Розділ «Емманюель Левінас (1905-1995)»

Французький філософ. Міжнародне визнання Е. Леві-нас здобув завдяки трактату з етики і метафізики "Тотальність і нескінченність" (1961). Він піддав критиці спекулятивне підґрунтя новітніх тоталітарних ідеологій - онтологію тотальності, бачення буття під кутом війни, фронту та "фронтального" погляду на речі й особистості. Філософія, за Е. Левінасом, починається з тієї миті, коли "страх за іншого, за смерть ближнього є моїм страхом, але зовсім не страхом за мене",

Чи є онтологія фундаментальною?

1. Примат онтології

2. Сучасна онтологія

3. Двозначність сучасної онтології

Ідентифікація розуміння буття з повнотою конкретного існування ризикує спочатку втопити онтологію в існуванні. Ця філософія існування, від якої для власної зручності відмовився Гайдеггер, є лише протилежною, проте неминучою складовою його концепції онтології. Історичне існування, що цікавить філософа настільки, наскільки є онтологією, цікавить людей і літературу, бо воно - драматичне. Коли філософія й життя переплутані, то невідомо, чи схиляються до філософії, позаяк вона є життям, чи тримаються життя, позаяк воно є філософією. Суттєвий внесок нової онтології може проявитися в його протистоянні класичному інтелектуалізмові. Зрозуміти знаряддя означає не бачити його, але вміти ним користуватися; зрозуміти наше становище в дійсності - це не визначити його, але перебувати в чуттєвій даності; зрозуміти буття - це існувати. Все вказує, здається, на розрив із теоретичною структурою західної думки. Думати - це більше не споглядати, але залучатися, бути зануреним у те, що думають, бути втягненим драматичною подією буття-у-світі.

Комедія починається з найпростіших наших жестів. Кожен із них містить у собі якусь неминучу невправність. Простягаючи руку, щоб присунути стілець, спричиняю зморшку на рукаві піджака, лишаю подряпини на паркеті, мимоволі струшуючи попіл з моєї цигарки. Роблячи те, що хотів зробити, я чиню тисячу речей, яких не прагнув. Дія не була чистою, залишилися сліди. Знищуючи ці сліди, залишаю інші. Якщо Шерлок Холмс застосує своє вміння до неуникної брутальності кожного з моїх починань, то комедія перетвориться на трагедію. Коли невправність дії обертається проти поставленої мети, ми опиняємось у суцільній трагедії. Лай, аби запобігти здійсненню зловісних віщувань, заходиться робити саме те, що необхідно для їх виконання. Едіп своїми успішними діями працює на поразку. Немовби дичина, що на рівнині, вкритій снігом, біжить по прямій лінії від галасу мисливців і залишає саме ті сліди, які принесуть їй згубу.

Таким чином, ми є відповідальними по той бік наших намірів. З погляду, який керує дією, неможливо запобігти вчинку через недогляд. Наш палець - між зубчастими коліщатами, речі обертаються проти нас. Це засвідчує, що наша свідомість і наше опанування дійсності завдяки свідомості не вичерпують наших взаємин із нею, що ми присутні в ній всією суцільністю нашого буття. Саме те, що усвідомлення реальності не збігається з нашим існуванням у цьому світі, найбільше вразило літературний світ у філософії Гайдеггера.

Проте досить швидко філософія існування поступається місцем онтології. Цей факт втягненого буття, ця подія, в якій я стаю учасником, з'єднаним із тим, хто повинен бути моїм об'єктом завдяки стосункам, які не обмежуються думками, - це існування витлумачується як розуміння. Відтоді перехідний характер дієслова "пізнавати" додається до дієслова "існувати". Перша фраза "Метафізики" Арістотеля "Всі люди за природою прагнуть пізнання" залишається істинною для філософії, яку легковажно вважали не гідною уваги інтелекту. Онтологія з'являється не лише, аби увінчати наші практичні взаємини з буттям, як споглядання сутностей у десятій книзі "Нікомахової етики" увінчує чесноти. Онтологія - це сутність усіх взаємин із буттям і навіть усіх відношень у бутті. Хіба факт, що суще є "відкритим", не належить до самого факту свого буття? Наше конкретне існування витлумачується у функції його входження у "відкритість" цього буття взагалі. Ми існуємо в кругообігу розуміння з реальністю - розуміння є тією подією, яку артикулює існування. Будь-яке нерозуміння є лише недостатнім способом дій розуміння. Виявляється, таким чином, що аналіз існування й того, що називається ecceite(Da) ("Ось-цевість"), є лише описом сутності істини, умови самої інтелігібельності буття.

4. Інший як співрозмовник

Те, що можна підтримувати розсудливе мовлення, - не на користь розлучення філософії та розуму. Але ми маємо право запитати себе: чи розум, проголошений як можливість такого мовлення, завжди передує йому, чи мовлення не виникло з відношення, яке передує розумінню та яке встановлює розум? Це характеризує в дуже загальному вигляді відношення, що не зводиться до розуміння, - навіть такого, яке поза класичним інтелектуалізмом зафіксував Гайдеггер, - цьому й буде присвячено наступні сторінки.

