Розділ «Даніел Белл (нар. 1919)»

Американський соціолог, філософ. Один із провідних теоретиків сцієнтистського технократичного напряму в суспільствознавстві Д. Белл першим констатував факт введення терміна "кінець ідеології" (1946) французьким філософом А. Камю, який вважав ідеологію "формою обману". Сам Д. Белл тлумачив "кінець ідеології" як знесилення старих ідеологій та визнання факту "жадання нових". Розробляючи теорію постіндустріального суспільства, Д. Белл спирається на принцип плюралізму, зокрема в царині "дослідницьких призм", "концептуальних схем" та ін. Серед характерних суперечностей постіндустріального суспільства вирізняє провідну - між культурою і економікою. Визначальним принципом культури на стадії постіндустріального суспільства Д. Белл вважає самореалізацію спільноти (а не окремого індивіда).

Настання постіндустріального суспільства

Вступ

Виміри постіндустріального суспільства

Суспільство можна аналітично поділити на три частини: соціальну структуру, політичну систему і сферу культури. Соціальна структура охоплює економіку, технологію й систему зайнятості. Політична система регулює поділ влади і вирішує конфлікти, що породжуються зазіханнями і вимогами окремих осіб та груп. Культура є цариною виражального символізму й значень. Поділяти суспільство в такий спосіб корисно, тому що кожний аспект підкоряється особливому осьовому принципу. У сучасному західному суспільстві осьовим принципом соціальної структури є принцип економлених - спосіб виділення ресурсів згідно з принципами найменшої вартості, замінності, оптимізації, максимізації тощо. Осьовим принципом політичної системи є співучасть, інколи мобілізовувана або скеровувана згори, інколи така, що вимагається знизу. Осьовим принципом культури є прагнення людини до самоздійснення і піднесення власної значущості. У минулому ці три сфери пов'язувалися спільною ціннісною системою (а в буржуазному суспільстві також спільним характером структури). Але за сучасних умов спостерігається зростаюче роз'єднання цих трьох ділянок, і з причин, котрі я обговорюватиму в заключній частині, воно розширюватиметься й надалі.

Концепція постіндустріального суспільства стосується переважно змін у соціальній структурі, приділяє увагу напряму, в якому перетворюється економіка і перероблюється система зайнятості, а також нових співвідношень між теорією і практикою, особливо між наукою і технологією. Ці зміни можна наочно простежувати, що я й намагаюся зробити в цій книзі. Але я не наполягаю на тому, що в соціальній структурі вони визначають відповідні зміни в політиці чи культурі. Скоріше вони ставлять три типи питань для решти елементів суспільства. По-перше, соціальна структура є системою ролей, покликаною узгоджувати людські вчинки щодо досягнення певних цілей. Ролі поділяють людей, задають особливі способи поведінки, відповідно до становища в суспільстві, але людина не завжди добровільно сприймає умови тієї чи іншої ролі. Одна з рис постіндустріального суспільства, наприклад, пов'язана зі зростаючою бюрократизацією науки і спеціалізацією інтелектуальної праці в найдрібніших деталях. Але немає ясності в тому, що люди причетні до науки, повинні погоджуватися з цим становищем так само, як це робили робітники, що приходили на фабрику сто п'ятдесят років тому.

По-друге, зміни в суспільній структурі породжують проблеми у сфері управління, яких зазнає політична система. У суспільстві, яке дедалі більшою мірою усвідомлює свою долю й прагне контролювати свої багатства, політичний порядок з неодмінністю стає першорядним чинником. Оскільки постіндустріальне суспільство збільшує важливість технічного складника знання, воно спонукає жерців нового устрою - учених, інженерів і технократів - або змагатися з політиками, або ставати їхніми спільниками. Тим самим відношення між суспільною структурою й політичним ладом стає однією з наріжних проблем влади в постіндустріальному суспільстві.

І, по-третє, новий спосіб життя, що значною мірою обумовлений домінуванням теоретичного знання, неодмінно кидає виклик тенденціям культури, які спрямовані до піднесення особистості й обертаються дедалі більшою антонімічністю й антиінституційністю.

Мене цікавлять у цій книзі головним чином соціальні та політичні наслідки формування постіндустріального суспільства. У наступній роботі я зупинюсь на його відношенні до культури. Але в центрі пропонованої спроби перебуває прагнення простежити соцієтарні зміни насамперед у межах соціальної структури...

Концепція постіндустріального суспільства є великим узагальненням. Його значення можна легше збагнути, якщо виокремити п'ять компонентів цього поняття.

1. В економічному секторі: перехід від виробництва товарів до розширення сфери послуг.

2. У структурі зайнятості: домінування професійного і технічного класу.

3. Осьовий принцип суспільства: центральне місце теоретичного знання як джерела нововведень і формування політики.

4. Орієнтація на майбутнє: особлива роль технології і технологічних оцінок.

б. Ухвалення рішень: створення нової "інтелектуальної технології".

Формування економіки послуг. Близько тридцяти років тому К. Кларк у праці "Умови економічного прогресу" аналітично поділив економіку на три сектори - первинний, вторинний і третинний. До первинного сектору було віднесено головним чином сільське господарство; до вторинного - промисловість, чи індустрію; до третинного - послуги. Будь-яка економіка є сумішшю у різних співвідношеннях кожного з цих секторів. Але К. Кларк стверджував, що в міру індустріалізації країн відбувається неминуча корекція у зв'язку з відмінностями в продуктивності і, як наслідок, більша частка робочої сили переходитиме у виробництво, а зі зростанням національного доходу виникне посилений попит на послуги, і відбувається відповідний зсув у цьому напрямі.

Згідно з цим критерієм, першою й найпростішою характеристикою постіндустріального суспільства є те, що більша частина робочої сили вже не зайнята в сільському господарстві або виробництві, а зосереджена у сфері послуг, до якої належать торгівля, фінанси, транспорт, охорона здоров'я, індустрія розваг, а також сфери науки, освіти та управління...

Перевага професійного і технічного класу. Другий спосіб визначення постіндустріального суспільства пов'язаний зі змінами у структурі зайнятості, причому враховується не тільки те, де працюють люди, але і який тип праці вони виконують. Значною мірою рід діяльності найбільше визначає класові відмінності й задає стратифікацію в суспільстві.

Індустріалізація створила нове явище - напівкваліфікованого робітника, котрий протягом декількох тижнів міг бути підготовленим до виконання простих операцій, які застосовуються в машинному виробництві. В індустріальних суспільствах напівкваліфікований робітник перетворився в найбільшу категорію робочої сили. Розвиток "економіки послуг" з її акцентом на офісній роботі, освіті та управлінні природно викликав зміщення до тих видів праці, в яких були зайняті "білі комірці". У Сполучених Штатах у 1956 році їх кількість вперше в історії індустріальної цивілізації перевершила кількість "синіх комірців". Відтоді розрив поступово збільшувався; до 1970 року "білі комірці" перевершили "сині" у співвідношенні понад п'ять до чотирьох.