Розділ «Тема: ЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ XIX СТОЛІТТЯ»

План

1. Німецька класична філософія

1.1. Критична філософія І. Канта

1.2. Філософія "Я" I.Г. Фіхте

1.3. Естетичний пантеїзм Ф. Шеллінга

1.4. Розвиток діалектичного методу у філософії Г. Гегеля

1.5. Антропологічний матеріалізм Л. Фейербаха 2. Філософія марксизму

2.1. Основні особливості марксистської філософії

2.2. Розробка ідей марксизму в працях Г.В. Плеханова і В.І. Леніна

2.3. Марксизм у XX столітті

1. Німецька класична філософія

1.1. Критична філософія І. Канта

1.2. Філософія І. Г. Фіхте

Іоганн Готлиб Фіхте (1762-1814) - другий, після Канта, представник класичного німецького ідеалізму, буржуазний демократ, жагучий патріот і гуманіст, суб'єктивний ідеаліст волюнтаристсько-етичного напрямку, сміливий новатор, який свідомо взявся за побудову теорії діалектики в сучасному нам розумінні цього терміна.

Фіхте народився в бідній селянській сім'ї, і лише неабиякі його здібності і випадкові обставини (підтримка титулованого мецената) дали йому можливість отримати освіту в університетах Ієни і Лейпцигу. Далі Фіхте займався викладанням (був професором Енського і Берлінського університетів, ректором Берлінського університету), філософською творчістю, всю життя був у гущавині суспільно-політичних подій. Це був філософ-пророк, проповідник і вихователь. Сучасники відзначали його безкомпромісність, чесність, прямолінійність, велику силу волі і працьовитість.

Своїм філософським вчителем Фіхте вважав Канта. У дусі Кантівської філософії написаний його перший твір - "Досвід критики всякого одкровення", опублікований в 1791 році анонімно і який зробив Фіхте відомим філософом. Інші роботи: "Науковчення", "Про призначення людини", "Замкнута торговельна держава", "Ясне як сонце, повідомлення широкій публіці про справжню сутність новітньої філософії. Політика примусити читачів до розуміння".

Філософію Фіхте вважав фундаментом всього наукового знання - "Науковчення", наукою наук і джерелом людської могутності, тому що вона вивчає загальні методи і форми пізнання, займається обґрунтуванням всякого знання взагалі.

Центральна проблема філософії Фіхте - воля. Він стверджував, що принцип нашого життя є "абсолютна свобода волі". Розвиваючи кантівські ідеї про активність суб'єкта в пізнанні, бажаючи звільнити суб'єкт від будь-якої зовнішньої визначеності, Фіхте починає свою філософію із самосвідомості особистості, з "Я". В акті самосвідомості людина народжує свій дух, свою волю, творить не тільки себе, але і світ навколо себе. Разом із самосвідомістю ("Я есмь ", "Я сам роблю себе") покладається і його протилежність - "не- Я" ("Відчуження Я"), а також їх синтез в абсолютному суб'єкті. "Пульсація", збіг і розпадання цих протилежностей - основа буття по Фіхте, а також метод його пізнання. Таким чином, Фіхте розкрив внутрішню структуру одного з головних законів діалектики - закону єдності і боротьби протилежностей, почавши спробу об'єднати усередині активного, вільного, творчого суб'єкта буття і свідомість, практичне і теоретичне, природу і людину, суспільство і особистість. Розвиток суспільства, наприклад, Фіхте, представляє як процес відчуження Я в сферу культури і у той же час прагнення знову злитися, прийти до тотожності із собою. Однак повне досягнення цього ідеалу неможливе, тому що це було б припиненням усякої діяльності; тому людська історія - нескінченне наближення до ідеалу. Фіхте розглядає нації як колективні особистості, кожна з яких має своє особливе призначення. Ця ідея була однієї з основних в європейському романтизмі і отримала розвиток у Ф. Шеллінга.

1.3. Естетичний пантеїзм Ф. Шеллінга