Розділ «ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА ДАВНЬОЇ РУСІ»

Історія філософської думки в Україні

Певною мірою сьогодні можна сперечатися відносно того, звідки краще було Володимиру Святославичу приймати християнство — від Риму чи Візантії. У виборі релігії він керувався не мотивами і доведеннями Кирила Філософа, як це стверджується літописцями, а політичними цілями, враховуючи, мабуть, як позитивні, так і негативні наслідки цієї акції. На той час Візантія була не тільки найближчим сусідом Київської держави, безпосередньою спадкоємницею Римської імперії, а й виступала найбільш культурною і освіченою державою завдяки македонському відродженню.

Крім того, прийняття християнства від Риму означало повну залежність Київської держави від Риму, в той час як хрещення від Візантії все-таки давало змогу позбавитися церковного диктату, перетворити церкву в політичну силу, прив'язати її до вирішення політичних завдань, які стояли перед державою. Все це не могло не накласти свій відбиток на сприйняття філософії. Як підкреслює В. С. Горський, в реальному підході до розгляду проблем, пов'язаних з осмисленням граничних основ буття, давньоруська культура розвивалася переважно в руслі не теоретичного пізнання, а духовно-практичного освоєння світу і не мала достатніх умов включити в свій зміст більш чи менш диференційоване теоретичне знання. Філософія тут виступала як філософська культура, філософська думка.

Водночас, будучи далекою від абстрактних проблем, філософська думка Русі не знала схоластики і не замикалась на функції служниці богослов'я, тому що саме богослов'я усвідомлювало себе як слугу князівської влади (Горский В. С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI — начала XII века. — К., 1989. — С. 12).

Особливістю соціально-економічного і політичного життя Київської держави обумовлювались і особливості ЇЇ філософської культури, що проявилося в розмаїтті підходів до розв'язання тих чи інших питань, синкретизм і діалогічність побудов, тяжіння до злободенних питань політичного життя суспільства, де, власне, вона й реалізує свої творчі потенції. Основою філософських пошуків у Русі стає філософія історії, основним сюжетом — світова історія, а провідною темою — сенс людського буття.

Правомірно, що, прийнявши хрещення від Візантії, Русь звертається і до її літературних джерел. В загальному масиві перекладної літератури Русі того часу переважають візантійські автори. Це твори отців церкви, книги із всесвітньої історії, ставлення до яких аж ніяк не перетворюється в механічну компіляцію. Із візантійської культурної спадщини вибирається те, що відповідає інтересам культурного розвитку Русі. Із патристики тут в основному перекладаються пам'ятки IV—VI ст., в яких християнство зближається з філософією Це насамперед твори Іоанна Дамаскіна, де викладено граматику і діалектику, Іоанна Златоуста, Василія Великого, Григорія Богослова, Єфрема Сірина та ін. Уже в ранній період вітчизняна філософська думка була знайома з працями Порфирія, Максима Сповідника, Феодора Раїфського, християнським неоплатонізмом Псевдо-Діонісія Ареопагіта. Крім візантійської літератури широко поширеними були праці болгарських авторів: солунських братів Кирила та Мефодія, Іоанна Екзарха, Костянтина Преславського, Климента Охрідського, Чорноризця Храбра — представників "золотого віку" болгарської культури. В домонгольський період у Русі набували поширення такі збірники: "Діоптра", або "Зерцало", "Пчела" (Бчƀла), "Толковая Палея", в яких було вміщено уривки з творів та висловлювання Піфагора, Діогена, Сократа, Демокріта, Платона, Арістоте-ля, Епікура, а також Плутарха, Есхіла, Софокла, Геродота, Фукідіда, Демосфена. В них порушувались в основному моральні проблеми. Збірники користувались попитом і популярністю як у церковних, так і світських колах "книжників".

Свідоцтва про будову Всесвіту та космологічні уявлення черпалися із "Шестидневів" (Василя Великого, Георгія Песиди, Іоанна Екзарха) — оповідань про створення світу (про що говорить сама назва) з широкими коментаріями богословського, філософського та природничо-наукового характеру; "Фізіолога" — збірки відомостей про звірів, птахів, комах, риб тощо, зібраних із різних джерел східних переказів, з Талмуду, Біблії та ін.; "Християнської типографії" Козьми Індихоплова — оповідань із космографії та географії християнського погляду, спрямованих проти грецьких мислителів; творів Єпіфанія Кіпрського, апокрифічних творів з їх геоцентризмом. В цих творах розглядалась насамперед християнська наука. Вони містили цілий ряд найнеймовірніших вигадок (твердження про плоскість Землі, про те, що левиця приводить мертве левеня, а вже потім оживляє його своїм духом, ствердження, що змія поститься сорок днів і сорок ночей, перш ніж скинути шкіру, та ін.), що було по суті кроком назад порівняно із здобутками античних мислителів, проте поряд з вигадками, далекими від дійсності, в них вкраплялися і елементи істинного знання.

Важливе значення для формування культури в Русі мали твори історичного характеру: сказання, палеї, хроніки, хронографи. Палеї — це історія Старого Завіту з усілякими додатками до Біблії та коментарями з апокрифічних джерел. З хронік були відомі "Хроніка" Іоанна Малаги, Георгія Амартола, патріарха Никифора та ін. Тут зустрічаються деякі цілком об'єктивні, хоча і неясні відомості про метафізику, релігійну філософію, Платона і Аристотеля. Пам'ятки візантійської та болгарської літератури, які становлять переважну частку у загальному фонді джерел тогочасної світової культури, на грунті осмислення яких відбувалися становлення і розвиток світогляду і філософської культури Русі, не вичерпували цього фонду в цілому. Певною мірою зміст його складався і в результаті контактів, що були на той час з країнами Сходу. Можливо, безпосередньо з сирійської мови було зроблено переклад про Ахіра премудрого, з давньоєврейської перекладено біблійні книги "Єсфір", хронографічний твір, в якому описуються історичні події до розорення Єрусалиму Титом, а також "Іосипан", сказання про Соломона, Мойсея. Ймовірно, з грузинської мови було виконано поширений на Русі переклад "Сказання про іверську царицю Динару". Відомі були переклади з чеської мови та мов інших європейських країн, з якими Русь мала дипломатичні та економічні зв'язки (Англія, Франція, Швеція, Норвегія, Данія), хоча після розколу церкви на католицьку (західну) і православну (східну) в 1054 р. культурні зв'язки із західними країнами дещо послабшали, однак залишалися досить стабільними.

На основі творчого осмислення перекладних джерел світової культури того часу формувалася філософська культура Русі, витворювалися оригінальні твори давньоруської писемності — слова, повчання, моління, в яких суспільно-політична думка стверджувала ідею незалежності Русі, її історичного призначення. Маючи полемічний характер, ці твори містили ряд глибоких філософських ідей про співвідношення віри і розуму, сутність і сенс людського буття, місце і призначення людини у світі, її пізнавальні можливості. Період їх появи належить до XI — першої половини XII ст. Саме цей період В. С. Горський і називає першим століттям вітчизняної філософської думки, тим прафілософським утворенням, яке, включаючи в себе світоглядні елементи, хронологічно збігалося з моментом відрахунку давньоруської писемності.


4. Філософські і суспільно-політичні ідеї київських книжників


Термін "книжник" мав свій глибокий зміст за часів Київської держави. "Книжником" називали людину, яка володіла знаннями, була закохана в книгу. По відношенню до філософії тут існувала певна градація. Всякий філософ

теоретичного складу обов'язково був "книжником", однак не кожний "книжник" був гідним звання філософа. За літописними свідченнями, серед князів "книжниками" були Володимир Святославич, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Ярослав Володимирович Галицький, Володимир Васильович Волинський, Костянтин Всеволодович Ростовський. З вищих церковних ієрархів Давньої Русі "книжниками" називались митрополити Іларіон (Ларіон), Климент Смолятич, Іоанн II, Кирило І Русин з Нікеї. Слід зазначити, що серед давньоруських "книжників" С. Єфремов виділяє дві групи. Перша з них стояла на вершині тогочасної освіти, відрізнялася витонченим зразком тодішнього стилю і теоретично вимагала від творів гарної, на візантійський зразок виробленої форми і символічного тлумачення Св. Письма (Іларіон, Климент Смолятич, Кирило Туровський та ін.). Друга складалася із "простаків", які стояли осторонь від високої освіти, почасти через це, а почасти свідомо схилялися до простого стилю та буквального розуміння священних текстів (Феодосій Печерський, Лука Жидята, Яків Мних, Нестор та ін.). Твори цих двох груп "книжників", тлумачення ними філософських проблем, висунутих у візантійській і болгарській літературі, дають можливість судити про рівень філософської думки у Київській державі.


