Розділ «Передмова»

Хрестоматія є упорядкованим і систематизованим зібранням фрагментів творів видатних представників зарубіжної та вітчизняної філософської культури.

Філософські праці було вибрано й упорядковано відповідно до програми нормативного навчального курсу "Філософія", створеної викладачами кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Більшість робіт філософів перекладена українською мовою упорядниками хрестоматії, твори українських філософів представлені мовою оригіналу, незначна кількість робіт репрезентована текстами, переклад яких українською мовою було раніше опубліковано, однак виклад цих текстів скореговано відповідно до сучасних вимог викладання курсу "Філософія".

Творчі надбання філософів у хрестоматії систематизовано за двома напрямами: а) тематичним - фрагменти праць відповідають завданням, цілям і меті, які відображені у назвах лекцій і практичних (семінарських) занять; б) змістовим - твори філософів різних часів і народів оригінально репрезентують ідеї, проблеми, гіпотези, концепції, теорії щодо осягнення сутності, сенсу та цінностей усього сущого. Водночас систематизація зібрання творів покликана виконати важливе дидактичне завдання: забезпечити навчання студентів завдяки самостійній роботі під час опрацювання текстів творів, що достатньо ефективно відображають процес виникнення, становлення і розвитку філософської культури.

Перший розділ хрестоматії "Філософія як соціокультурний феномен" представлений фрагментами праць, у яких показано, що розуміння філософії вимагає таких підходів, які дають можливість її осмислювати одночасно як науку, і як методологію, і як світогляд, і як духовність, що виявляється насамперед через критичне ставлення людини до дійсності, адже людина не просто споглядає світ, а розуміє його через різноманітні смислові нашарування. Одночасно в цьому розділі філософія постає як така конститутивна предметність, завдяки якій можливе напрацювання людиною і суспільством основних напрямів соціальної діяльності.

У другому розділі "Філософія як система знання" подано твори, в яких акцентується увага на розкритті структури, визначенні методів та основних функцій філософії. Розкривається співвідношення між класичним і сучасним розумінням метафізики. Наголошується на неоднозначності діалектичного підходу до проблеми методу та функцій філософи. Демонструються особливості взаємозв'язку і взаємовпливу феноменології, герменевтики, дазайн-аналізу, психоаналізу тощо як методів філософського пізнання.

Третій розділ "Категорії філософії, їх зміст і функції" репрезентований класичними працями, в яких встановлюється, що категорії - це висловлювання, які відображають такі загальні властивості буття, за допомогою яких воно членується у мові і знанні на рубрики, що не зводяться одна до одної. Категорії розглядаються також і як розсудкові апріорні поняття, які об'єднують, синтезують матеріал чуттєвості. Вони є гранично загальними "поняттями про предмет взагалі". Сконцентровується увага на синтетичному характері категорій: вони постають як скорочення для вираження однорідних явищ, речей, подій, видів діяльності і як засоби для визначення та знаходження предметних відношень.

Щодо четвертого розділу хрестоматії "Основні етапи розвитку філософської думки" потрібно звернути увагу на те, що тут тексти добиралися за такою логікою: неможливо обмежено подати все, але можливо обмежити подання всього, висвітливши основне, найбільш значуще з позицій сьогодення. У текстах, поданих у розділі, чітко визначається, хто саме є творцем філософії і для кого вона створена. Розгляд людини як найвищої цінності, її можливості реалізуватися згідно з ідеєю "сродності", її прагнення відбутись через "надлюдину" у підсумковому вигляді постає як її витлумачення через жагу справедливості, правди і "страху за іншого", що одночасно є і її страхом, і сучасною репрезентацією філософії.

У п'ятому розділі "Філософія та світогляд" подано різні погляди щодо сутності світогляду, його типології та соціальної значущості. Визначається, що світогляд постає як наукові, ненаукові й антинаукові переживання, погляди, уявлення, ідеї, переконання. Одночасно світогляд має предметний характер існування: узагальнений, теоретичний образ дійсності. Світогляд постає і як універсально-синкретичне, тобто таке, що охоплює і природну, і соціальну реальність, філософське явище.

