й причетності зі спільністю, що виходить за національні межі - для об'єднання цивілізацій.

По-четверте, зростання цивілізаційної самосвідомості диктується роздвоєнням ролі Заходу. З одного боку, Захід перебуває на вершині своєї могутності, а з іншого, і, можливо, саме тому, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів. Все частіше доводиться чути про "повернення в Азію" Японії, про кінець впливу ідей Неру й "індуїзацію" Індії, про провал західних ідей соціалізму й націоналізму до "реісламізації" Близького Сходу, а останнім часом і суперечки про вестернізацію або русифікацію країни Бориса Єльцина. На вершині своєї могутності Захід зіштовхується з незахідними країнами, в яких досить прагнення, волі й ресурсів, щоб надати світу незахідного вигляду.

У минулому еліти незахідних країн зазвичай складалися з людей, найбільшою мірою пов'язаних із Заходом, що здобули освіту в Оксфорді, Сорбонні або Сандхерсті, що засвоїли і західні цінності, і стиль життя. Населення ж цих країн, як правило, зберігало нерозривний зв'язок зі своєю споконвічною культурою. Але тепер усе перемінилося. У багатьох незахідних країнах іде інтенсивний процес девестернізації еліт і їхнього повернення до власних культурних коренів. І одночасно з цим західні, головним чином американські, звичаї, стиль життя й культура здобувають популярність серед широких верств населення.

По-п'яте, культурні особливості й розбіжності менше піддаються змінам, ніж економічні й політичні, і внаслідок цього їх складніше розв'язати або звести до компромісу. У колишньому Радянському Союзі комуністи можуть стати демократами, багатії перетворитися на бідних, а бідняки - на багатіїв, але росіяни попри все бажання не зможуть стати естонцями, а азербайджанці - вірменами.

У класових й ідеологічних конфліктах ключовим було питання: "На чиєму ти боці?" І людина могла вибирати - на чиїй вона стороні, а також змінювати раз вибрані позиції. У конфлікті ж цивілізацій питання ставиться інакше: "Хто ти такий?" Йдеться про те, що дане й не підлягає змінам. І, як ми знаємо з досвіду Боснії, Кавказу, Судану, давши невідповідну відповідь на це питання, можна негайно одержати кулю в чоло. Релігія розділяє людей ще більш різко, ніж етнічна належність. Людина може бути напівфранцузом і напіварабом, і навіть громадянином обох цих країн. Куди складніше бути напівкатоликом і напівмусульманином.

І, нарешті, підсилюється економічний регіоналізм. ...З одного боку, успіх економічного регіоналізму зміцнює свідомість належності до однієї цивілізації. А з іншого боку - економічний регіоналізм може бути успішним, тільки якщо він корениться в спільності цивілізації. Європейське Співтовариство спочиває на загальних засадах європейської культури й західного християнства. Успіх НАФТА (Північноамериканської зони вільної торгівлі) залежить від зближення культур Мексики, Канади й Америки, що триває. А Японія, навпаки, зазнає труднощів зі створенням такого самого економічного співтовариства в Південно-Східній Азії, тому що Японія - це єдине у своєму роді суспільство й цивілізація.

...Якщо спільність культури - це передумова економічної інтеграції, то центр майбутнього східноазіатського економічного блоку швидше за все буде в Китаї. По суті справи цей блок уже складається. От що пише з цього приводу М. Вайденбаум: "Хоча в регіоні домінує Японія, але на базі Китаю стрімко виникає новий центр промисловості, торгівлі й фінансового капіталу в Азії. Цей стратегічний простір має у своєму розпорядженні потужний технологічний і виробничий потенціал (Тайвань), кадри з видатними навичками в галузі організації, маркетингу й сфери послуг (Гонконг), щільну мережу комунікацій (Сінгапур), потужний фінансовий капітал (всі три країни), а також неосяжні земельні, природні й трудові ресурси (материковий Китай)... Це впливове співтовариство, багато в чому споруджуване на розвитку традиційної кланової основи, простягається від Гуанчжоу до Сінгапуру й від Куала-Лумпура до Маніли. Це - кістяк економіки Східної Азії".

