Розділ «Карл Ясперс (1883-1969)»

Світ володіє наявним буттям, що зникає, між Богом і екзистенцією.

1. Бог є. Трансценденція над усім світом або до всього світу називається Богом. Найбільша відмінність віри полягає в тому, чи вважаю я світ у його цілісності буттям самим по собі, природу - Богом, чи розглядаю світ у його цілісності як позбавлений у собі основи й шукаю основу світу й самого себе в тому, що перебуває поза світом.

<...>

... Упевненість у бутті Бога, якою б зародковою й незбагненною вона не була, постає як передумова, а не результат філософствування.

<...>

2. Існує безумовна вимога: Основою для поставлення перед нами вимог є зазвичай цілі в наявному бутті (користь) чи безсумнівний авторитет.

<...>

Безумовна вимога підступає до мене в часовості мого теперішнього життя як вимога до мого наявного буття, з боку моєї справжньої самості, вимога того, що я немовби вічно є передтрансценденцією. Якщо основа моєї волі безумовна, то я сприймаю її як таку, що я, власне, є і чому повинно відповідати моє наявне буття.

Саме безумовне не стає часовим. Там, де воно є, воно постає перпендикулярним часу. Воно втручається з трансценденції в цей світ шляхом, який іде через нашу свободу.

3. Реальність світу володіє наявним буттям, що зникає, між Богом і екзистенцією: хиткість усіх способів пізнання реальності, тлумачення як риса будь-якого пізнання, даність будь-якого буття для нас у розмежуванні на суб'єкт і об'єкт, всі ці основні риси можливого для нас знання означають: всі предмети - лише явища, пізнане буття ніколи не є буттям само по собі й у цілому. Явленість наявного буття - основний висновок філософського мислення. Хоча він і може бути зрозумілий не предметно, а лише під час трансцендентування, але той розсудок, який взагалі здатний трансцендентувати, не може ухилитися від нього. Цей висновок не додає нового часткового знання до знання, що вже існує, але робить зрушення в усвідомленні буття в цілому.

<...>

Світ у цілому не стає для нас предметом. Кожний предмет перебуває у світі, але жоден предмет не є світом. Кожне визначення світу й кожна оцінка його, чи то оптимістичне твердження гармонії світу, чи песимістичне заперечення світу в його розірваності, ведуть до тотальних суджень, у яких завжди перевага надається окремим реальностям і не беруться до уваги інші. Цьому протистоїть впевненість у незавершеності й безмежності світу, а тим самим і готовність постійно вслухуватися в усі способи буття світу, у події й власні діяння в часовому процесі завжди незавершеного життя. Із цією готовністю пов'язані:

по-перше, впевненість в абсолютній трансцендентності Бога стосовно світу: Deus absconditus (Невидимий Бог) віддаляється, коли я хочу його осягнути, і раптово близький в абсолютній історичності кожної даної ситуації;

по-друге, пізнання світу як мови Божої: буття світу не існує саме по собі; у ньому здійснюється в постійній багатозначності слово Боже, котре лише в миті, що зникає, може стати історично однозначним для екзистенції.

Для такої віри наше буття в часі постає як зустріч екзистенції й трансценденції - вічного, яким є ми як створені та подаровані собі, і вічного самого по собі. У світі зустрічається те, яке вічне, і те, яке виявляє себе в часі.

Але оскільки зустріч екзистенції й трансценденції е зустріччю у світі, вона пов'язана зі світом у цей час. Оскільки те, що є для нас, повинно поставати в часовості буття світу, не існує безпосереднього знання про Бога й екзистенцію. Дослідження світу - єдиний шлях нашого пізнання, здійснення світу, - єдиний шлях екзистенціального здійснення. Втрачаючи світ, ми одночасно втрачаємо самих себе.

<".>

Історичні джерела філософського змісту західного філософствування перебувають не тільки в грецькому, а й у біблійному мисленні. Той, хто не здатний вірити в одкровення як таке, може все-таки звернутися до Біблії як до джерела й перейнятися її істиною, залишаючи осторонь одкровення...

Порівнюючи біблійну релігію з релігіями Індії й Східної Азії, ми усвідомлюємо, що саме в ній наша своєрідна основа. Правда, і в інших релігіях не повністю відсутні основні риси біблійної релігії, але вони не набувають у них такого вирішального значення. І в Біблії ці основні риси присутні не скрізь, а деякі з них - лише в небагатьох, але особливо важливих місцях. Нагадую їх:

1. Єдиний Бог: Єдине стає основою свідомості буття й етосу, початком діючого занурення в світ. Немає інших богів, крім Бога - така метафізична основа серйозності визнання єдиного у світі.