У шостому розділі "Філософія буття" представлено твори, розгляд яких дає можливість збагатитися знаннями для аналізу фундаментальних принципів буття, найбільш загальних сутностей та категорій сущого. Демонструється раціоналістична традиція розбудови онтології на підставі ідеї: буття є результатом розвитку мислення, його моментом, коли мислення виявляє свою тотожність із буттям. При цьому буття осягається не тільки у пасивному спогляданні, айв історичному логічному становленні. Аналізується відношення таких типів онтології, як ідеалізм і матеріалізм, розглядається філософський зміст категорій "субстанція", "матерія", "матеріальне", "ідеальне". Водночас значна увага приділяється тлумаченню буття як неподільної єдності суб'єкта й об'єкта, що є основою людської свободи і відповідальності.

Стосовно сьомого розділу "Філософське розуміння природи" необхідно зазначити, що фрагменти представлених творів дають змогу розглядати природу як одне з центральних понять філософської думки і культури, що має широкий спектр значень. У найбільш загальному розумінні природу визначають як сукупність усього сущого й одночасно як протилежний людині (суб'єкту) об'єктивний світ. Водночас природа означає сутність тієї чи іншої речі. Значна увага у розділі приділяється розкриттю антропогенних впливів на природу, які приводять до виникнення ноосфери. Ноосферогенез визначається насамперед зростанням ролі науки і техніки та орієнтованої на них діяльності людини, а ця діяльність призводить до неоднозначних наслідків.

У восьмому розділі "Людина як предмет філософського осягнення" увага зосереджується на фрагментах творів, у яких своєрідно розкривається унікальність природи людини, визначається соціокультурний характер її буття та подаються основні виміри людського життя. Справжня природа людини витлумачується через поняття любові як вияв активності самої природи, особливого чуттєво-емоційного піднесення і чинника самоутвердження людини у світі. Визначаються способи адаптації людини до соціуму: рецептивний, експлуатуючий, нагромаджувальний, ринковий та продуктивний. Показується, що людина становить єдність конкретного та есенційного (сутнісного) буття, а ця єдність зумовлює все різноманіття життєдіяльності людини.

У дев'ятому розділі "Філософія свідомості" представлені твори, в яких під різними кутами зору розкриваються поняття та структура свідомості, визначаються її основні функції та соціальне значення. У межах феноменологічної концепції представлена характеристика спрямованості свідомості до предмета (інтенціональності), подано своєрідний аналіз смислової будови людського світу, розкрито співвідношення "виразу" і його "значення", показано, що умовою здійснення інтенції свідомості є її споглядальне виконання. З позицій психоаналізу показано, що свідомість ("Я", або "Его") є тільки елементом моделі психіки у взаємодії з несвідомим ("Воно") та над-свідомим ("Над-Я", або "Супер-Его"). У руслі ідеї "тотожності мислення і буття" у цьому розділі доводиться, що зміст мислення характеризує не свідомість, а саму реальну предметність, яка дається свідомості людини через форми и діяльності.

Щодо десятого розділу Теорія пізнання" потрібно підкреслити, що тут репрезентовано як класичні підходи до проблеми пізнання, так і посткласичне та некласичне тлумачення останнього. У класичному вимірі пізнання постає як синтез явищ, мислення і його форм-категорій. Пропагується у посткласичному плані ідея незалежності об'єкта пізнання і можливостей його відображення у мисленні. Як приклад некласичного підходу до пізнання подаються розробка та обґрунтування спеціальних категорій, де стрижневими є поняття наукової проблеми, наукового факту, гносеологічного ідеалу, краси, віри і свободи.

В одинадцятому розділі "Філософія та методологія" спочатку представлено продукування ідей на межі науки і філософії: нове осмислення ідеї часу, перегляд ролі та місця науки в культурі, а також самої парадигмальної природи науки. Обґрунтовується необхідність переходу від парадигми науки, що спиралася на замкнуті системи й лінійні співвідношення, до принципово іншої парадигми, орієнтованої на відкриті системи. Одночасно обґрунтовується теза про те, що не існує фактів, які не залежали від парадигм: приймаючи ту чи іншу парадигму, творці науки тим самим прирікають себе дивитися на світ крізь її призму. З такого розуміння відношення "факт - теорія" з'являється теза про "несумірність" наукових парадигм. Окрім того, у розділі визначається, що наука - це одна з багатьох соціокультурних практик, яка є ірраціональною в тому самому розумінні, що й такі ідеологічні практики, як магія, міфологія, релігія.

У дванадцятому розділі "Філософія мови" увага зосереджується на фрагментах творів, у яких визначається, що філософія покликана забезпечити інтегративні функції у мовознавстві, яке постійно диференціюється. Одночасно підкреслюється, що мова є історичною формою народного духу, вона окреслює національну осібність спільноти, кодуючи у структурах створеного нею "проміжного" світу особливий національний світогляд. Значна увага приділяється ідеї про те, що істинне розуміння вимагає доконечного врахування історичної ситуації та історичної традиції, що робить істину співмірною людському духові, а людину - долученою до істини. Також зазначається, що необхідно відмовитися від чіткого розмежування суб'єктивності тлумача та об'єктивності того, що підлягає тлумаченню, постійного діалогу сьогоденного світу зі світом історичним.

Щодо тринадцятого розділу "Філософське осмислення історичного процесу" потрібно підкреслити, що використані тут твори дають можливість у філософському плані визначитися з особливостями розвитку всесвітньої історії, тлумаченнями проблем суб'єкта історичного процесу, періодизації історії та її смислу. Основна увага приділяється творам посткласичного і некласичного періодів розвитку філософської думки, оскільки саме в ці часи формуються і набувають потужного стану наукоцентричний (вибудовує наукову й історичну картини світу) і наукобіжний (зосереджує увагу на особливостях осягнення світу як історії) напрями філософії історії.

Чотирнадцятий розділ "Соціальна філософія" репрезентує твори, в яких досить цікаво і по-філософськи грамотно визначаються основні характеристики суспільства, вказується на особливості соціальної динаміки, окреслюються різновиди соціального ідеалу, характеризуються рушійні сили соціального прогресу та подається специфічна соціальна прогностика як претензія на статус своєрідної теорії ціннісних орієнтацій суспільств. Представлені фрагменти праць дають можливість побачити суспільство як всеосяжну систему, що окреслюється граничними умовами соціальності як смислової комунікації, а в просторово-часовому вимірі як "світове" "планетарне", "мультиплікативно-плинне" явище.

У п'ятнадцятому розділі "Філософія і духовність" подано фрагменти творів, які переважно з позицій раціоналізму та ірраціоналізму визначають можливості людини як духовної істоти. Тут дух розглядається як взаємодія споглядально-мислительних та вольових процесів, що постійно об'єктивуються в артефактах, створюючи світ культури. Душа розглядається як індивідуалізований дух, як поняття, що відображає своєрідність внутрішнього світу людини, здатність до переживання, співпереживання або відчуження. У розділі акцентується увага на цінностях як на ядрі духовного світу людини і суспільства, вказується на вищі духовні цінності та проблеми соціального порозуміння. Духовність розглядається як здатність скеровувати людське життя у чітко визначеному напрямі.

Стосовно шістнадцятого розділу "Філософія економіки" потрібно зазначити, що в ньому представлені твори, в яких визначається соціальне місце економічної сфери життєдіяльності суспільства. Також розділ дає можливість ознайомитися з етапами формування і розвитку філософсько-економічного знання та привернути увагу до основних категорій філософії економіки. Особливий погляд звернутий до проблеми відчуження, що виникає в процесі виробничої діяльності, та специфіки зняття цього відчуження завдяки відносинам власника і господаря, єдності останніх як сутнісних сил людини. Чільне місце у розділі належить питанню проблеми співвідношення індивідуальної і соціальної свобод в умовах ринкової економіки.