Розділ «Тема: ЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ XIX СТОЛІТТЯ»

1.4. Розвиток діалектичного методу у філософії Г. Гегеля

Філософія Гегеля - завершення і вище досягнення німецького класичного ідеалізму. Розвиваючи, вдосконалюючи діалектичний метод, Гегель застосував його для вивчення природи, суспільства і людини. Джерелом, розвитку по Гегелю є дух, але Гегель, за словами К. Маркса, у діалектиці ідей геніально вгадував діалектику речей.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) народився в сім'ї знатного чиновника, отримав освіту в гімназії і Тюбінгенському теологічному університеті. Студентські роки майбутнього філософа збіглися з великими політичними подіями. Він захоплено зустрів Французьку революцію; разом із Шеллінгом і Гельдерліном брав участь у символічній посадці "дерева волі" в 1791 році. Пізніше Гегель писав про Французьку революцію: "Це був чудовий схід сонця. Всі мислячої істоти святкували цю епоху. В той час панувало піднесене, зворушливе почуття, світ був охоплений ентузіазмом, начебто лише тепер наступило дійсне примирення божественного зі світом"1 . Після закінчення навчання Гегель працює домашнім учителем у Берні і Франкфурті-на-Майн і, викладає в Йєнському, Гейдельберзькому і Берлінському університетах, читає лекції по філософії релігії, філософії історії, логіці, натурфілософії, антропології, психології, філософії права, естетиці. Улітку 1831 року знаменитий філософ зненацька вмирає від холери. Основні роботи: "Феноменологія духу", "Наука логіки", "Енциклопедія філософських наук", "Філософія права"; посмертно по лекційних записах були видані: "Філософія історії", "Лекції по естетиці", "Лекції по історії філософії". Основні положення філософії Гегеля:

Філософія Гегеля - це об'єктивний ідеалізм. Першоосновою світу є Абсолютний Дух ("Абсолютна ідея").

Завдяки саморозвитку абсолютної ідеї світ перебуває в безперервній і постійній зміні, розвитку. Вивчаючи особливості саморозвитку духу, Гегель уперше представив діалектику як теорію розвитку і метод пізнання у систематичному вигляді, сформулювавши основні принципи, закони і категорії діалектики. Розвиток Гегель розуміє не як простий кількісний ріст, а як складний суперечливий процес: "Всі речі суперечливі в самих собі... Протиріччя є корінь всякого руху і життєдіяльності; лише, оскільки щось має в самому собі протиріччя, воно рухається, має імпульс і діяльність" (закон єдності і боротьби протилежностей).

Системоорганізуючим принципом у Гегеля є принцип тріади. В кожному явищі, процесі виділяються три основних стадії:

Ця логічна схема є основою закону заперечення заперечення.

У саморозвитку абсолютної ідеї Гегель виділяє три етапи і відповідно три частини свого вчення:

(Теза). Ідея існує у формі чистих логічних сутностей -логіка.

(Антитеза). Ідея "відчужує"себе в природу, "Вирішується із сама себе вільно відпустити себе в якості природи" - філософія природи.

(Синтез). Ідея повертається в себе; у суспільстві, у свідомості людини вона пізнає саму себе і існує в різних формах конкретного духу - філософія духу.

За принципом тріади систематизовані і логічні поняття (категорії). Логіка у Гегеля представлена як діалектика; тобто поняття в нього існують не в застиглому і ізольованому вигляді, а як рухливі, суперечливі, перехідні одна в одну логічні сутності.

Історію Гегель представляє як процес сходження духу по щаблях свободи (свобода розуміється як інтелектуальна свобода думки, духу) і виділяє три головних щаблі: (дивись схему 13).

В трьох вищих формах самосвідомості "абсолютного духу" - мистецтві (дух споглядає себе в почуттєвих образах), релігії (дух переживає себе в самозаглибленні, в уявленнях), філософії (дух мислить себе в наукових поняттях) завершується всесвітня історія, і світовий розум повністю усвідомлює себе і само задовольняється. Це замкнутість системи Гегеля, можливість завершення розвитку суперечить його діалектичному методу, відповідно до якого все у світі піддається нескінченному становленню, зміні розвитку.

Філософія Гегеля вплинула на духовну культуру, науку, філософію, стала одним з теоретичних джерел марксизму.

1.5 Антропологічний матеріалізм Л. Фейербаха

Людвіг Андреас Фейербах (1804-1872) - німецький філософ-матеріаліст, атеїст. Його матеріалістична філософія стала запереченням класичного німецького ідеалізму, залишившись, однак в рамках старої історичної форми матеріалізму (метафізичний матеріалізм). Філософія Фейербаха дуже вплинула на формування поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса, ставши одним з теоретичних джерел марксизму.

Людвіг Фейербах - син відомого адвоката, після закінчення гімназії вчився на теологічному факультеті Гейдсльбергського університету. Незадоволений догматичним характером викладання, переїжджає у Берлін, де слухає лекції Гегеля. В дусі гегелівського ідеалізму пише і захищає в Ерлангенському університеті дисертацію "Про єдиний, загальний і нескінченний розум". За книгу "Думки про смерть і безсмертя", де заперечував безсмертя душі, відсторонений від викладання. З 1836 року жив у селі Брукберг, де його дружина була співвласницею невеликої порцелянової фабрики. Після смерті дружини переселився в Рехенберг і останні роки життя провів у жорстокій нужді. Основні роботи: "До критики філософії Гегеля", "Сутність християнства", "Попередні тези до реформи філософії", "Основні положення філософії майбутнього".

Головним предметом своєї філософії Фейербах вважає людину (звідси антропологічна напруженість його філософії). "Нова філософія, - пише він, перетворює людину, включаючи і природу як базис людини, у єдиний універсальний і вищий предмет філософії, перетворюючи, таким чином, антропологію, в тому числі і фізіологію, в універсальну науку". Людина персоніфікує єдність буття і мислення, тому що є одночасно і матеріальним об'єктом і мислячим суб'єктом. Антропологізм Фейербаха грунтується на біологічній, а не на соціальній трактовці людини.

Матеріалістичний і атеїстичний світогляд Л. Фейербаха проявився в його критиці ідеалістичної філософії і релігії. Філософ проаналізував гносеологічні, соціальні і психологічні причини релігійного світогляду, вважаючи психологічні причини головними. "Людина, - пише Фейербах, - вірить у богів не тільки тому, що в неї є фантазія і почуття, але також і тому, що в неї є прагнення бути щасливою. Вона вірить у блаженну істоту не тільки тому, що вона має уявлення про блаженство, але і тому, що вона сама хоче бути блаженною; вона вірить у довершену істоту тому, що вона сама не бажає вмерти". Таким чином, за твердженням Фейербаха не бог створив людину, а людина - бога; у релігії мінливим образом відбита сутність людини.