Розділ «ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКА ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ»

Перебуваючи осторонь від діяльності еміграційного істеблішменту, Б. Цимбалістий критично ставився до поглядів його лідерів, вважаючи за обов'язкову критику "провідних діячів". Критично ставився до концепції інтегрального націоналізму Д. Донцова, зазначаючи його не стільки позитивну, скільки деструктивну роль у формуванні політичних поглядів в Західній Україні та всередині української еміграції повоєнних років. У концепції Д. Донцова та його послідовників вбачав проповідь ірраціоналізму, волюнтаризму на противагу нібито безсильному розумові; культу примітивно зрозумілої та "нагої" сили як вирішального чинника в суспільно-політичному житті; свідомої аморальності в ім'я цілей, часто тільки групово-партійних; розпалення до білого емоцій, спрямованих на найближчі цілі; цілковитої байдужості до майбутнього, звідки випливало нерозуміння вартості та потреб господарської, культурної і наукової роботи.

Запоруку повного розвитку нації Б. Цимбалістий пов'язував з державним відродженням України, яке завжди відбувається через усвідомлення побутової особливості українського народу, витворення окремої культури в сенсі способу життя народу та її збереження. Досконально розумів він значення науки для українського народу, зазначаючи, що наука допомагає накопичити людині певні знання, навчає її узагальнювати факти, дає логічний та естетичний вираз, космополітичний погляд на життя.

У розвитку та збереженні українським народом своєї ідентичності Б. Цимбалістий значну увагу приділяв церкві, яка може стати одним з важливих інститутів, що допоможе зберегти національну ідентичність українців, розселених в діаспорі, боронити людину від зведення її до функції робота в тоталітарній державі. Всупереч запереченням деяких вчених він був переконаний в існуванні феномену національного характеру, зазначаючи, що такі чинники, як біологічні, геопсихічні, історичні, культурно-моральні та глибинно-психічні, не можуть не впливати на формування національного характеру. Особливу роль тут все-таки відіграють соціально-культурні чинники, оскільки саме умовно-психічні процеси і акти визначають поставу, норми і форми реальної людини будь-якої соціальної групи на зовнішні та внутрішні побудови.

Формування ряду компонентів характеру українців, особливо негативних, Б. Цимбалістий пов'язував з довголітнім поневоленням України Польщею та Росією. Серед них він виділяв відсутність демократизму, розуміючи під демократією "однозгідність", консенсус усіх членів суспільства щодо засадних вартостей; слабкий розвиток рис, притаманних та обов'язкових для державнорозвинутого суспільства: пошани до авторитету, почуття відповідальності, моральної відваги і справедливості, толерантності, "духу спільноти", жертовності тощо. Набуті одним поколінням, вони передавалися наступним поколінням через родинне життя. Через відсутність наведених ознак українські політичні середовища не мають взаємного розуміння, пошани та довіри до себе, не здатні діяти спільно, навіть ворожість до окупантів набирає форми ненависті та агресивності проти своїх.

За умов еміграції Б. Цимбалістий гостро відчував проблему ідентичності молодих людей, які виросли в українських сім'ях, були виховані в українському дусі, проте яким доводилося жити під домінуючим впливом культур їхнього поселення. В постановці та пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми він був переконаний у тому, що гармонійний розвиток молодої двокультурної людини неможливий без знання рідної мови своїх предків. Водночас вчений вбачав необхідність створення умов, середовища, організацій, інститутів, які б сприяли засвоєнню молодими людьми етнічної культури та культури ширшого суспільства, забезпечували розвиток многогранної індивідуальності з більш історично складною ідентичністю, з більш різноманітними талантами, ширшими горизонтами та зацікавленнями; формування толерантної людини з одвертим та гнучким розумом, здатну на об'єктивний погляд, яка може стати запорукою втримання національної окремішності та позитивної праці як на батьківщині, так і в еміграції.

Б. Цимбалістий вірив у можливість перебудови українського суспільства через повільну переміну всієї духовної атмосфери його культури, емотивного стану суспільства, традицій дому, ментальності. Добитися цього, на його думку, можна тоді, коли "буде серед нас більше осіб, які усвідомлюють собі психологічні та соціологічні наслідки довгого поневолення і свідомими зусиллями намагатимуться ліквідувати їх у особистій поведінці, в нашому громадському, церковному, політичному житті, тобто на кожному посту прямуватимуть до зцілення нашої спільності в'язами взаємного довір'я, толерантності до різниць між нами, лояльності до своїх авторитетів" (див.: Цимбалістий Б. Тавро бездержавности. — Джерсі Сіті, 1982. — С. 37).