Визначаючи власну ідентичність в етнічних або релігійних термінах, люди схильні розглядати відносини між собою й людьми іншої етнічної належності й конфесії як відносини "ми" і "вони". Кінець ідеологізованих держав у Східній Європі й на території колишнього СРСР дав змогу висунутися на перший план традиційним формам етнічної ідентичності й суперечностей. Розбіжності в культурі й релігії породжують розбіжності з широкого кола політичних питань, чи то права людини або еміграція, комерція або екологія. Географічна близькість стимулює взаємні територіальні претензії від Боснії до Мінданао. Але що найбільш важливо - спроби Заходу поширити свої цінності - демократію й лібералізм - як загальнолюдські, зберегти військову перевагу й затвердити свої економічні інтереси натрапляють на опір інших цивілізацій. Урядам і політичним угрупованням усе рідше вдається мобілізувати населення й сформувати коаліції на базі ідеологій, і вони все частіше намагаються домогтися підтримки, апелювати до спільності релігії й цивілізації.

Отже, конфлікт цивілізацій розгортається на двох рівнях. На мікрорівні групи, що живуть уздовж ліній розлому між цивілізаціями, ведуть боротьбу, найчастіше кровопролитну, за землі й владу однієї над іншою. На макрорівні країни, що належать до різних цивілізацій, суперничають через вплив у військовій і економічній сфері, борються за контроль над міжнародними організаціями й третіми країнами, намагаючись затвердити власні політичні й релігійні цінності.

Лінії розлому між цивілізаціями

Якщо в роки холодної війни основні вогнища криз і кровопролиття зосереджувалися уздовж політичних та ідеологічних кордонів, то тепер вони переміщуються на лінії розлому між цивілізаціями. Холодна війна почалася з того моменту, коли "залізна завіса" розділила Європу політично й ідеологічно. Холодна війна закінчилася зі зникненням "залізної завіси". Але як тільки було ліквідовано ідеологічний поділ Європи, знову відродився її культурний поділ на західне християнство, з одного боку, і православ'я й іслам - з іншого. Можливо, що найбільш важливою роздільною лінією в Європі е, як вважає У. Уолліс, східний кордон західного християнства, що сформувався до 1600 р. Він пролягає уздовж нинішніх кордонів між Росією й Фінляндією, між прибалтійськими країнами й Росією, розсікає Білорусію й Україну, звертає на захід, відокремлюючи Трансільванію від іншої частини Румунії, а потім, проходячи по Югославії, майже в точності збігається з лінією, що нині відокремлює Хорватію й Словенію від іншої Югославії. На Балканах ця лінія звичайно збігається з історичним кордоном між Габсбурзькою й Османською імперіями. На північ і на захід від цієї лінії проживають протестанти й католики. У них - загальний досвід європейської історії: феодалізм, Ренесанс, Реформація, Просвітництво, Велика французька революція, промислова революція. їхнє економічне становище, як правило, набагато краще, ніж у людей, що живуть на схід. Зараз вони можуть розраховувати на більш тісне співробітництво в рамках єдиної європейської економіки й консолідацію демократичних політичних систем. На схід і на південь від цієї лінії живуть православні християни й мусульмани. Історично вони належали до Османської або царської імперії, і до них донеслося лише відлуння історичних подій, що визначили долю Заходу. Економічно вони відстають від Заходу і, схоже, менш підготовлені до створення стійких демократичних політичних систем. І зараз "оксамитова завіса" культури замінила "залізну завісу" ідеології як головну демаркаційну лінію в Європі. Події в Югославії показали, що це лінія не тільки культурних розбіжностей, а часом і кривавих конфліктів.

Об'єднання цивілізацій: синдром "братніх країн"