Для Гайдеггера розуміння в останню чергу спирається на відкритість буття. Якщо беркліанський ідеалізм бачив у бутті відношення до думки через якісні змісти буття, то Гайдеггер віднайшов у дещо формальному факті, що суще існує у його творенні буття, у самій його незалежності, - його інтелігібельність. Це не включає попередню залежність відносно суб'єктивної думки, а є немовби вільним службовим місцем, яке очікує на штатного працівника, місцем, яке відкрите вже тим фактом, що суще є. Так, Гайдеггер описує, в найформальнішій своїй структурі, артикуляції бачення, де відношення суб'єкта до об'єкта підпорядковане відношенню об'єкта до світла, яке не є об'єктом. Розумність сущого полягає тепер у тому, щоби рухатися по той бік сущого, саме у відкрите, й сприйняти його на обрії буття. Це свідчить, що розуміння у Гайдеггера знову з'єднується з великою традицією західної філософії: розуміти окреме буття - це вже розташуватися поза окремим, зрозуміти - це відповідати окремому, що єдине існує, за рахунок пізнання, яке є завжди знанням універсального.

Усталеній шанованій традиції, яка продовжується Гайдеггером, не можна протиставити особисті уподобання. Щодо фундаментальної тези, згідно з якою всі відносини з окремим сущим передбачають близькість або забуття буття, не можна віддавати перевагу відношенню із сущим як умові онтології. Здається, таким чином відбувається редукція, відтоді як заглиблюються в роздуми, саме з тих самих причин, від яких, ще від Платона, залежало відчуття окремого у пізнанні універсального, щоб узалежнити відносини між сущими до структур буття, метафізики - до онтології, а екзистенційного - до екзистенціалу. До речі, яким чином зв'язок із сущим може бути спочатку чимось іншим, ніж його розуміння як сущого, - фактом вільного вибору розглядати буття як суще?

Тільки не для іншого. Наші стосунки з ним полягають, певна річ, у бажанні зрозуміти його, але ці стосунки виходять за межі розуміння. Не тільки тому, що пізнання іншого вимагає, крім зацікавленості, також симпатії або любові, способів існування, які відрізняються від безпристрасного споглядання. Але тому, що у наших взаєминах з іншим він не впливає на нас, починаючи з концепту. Він є сущим і цінний як такий. Тут прихильник онтології заперечить: вимовляти "суще" - хіба це вже не натякати, що суще стосується нас, починаючи від відкритості буття, і внаслідок такого розташування у відкритості буття воно водночас влаштовується у надрах розуміння? Що насправді означає незалежність сущого, як не його ставлення до онтології? Мати стосунок до сущого як такого означає для Гайдеггера дозвіл бути сущому буттю, розуміти його як незалежне від перцепції, яка його викриває та осягає. Саме завдяки цьому розумінню суще дається як суще, а не тільки як об'єкт. Буття-з-іншим - Miteinandersein - спирається, таким чином, для Гайдеггера на онтологічне відношення.

Ми відповімо: хіба в наших взаєминах з іншим ідеться про дозвіл бути? Хіба не здійснюється незалежність іншого в його ролі того, кого запитують? Чи не є той, до кого звертаються, залученим заздалегідь до свого буття? Аж ніяк. Інший не є об'єктом розуміння спочатку, а потім уже співрозмовником. Два типи взаємин переплітаються. Інакше кажучи, від розуміння іншого невід'ємним є звернення до нього.

Розуміти якусь особу - це вже говорити з нею. Влаштовувати існування іншого, даючи йому дозвіл бути, - це вже визнати його існування, зважити на нього. "Визнати", "зважити" - не обмежується розумінням, дозволом-бути. Справжнє відношення окреслюється словом. Йдеться про сприйняття функції мови не як підлеглої свідомості, яку запозичують із присутності іншого, чи то з наявності його поруч, чи зі спільності з ним, але як умову цього "усвідомлення".

Звичайно, нам треба ще пояснити, чому факт події мовлення не міститься більше в площині розуміння. Чому, справді, не розширити поняття розуміння згідно з методом, який став звичним завдяки феноменології? Чому не уявити звертання до іншого як власну характеристику його розуміння?

Нам це здається неможливим. Маніпулювання звичайними речами інтерпретують, наприклад, як розуміння їх. Проте розширення поняття пізнання виправдовується в цьому прикладі випередженням відомих об'єктів. Воно здійснюється попри все, що можна тут мати від дотеоретичного залучення у маніпулюванні "інструментами". В лоні маніпулювання суще є випередженим у самому русі, який ним оволодіває, й можна впізнати в цьому "по-той-бік", яке є необхідним для присутності "поряд із...", власне маршрут розуміння. Це випередження не містить у собі тільки попередню з'яву "світу" щоразу, коли ми торкаємося маніпульованого, як того бажає Гайдеггер. Воно також вимальовується у володінні об'єктом й у використанні його. Нічого подібного немає, коли йдеться про мої взаємини з іншим. Тут також, якщо хочете, я розумію буття в іншому, поза особливістю сущого; особу, з якою маю взаємини, я називаю буттям, але, називаючи її буттям, я промовляю через нього до неї. Я думаю не тільки про те, що вона е, я розмовляю з нею. Вона - мій спільник у надрах відносин, які повинні лише представити її мені. Я говорив а нею, тобто не помічав універсального буття, яке вона втілює, щоб триматися особливого буття, яким вона є. Тут формула "до перебування у стосунках з певною істотою треба, щоб я зрозумів її як буття" втрачає своє точне значення; розуміючи істоту, я водночас повідомляю їй про своє розуміння.

Людина - це єдина істота, яку я не можу зустріти, не виражаючи водночас ставлення до цієї зустрічі. Саме цим зустріч відрізняється від знайомства. У будь-якому ставленні до людини відведене місце привітанню - хай навіть це відмова вітатися. Перцепція не проектується тут на обрій - поле моєї свободи, моєї влади й власності, щоб на цьому знайомому тлі посягнути на індивідуальність. Вона стосується справжнього індивіда, сущого як такого. Й це, власне, означає, коли вдаватися до термінів "розуміння", що моє розуміння сущого як такого вже є виразом того, що я йому дарую це розуміння.