РОЗДІЛ 7. ЕСТЕТИКА У СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАКТИКАХ

Етика. Естетика

Традиції марксистської соціології мистецтва були продовжені у дослідженнях масової культури (А. Грамші), у соціології літератури (Р. Фоке, Д. Лукач, В. Гриб, Г. Колдуелл). Радянська соціологія мистецтва послідовно розмежовувала себе з естетикою, мистецтвознавством, психологією мистецтва, зосереджуючись на соціологічному аспекті дослідження мистецтва. Дослідження функціональності та ефективності у локальному історичному контексту виявили плідність емпіричних досліджень у галузі соціології мистецтва - аудиторії, публіки, смаку різних соціальних груп.

Сучасна західна соціологія мистецтва спирається на такі теоретичні та методологічні підходи як функціоналізм, теорія соціальної дії, теорія культурно-історичних типів, інтеракціонізм та ін. Основна складність з якою стикнулася соціологія мистецтва на початку XX ст. полягала у тому, що соціологічний підхід був не в змозі пояснити всезагальну, універсальну значимість творів мистецтва минулого, їх актуальності сьогодні. Зіткнувшись з абсолютизацією соціологічного підходу, соціологія мистецтва намагається його подолати та більш чітко виявити свій специфічний предмет дослідження.

Ще одна важлива тенденція у розвитку соціології мистецтва, що виявила себе з кінця XIX - поч. XX ст. і актуальна сьогодні - диференціація соціології мистецтва на ряд дисциплін, які аналізують зв'язок різних видів мистецтва з соціальним життям. Формується соціологія літератури, де вивчаються відношення між письменниками, твором та публікою, зміна інтерпретацій твору мистецтва у зв'язку із зміною смаку читачів та критиків (Р. Ескарпі, Л. Гольдман), відображення у літературі цінностей, стереотипів та забобон масового читача, феномен типового образу (Б. Берельсон, Л. Ловенталь). В середині XX ст. у якості самостійної дисципліни виникає соціологія музики (Т. Адорно); формується соціологія театру (Ж. Дювіньо), соціологія кіно та телебачення (З. Кракаузр, Д. Прокоп, Ж. Дюран, З. Морен, Н. А. Хрєнов).

Свідченням конкретизації досліджень соціології мистецтва є аналіз мистецтва під кутом зору відображення у ньому специфічних соціальних процесів (наприклад, культурної інтеграції, соціальної мобільності), особливий інтерес до функцій митця у соціальних інститутах, взаємовідношенню державних організацій та творчих спілок, роль цензури у мистецтві, процесів відтворення та репродукції художньої творчості.

Серед основних тем сучасної теоретичної та практичної соціології мистецтва є:

o мистецтво і соціокультурна стратифікація суспільства, мистецтво і формування картини світу, субкультури і мистецтво;

o оцінка творів мистецтва і її відносність, оцінка художньої якості та художнього смаку, художня критика як інструмент оцінки мистецтва, високе та масове мистецтво, непрофесійне мистецтво та його роль у культурі, фольклор, реабілітація масового мистецтва;

o національна специфіка художньої культури, етнокультурні особливості художньої культури;

o мистецтво як соціальний інститут, функціонування художньої культури;

o аудиторія мистецтва, поняття публіки, естетичне виховання аудиторії;

o мистецтво та держава, художник і влада, культурна політика держави, цензура як засіб здійснення культурної політики;

o ринок художніх цінностей та послуг, маркетинг у мистецтві, меценатство у мистецтві;

o методи та інструменти соціологічного дослідження художньої культури.