Іларіон



Лука Жидята


Про життя Луки нам майже нічого невідомо, проте ті свідчення, що дійшли до нас, дають підставу бачити в ньому діяча кола Ярославових "книжників", діяльність яких започаткувала основи умонастроїв давньоруського суспільства середини XI ст. з його виступами проти гегемоністських устремлінь Візантії, її спроб подавити самостійність духовного Русі. Виходець із знатної родини Новгорода, в контексті політики Ярослава, спрямованої на зміну на посадах ієрархів руської православної церкви греків, вихідців з Візантії, відданими йому русичами з інтелектуалів, які гуртувалися навколо створеного освітнього центру в Софії, Лука був благословлений в сан єпископа. Це було зроблено всупереч волі першого новгородського єпископа Іоакима, який своїм намісником і найближчим кандидатом на святе місце призначив свого учня — грека Єфрема. Після смерті Ярослава у 1055 р. за доносом холопа Луки Дудики Жидята був викликаний до Києва, засуджений і ув'язнений у монастир, де провів три роки. Монастирське заточення Луки було перерване раптовою смертю Єфрема. Луці повертається його влада, однак по дорозі до Новгорода 15 жовтня 1069 р. він помер.

Період правління Луки в Новгороді на посаді єпископа пов'язаний з будівництвом Софійського собору, інших храмів, розвитком освіти, шкільництва. Складене ним "Повчання архієпископа Луки до братії" — оригінальний документ соціально-етичного напряму, який відбив реалістичну картину життя тогочасного суспільства, тенденцію, що тяжіла умонастроєм до світських станів його, властивих загалом колу Ярославових "книжників". За умов загострення суперництва між низами і верхами давньоруського суспільства Лука виступив з ідеєю суспільного примирення і милості, яка пізніше була розвинута в "Ізборнику 1076 р." і склала основу гуманістичної концепції Володимира Мономаха.

На думку Луки, провідним у людських стосунках має виступити принцип любові, згідно з яким суспільні відносини повинні розвиватися в дусі загальної згоди і миру між людьми. "Претерпите брат брату, — закликав Лука, — а не въздайте зла на зло, друг друга похвали, да и Бог вас похвалит. Не мози свадити, да не наречешиеся сынь дияволу, но смиряй, да будешь сынь Богу. Не осуди брата ни мислит, поминая свои грехи, да тебя Бог не осудить". Тлумачити ці слова Луки можна по-різному: з одного боку, як заклик до покори і смиренності низів з позицій класово-партійного підходу, що стало стійким стереотипним штампом в його оцінці мислителів духовного складу або немарксистської орієнтації, а з другого — в їх загальнолюдському контексті солідарності і миру між людьми, злагоди між ними, саме того, чого нам так бракує сьогодні за умов розбудови самостійної української державності.

Погляди Ярославових "книжників" з їх орієнтацією на світські проблеми, розвиток освіти, культури певною мірою протистояли моральній орієнтації монастирської ідеології, виразниками якої були Феодосій Печерський та його послідовники з Печерсько-Лаврського монастиря, які обстоювали примат конфесійності над світським, вироблення відповідного типу духовності.


Феодосій Печерський



„ Ізборник Святослава 1073 року "


За даними дослідників (С. В. Бондаря), "Ізборник Святослава 1073 року" знайдений археографічною експедицією П. М. Строєва і К. Ф. Калайдовича в 1817 р. в бібліотеці Воскресенського (Ново-Єрусалимського, м. Істра під Москвою) монастиря, де він знаходився до 1834 р. Після 1834 р. потрапив до синодальної бібліотеки Москви, а з 1920 р. — у відділ рукописів і стародрукованих книг Історичного музею (шифр рукоп. — ГИМ, Син. 1403). Припускають, що до 1382 р. твір знаходився у Києві, звідки був вивезений монахом Києво-Печерського монастиря Діонісієм, посвяченим на єпископство в Суздальсько-Нижегородську єпархію. Після 1403 р. рукопис зберігався в Андроніківському монастирі (Москва). В Ново-Єрусалимський монастир потрапив, вірогідно, в 1658 р., куди його перевіз патріарх Никон. На сьогодні знайдено 24 списки твору, повна назва якого "Събор от мног отец, тълкования о неразумных словесях в евангелии и апостоле и в иных книгах. Въкратце съложены на память и на готов ответ". В основі твору лежить перекладена з грецької мови дяком Києво-Печерського монастиря Іоанном "Книга, называемая Спасителем, составленная из разных душевнополезных слов и повествований", яка створена в ІХ ст.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософської думки в Україні» автора Огородник І.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА ДАВНЬОЇ РУСІ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО КУРСУ

