Розділ 9. Філософія свідомості

Едмунд Гуссерль (1859-1938)

Німецький філософ, засновник феноменології і відповідного їй методу аналізу свідомості, з допомогою якого прагнув надати філософії характеру точної науки. Він обстоював тезу, що феноменологія та притаманний їй метод редукції є шляхом абсолютного виправдання повноцінного людського існування, способом реалізації морально-етичної автономії людини.

Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії

Вступ

Розділ другий. Фундаментально-феноменологічні розмисли

Глава друга. Свідомість та природна дійсність

36. Інтенціональне переживання. Переживання як таке

39. Свідомість та природна дійсність. "Наївна" людина з її осягненням

Усі ці набуті нами сутнісні характеристики переживання і свідомості - необхідні попередні кроки до досягнення мети, яка постійно нас скеровує, а саме до осягнення сутності тієї "чистої свідомості", якою визначається феноменологічне поле... Адже ми не полишали поле природної установки. Індивідуальна свідомість двояко переплітається з природним світом - це свідомість якої-небудь людини або тварини і це... усвідомлення цього світу. Проте, що може тоді означати, внаслідок такого переплетення з реальним світом, те, що у свідомості - власна сутність, вона утворює з іншою свідомістю замкнений у собі, визначений виключно цими власними сутностями взаємозв'язок, взаємозв'язок потоку свідомості? Питання - оскільки свідомість ми можемо тлумачити в якому завгодно широкому значенні, який урешті-решт перекривається поняттям переживання смислу - торкається власної сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Якою мірою спочатку матеріальний світ має бути принципово чимось однорідним, який виключено з власної сутності самих переживань? І якщо це так, то матеріальний світ є - відносно будь-якої свідомості та її власної сутності - "чужим", "інобуттям", то як може сплітатися з ним свідомість - з ним, отже, з усім чужим свідомості світом? Адже не важко переконатися, що матеріальний світ - не який-небудь випадковий шматок природного світу, а його фундаментальна структура, з якою сутнісно пов'язане будь-яке реальне буття. Чого йому не вистачає, так це душі - людей чи тварин, нове, що несуть із собою ці останні, - це насамперед їхні "переживання", які пов'язують їх, у міру свідомості з навколишнім їх світом... Для того щоб досягти тут ясності, звернемося до того крайнього джерела, яким живиться генеральна теза світу, яку я здійснюю у своїй природній установці, - саме вона уможливлює те, що я, в міру свідомості, набуваю, як існуючого переді мною, сущого тут світу речей, приписую собі у цьому світі тіло і можу вписувати себе у цей світ. Очевидно, це крайнє джерело - чуттєвий досвід. Проте для досягнення наших цілей досить розглянути чуттєве сприйняття, - серед усіх актів, які утворюють досвід, воно найкраще відіграє роль одвічного досвіду... Будь-якій свідомості, яка сприймає, притаманна та особливість, що вона є усвідомленням живої тілесної співприсутності індивідуального об'єкта, який у суто логічному сенсі є індивідом або логіко-категоріальною модифікацією такого. У нашому випадку - випадку чуттєвого сприйняття, точніше сприйняття речі, логічний індивід - це річ; і буде досить, якщо ми будемо оперувати сприйняттям речі як з прикладом усіх інших сприйнять (сприйняттям властивостей, процесів тощо).

Звичайне бадьоре життя нашого Я - це постійне актуальне чи неактуальне сприйняття. Постійний і світ речей, і в ньому наше тіло суть існуючі, у міру (їх) сприйняття. Як же виокремити і як може бути виокремлена звідси сама свідомість - сама свідомість як конкретне буття у собі, як - усвідомлене ним, те, що сприймається як те, що "напроти" свідомості, як "у собі і для себе"?

...Я постійно споглядаю ось цей стіл. Я ходжу навколо нього, весь час змінюючи своє місцезнаходження у просторі, - при цьому мені безперервно притаманне усвідомлення живої речовинної присутності тут ось цього одного і того самого стола, причому того самого, який залишається в самому собі незмінним. Однак сприйняття стола постійно змінюється, воно є безперервністю мінливих сприймань. Затулюю очі. Усі інші мої почуття ніяк не пов'язані зі столом. Тепер я його зовсім не сприймаю. Відкрию очі - і маю знову сприйняття стола. Те саме сприйняття? Будемо точними. Повторюючись, сприйняття ніколи, за жодних обставин не залишається, як індивідуальне, одним і тим самим. Лише стіл - той самий; як тотожний, він усвідомлюється синтетичною свідомістю, яка поєднує нове сприйняття з пригадуванням... Самосприйняття, будучи тим, чим воно є, перебуває у постійному потоці свідомості, є постійним потоком: безперервно "за раз" сприйняття відходить до свідомості, яка поєднується з ним ось тільки що минулого і разом із тим вже спалахує нове "тепер" і т. д. Як і сама сприйнята річ узагалі, як і все та будь-що, що йому належить - частини, сторони, моменти, - згідно з усюди однаковими засадами сприйняття необхідно є трансцендентними - не має значення, називаються вони первинними чи вторинними, якостями. Колір побаченої речі - це принципово нереальний момент усвідомлення кольору, - він являється. Однак допоки він являється, явище, яке підтверджує досвід, може і повинно безперервно змінюватися. Один і той самий колір являється у безперервному розмаїтті кольорових нюансів. Один і той самий образ (як один і той самий тілесно даний) безперервно являється все "новим і новим чином", у нових проекціях свого образу... У той час річ - це інтенціональна єдність: те, що усвідомлюється як тотожно-єдине у безперервно упорядкованому протіканні багатоманітних сприйнять, що переходять одне в одне, - і цим останнім, багатоманітним сприйняттям постійно притаманний свій певний дескриптивний склад, який у міру сутності наданий такій єдності. Так, наприклад, до кожної фази сприйняття необхідно належить конкретне наповнення кольоровими нюансами, проекціями образу і т. ін. Останні відносять до "даних відчуття", до даних особливого регіону з певними родами, у межах кожного такого роду дані сходяться в конкретні єдності (синтези) переживання... поряд із тим такі дані... одухотворяються у кожній конкретній єдності сприйняття через "осягнення", отже, будучи одухотвореними, виконують "репрезентативну функцію", або разом із нею утворюють те, що ми називаємо "явищем" кольору, образу і т. ін. Усе це, сплітаючись також з іншими характеристиками, вичерпує реальний склад сприйняття - сприйняття яке є усвідомленням однієї й тієї самої речі... Необхідно весь час чітко бачити, що ті дані відчуття, які виконують функцію нюансування кольору, нюансування фактури, проектування образу і т. д. - функцію "репрезентування", найпринциповіше відрізняються від кольору як такого, фактури як такої, образу як такого, інакше кажучи - від будь-яких різновидів моментів речі. Нюанс - хоча йому терміново знаходиться ім'я - має відношення до принципово іншого роду, ніж нюансоване. Нюанс - це переживання. Переживання є можливим лише як переймання чимось, а не як дещо просторове. А нюансоване принципово можливе лише як просторове (воно за своєю сутністю і є просторовим), однак воно не можливе як переживання.

42. Буття як свідомість та буття як реальність. Принципова відмінність способів споглядання