Розділ «Карл Ясперс (1883-1969)»

1. Якщо те, що справді існує, не е предметом як об'єктом для суб'єкта, то воно недоступне для того типу пізнання, яке означає предметне знання чогось.

Однак оскільки все те, що постає для нас як предмет, змушує зрозуміти відмінність його наявності від самого по собі буття, то буття як явище вказує на справжнє буття, яке у ньому говорить і стає відчутним.

2. Якщо те, що справді існує, не є пережитим як об'єктом для одиничної свідомості, що споглядає, то воно недоступне і психологічному пізнанню.

Однак оскільки все пережите є присутністю буття, то спосіб існування в суб'єктивності є основним явищем буття; переживати й розуміти - обов'язкові акти для знаходження впевненості в бутті.

3. Якщо те, що справді існує, не є структурою мислення в категоріях, не Логосом, то воно недоступне і логічному пізнанню.

Але оскільки все, що є для нас, повинно ввійти в спосіб мислення, то знання категорій - умова ясності філософствування.

Справжнє буття, що не є ні об'єктом, ні суб'єктом, а виявляє себе в цілісності розмежування на суб'єкт і об'єкт і повинно наповнити категорії, щоб додати їм смисл і значення, ми назвали всеосяжним.

Тому питання, що, власне, є, повинно знайти відповідь за допомогою висвітлення модусів всеосяжного - світу й трансценденції - наявного буття, свідомості взагалі, духу, екзистенції. Але тому що в основі всіх цих способів лежить єдине, то в остаточному підсумку відповідь повинна говорити: справжнє буття є трансценденцією (або Богом), положенням, істинне розуміння якого містить у собі всю філософську віру й все філософськи визначене мислення, що знаходить тільки один шлях - у послідовності всіх способів всеосяжного.

Третє питання: Що є істина? Відповідь говорить: У кожному модусі всеосяжного, яке є ми, міститься своєрідний смисл, властивому буттю істини.

У наявному бутті знаходиться істина як безпосередність чуттєво наявного, як вітальна користь, як інстинкт, як практичне й те, що сприяє.

У свідомості взагалі істина постає як несуперечність предметно мислимого в загальних категоріях.

У духові істина постає як переконаність в ідеях.

В екзистенції - як справжня віра. Вірою називається усвідомлення екзистенції у співвіднесенні з трансценденцією.

Всяка істинність висловлюється в середовищі свідомості взагалі, яка, однак, дає при цьому лише форми правильності, тоді як джерело істини походить з інших модусів всеосяжного.

Четверте питання: Яким чином я знаю? Коли виникає сумнів, я шукаю обґрунтування. Я ставлю запитання щодо способу, за допомогою якого я знаю, щодо смислу і меж цього знання. Тоді стає зрозуміло, що кожна істина присутня в особливому способі мислення. Ці способи мислення пізнаються у вченні про категорії й про метод. Вони дають мені загальне уявлення про філософствування, опанувавши яке я не тільки знаю, але й знаю, яким чином і за допомогою чого я знаю.

<...>

Наші чотири питання ведуть до міркування, яке у своїх межах трансцендентує все пізнаванне й світ у цілому таким чином, що ми переконуємося в явищності наявного буття, а тим самим і у всеосяжному, і відкриваємо царину віри. Це трансцендентуюче мислення є мисленням, що завдяки методу наукове за своїм характером, а разом із тим через зникнення визначеного предмета інше, ніж наукове пізнання.

Таке міркування постає непереконливим для кожного, подібно до емпіричного й раціонального пізнання предметів, але переконливим для того, хто застосовує його, хто, трансцендентуючи в ньому все визначене, пізнає разом із визначеним і нескінченне. Рухаючись уздовж меж, воно змушене відчувати межу як межу; методично воно долає за допомогою категорій саме ці категорії, у незнанні воно виявляє новий спосіб безпредметного знання. Таке філософствування здійснює міркування, яке, щоправда, ще не відкриває змісту віри, але звільняє для нього простір.

Філософський зміст віри можна висловити в таких положеннях: Бог є.

Існує безумовна вимога.