  • Лекція 1

  • ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА ДАВНЬОЇ РУСІ
  • ТЕМА. Філософські ідеї в духовній культурі України ХІІІ - ХV ст.

  • ТЕМА. РЕНЕСАНСНИЙ ГУМАНІЗМ В УКРАЇНІ XVI — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.

  • 3. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ ПРАЦЯХ ЛАТИНО- ТА ПОЛЬСЬКОМОВНИХ ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ XVI - ПОЧАТКУ XVII ст.

  • ТЕМА. РЕФОРМАЦІЙНІ ВЧЕННЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI - ПОЧАТКУ ХVIІ ст.

  • 3. РЕФОРМАЦІЙНІ ВЧЕННЯ В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVI - ПОЧАТКУ XVII ст. НА ОСНОВІ ВІЗАНТІЙСЬКО-ДАВНЬОРУСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

  • ТЕМА. ВІД БРАТСЬКИХ ШКІЛ ДО КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (ідеї гуманізму і реформації в братських школах)

  • 2. КИЇВСЬКІ БРАТСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ У РОЗВИТКУ ГУМАНІСТИЧНИХ І РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ В УКРАЇНІ

  • 3. ГУМАНІЗМ ВЧЕНОГО ГУРТКА КИЄВО-ПЄЧЄРСЬКОЇ ЛАВРСЬКОЇ ДРУКАРНІ

  • ТЕМА. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — ЦЕНТР ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII І XVIII ст. (українське просвітництво)

  • 2. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — НОВІЙ ТИП ВИЩОЇ ШКОЛИ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СХІДНИХ І ПІВДЕННИХ СЛОВ'ЯН

  • 3. ЗМІСТ І СПРЯМОВАНІСТЬ ФІЛОСОФСЬКИХ КУРСІВ ПРОФЕСОРІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

  • 4. УКРАЇНА І ПРОСВІТНИЦТВО. ФІЛОСОФІЯ Г. СКОВОРОДИ

  • ТЕМА. УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ: ФІЛОСОФІЯ І СВІТОГЛЯД

  • 3. ВПЛИВ РОМАНТИЧНОГО ШЕЛЛІНГІАНСТВА НА СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  • 4. КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО

  • 5. ЕЛЕМЕНТИ РОМАНІЗМУ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст.

  • ТЕМА. УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЧНА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • 2. О. НОВИЦЬКИЙ ПРО ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА ПОСТУПАЛЬНІСТЬ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

  • 3. СИЛЬВЕСТОР ГОГОЦЬКИЙ ЯК ІСТОРИК ФІЛООФІЇ

  • ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

  • ТЕМА. РОЗВИТОК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ І ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ПУБЛІЦИСТИЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

  • 2. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ І ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ПУБЛІЦИСТІВ НА РУБЕЖІ ХІХ – ХХ ст.

  • 3. ФІЛОСОФСЬКО-СОЦІАЛЬНІ ВИТОКИ ІСТОРІОСОФІЇ М. ГРУШЕВСЬКОГО

  • 4. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА Б. КІСТЯКІВСЬКОГО

  • 5. ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТ ІДЕЙ В. ВЕРНАДСЬКОГО

  • ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ

  • 3. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ В. ВИННИЧЕНКА

  • 4. ІНТЕГРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ Д. ДОНЦОВА

  • 5. ІДЕЇ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ТА ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ В. ЛИПИНСЬКОГО

  • ТЕМА. ФІЛОСОФІЯ В УКРАЇНІ РАДЯНСЬКОЇ ТА ПОСТРАДЯНСЬКОЇ ДОБИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи