Розділ «2. Онтологія середньовічної філософії»

Основі християнської онтології складають три основних принципи: •S монізм; S креаціонізм; S оптимізм.

Монізм. В поясненні основи світу, першопричин буття, релігійна філософія виходить із однієї духовної першооснови - бога (об'єктивний ідеалізм). Справжнім буттям володіє тільки Бог; він вічний, незмінний, самодостатній і трансцендентний (тобто перебуває за межами почуттєво сприйманого світу).

Креаціонізм (від creatio - створювати, творити) - ідея створення світу богом. Бог, як правило, нескладове буття, творить світ з нічого ("creatio ex nihifo") і не в силу необхідності, а в акті вільної волі.

Оптимізм. Заснований на наступному умовиводі: оскільки світ створений Богом, а Бог є вище благо і добро, то і світ по природі своїй добрий. Зло, диявол - це небуття, що прикидається буттям. Добро править світом і зло не в змозі його перемогти. Обґрунтування цього принципу - теодицея (виправдання бога) - захист досконалості Бога і того, що їм створене, перед лицем існуючого світу зла - традиційна проблема християнської філософії. Стверджується, що зло як недолік, позбавлення, порча існує для того, щоб благо могло розгорнути всі свої потенції. При цьому зло не рівнозначно благу. Воно не має самостійного джерела, а лише є присутнім в благі, та і то тільки акцидентально, тобто випадково, а не по сутності. Зло применшує благо, "однак ніколи не може його цілком знищити"1.

Теодицея - виправдання Бога за існування зла у світі. Відповідь на питання: "Чому Бог як вище Благо і Добро зміг допустити існування зла у світі?".

Як би Ви відповіли на це питання?

Які є варіанти теодицеї в середньовічній філософії і сучасній культурі?

З перерахованих вище онтологічних принципів слідує, що Бог і Світ багато в чому протилежні один одному (дивись схему 6).

Схема 6

Характерні риси Бога Світу

Бог вічний, причина самого себе Створений богом (має початок і кінець) Нескінченний Має межі, кінцевий

Незмінний Мінливий, нерухливий

Абсолютна досконалість, благо, краса Недосконалий

В релігійній філософії велика увага приділяється доказу буття Бога. Ця проблема має кілька варіантів обґрунтування.

Точка зору очевидної істини, відповідно до якої буття бога очевидне саме собою. Іоанн Дамаскін вважав, що знання про бога "природно вкладено у всіх" і тому немає необхідності доводити його існування раціональними засобами. Буття Бога -це істина одкровення.

Онтологічний доказ буття бога, висунутий Ансельмом Кентерберійським, грунтується на твердженні, що із самого поняття "бог" з очевидністю слідує буття бога.

"Природний доказ", розпочатий Фомою Аквінським і заснований на русі розуму від наслідку до причини. Очевидні результати творення бога (наслідки доводять його існування як причини. Аквінат формує п'ять" доказів-шляхів" буття бога.

Доказ від руху (кінетичний) виходить із того, що всі види перебувають у русі, а всі які рухаються приводиться в рух чимось іншим, а ті, в свою чергу, третім; ланцюг двигунів може бути нескінченним, і ми доходимо до першої причини, яка ніким не рухається і яка все рухає - такою причиною є чиста форма, чистий акт або Бог.

Доказ від виробляючої причини говорить, що в матеріальному світі існує певний причинний порядок, що бере свій початок від першої причини, тобто Бога.