Очевидно, що суспільне життя є дуже складною і динамічною системою взаємозв'язків. Але не можна не помітити, що сьогодні не лише зростає увага до культурного та естетичного оформлення суспільної взаємодії, а сама ця взаємодія щоразу все більше наповнюється естетичним і художнім змістом. У постіндустріальному суспільстві масові соціальні рухи розгортаються навколо питань, що стосуються способів і стилів життя. Цінності, які традиційно відносять до культурних, естетичних, зокрема освітній рівень, естетичний смак, прирівнюються за своїми функціями до функцій капіталу (теорія "культурного капіталу" П.Бурд'є). Мистецтво дедалі більше переймає на себе функції двигуна суспільних і політичних змін. Виступаючи засобами регулювання індивідуальної і групової поведінки, цінності художньої культури виконують нормативну функцію. У зв'язку з цим, саму художню культуру можна вважати як функціонуючу у даному суспільстві систему приписів і заборон або систему уявлень про те, що є правильним, нормальним у людській поведінці, а що - ненормальним, гідним осуду.

Отже розгляд соціального функціонування мистецтва можливий лише у контексті комплексного дослідження соціокультурної стратифікації суспільства та специфіки картини світу - світогляду, світосприйняття та світовідчуття. На відміну від традиційної парадигми дослідження мистецтва: художник - мистецтво - аудиторія, сучасна соціологія мистецтва пропонує іншу логіку руху дослідження: особливості соціокультурної стратифікації суспільства - етнокультурні та субкультурні картини світу - роль мистецтва у формуванні домінуючих картин світу.

Предметом соціології мистецтва є соціальні функції мистецтва. У широкому сенсі - предмет соціології мистецтва - дослідження певних взаємозалежностей між станом суспільства в цілому (або соціальних інститутів) та мистецтвом як специфічною сферою суспільно значимої діяльності. У вузькому сенсі - предмет соціології мистецтва - галузь соціології, яка за допомогою сукупності методів конкретно-соціологічні дослідження вивчає вплив мистецтва на аудиторію, соціальні механізми та засоби розповсюдження творів мистецтва (мистецької продукції), художній смак публіки, його диференціацію, його вплив на художню продукцію.

Ключові проблеми соціології мистецтва досліджуються за допомогою понять "художнє життя суспільства" (Ю. В. Петров) яке більш характерне для вітчизняної наукової традиції, або "поле культурного виробництва" (П. Бурд'є), або "світ мистецтва" (Г. Беккер).

"Поле культурного виробництва" - це універсум виробників творів мистецтва, філософів, художників, письменників. І не лише письменників, а, наприклад, літературних інституцій, журналів чи університетів, де формуються письменники, критики тощо. Говорити про поле - означає називати цей мікрокосм, який також виступає соціальним універсумом, але при цьому вільний від деяких примусів, які характеризують соціальний універсум у цілому; це дещо незвичний універсум, наділений власними законами функціонування, але у той самий час він не має абсолютної незалежності від зовнішніх законів ( П. Бурд'є).

"Художнє життя суспільства" - галузь суспільного життя, основу якої складає діяльність по виробництву, розповсюдженню та засвоєнню художньої свідомості, естетичного досвіду разом з відповідними відношеннями та інститутами. У процесуальному відношенні діяльність у художньому житті суспільства розпадається на художнє виробництво та художнє споживання. Ці види опосередковуються діяльністю по розповсюдженню мистецтва, художніх ідей, цінностей та норм, можуть включати репродукування та тиражування мистецтва (Ю. В. Петров).

У художньому житті суспільства задіяні особистості, групи, класи, які долучені до створення і сприйняття художніх цінностей, їх збереження, розповсюдження і споживання (художня критика, маркетинг, естетичне виховання). Продукти художньої культури - це твори мистецтва, художні проекти. Культурні інститути - інститути, що забезпечують процеси створення, розповсюдження та засвоєння художніх цінностей, а також вивчають ці процеси і здійснюють цілеспрямований вплив на них (творчі союзи та спілки, установи культури та мистецтва, художні студії та гуртки, наукові та освітні заклади, органи управління культурою).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етика. Естетика» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 7. ЕСТЕТИКА У СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАКТИКАХ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи