Еволюція екосистем

Екосистемологія

Майже півтораста років після того, як Ч.Дарвін сформулював теорію природного добору, об'єктом еволюційних досліджень був вид або елементарна одиниця його існування - популяція. Вчення про екосистеми почало викристалізовуватися лише після 1935 р. завдяки працям А.Тенслі. Тому ідея структурно-функціональної єдності живих істот в екосистемі та їх спільної еволюції дуже пізно завоювала місце серед давно усталених положень еволюційної теорії.

Синтетична теорія еволюції, безумовно, є видатним досягненням у біології. Але, базуючись виключно на “популяційному мисленні (за Майром), вона спроможна розкрити лише закономірності мікроеволюційного процесу. Еволюція ж органічного світу не вичерпується лише прогресивним розвитком популяцій. Вона охоплює також взаємопов'язані й взаємозумовлені системи інших рівнів організації живого, кожний з котрих виконує лише йому властиву функцію в живій природі, без якої неможливе не лише існування популяції, але й саме життя.

Підкреслюючи, що синтетична теорія еволюції “це двофакторна теорія, яка розглядає різноманітність і гармонійне припасовування органічного світу як наслідок постійної мінливості і селективного впливу навколишнього середовища, Е.Майр (1974, с.9) чомусь не врахував того, що біотичний компонент цього середовища - це сукупність популяцій різних видів, пов'язаних з піддослідною популяцією і між собою різноманітними біотичними зв'язками. Тому, еволюцію цієї популяції можна зрозуміти не інакше, як поступальний історичний розвиток усієї складної системи живих організмів усіх популяцій у конкретних мінливих умовах абіотичного середовища.

У природі взагалі немає стерильних організмів чи стерильних популяцій. Навіть у найпростіших одноклітинних організмах існують органели інших організмів. У клітинах деяких молюсків знаходяться протопласти спожитих ними водоростей і вищих рослин. їх внутрішньоклітинними симбіонтами є бактерії й водорості (Кордюм, 1982). Травні органи хребетних і безхребетних насичені різноманітними видами бактеріальних і безхребетних форм. Загальновідомим є облігатний симбіоз між термітами й поселеними в їх кишечнику джгутиковими, між тропічними мурашками-листорізами та грибами, живими коренями рослин і міцелієм гриба (Одум, 1975).

Середовище також не можна розглядати лише як селективний фактор, оскільки щодо кожного організму чи популяції воно проявляє себе як невід'ємно пов'язана з ними біогенна система. Це середовище не лише селективно впливає на якусь конкретну популяцію, але й вона в свою чергу є елементом середовища для іншої популяції, тому зміни першої не можуть не відбитися на долі другої. Динаміка чисельності та структури популяцій, їх еволюційні пристосування тісно взаємо- переплетені (Воробьев, 1982; Структура популяцій.., 1998).

Еволюція супроводжується, передовсім, змінами норм реакції на середовище існування. А тому, що в системі двох функціонально поєднаних популяцій одна з них є елементом середовища існування для іншої, їх спільний розвиток є аксіомою еволюційного процесу. Таким чином еволюцією охоплені не лише організми й популяції, але й просторово-часові поєднання популяцій, весь органічний світ, біосфера загалом (Голубець, 1982, 1989).

І якщо найважливішою функцією живих систем екосистемного рівня організації є забезпечення сталої матеріально-енергетичної трансформації, тобто постійного обміну речовиною, енергією та інформацією між усіма живими компонентами, а також між ними й абіотичним середовищем, то ця трансформація може здійснюватися лише за умови безперервного народжування і смерті, продукування та споживання, синтезу і розкладу. Це означає, що в екосистемах відбуваються всі без винятку життєві процеси, пов'язані з виникненням, індивідуальним розвитком і смертю особини, з усіма формами боротьби за існування (з формуванням і функціонуванням усіх трофічних блоків, ланцюгів і мереж, усіх біогеохімічних циклів, усіх механізмів забезпечення найефективнішого режиму функціонування екосистеми загалом). На основі цього можна припустити, що й еволюція не лише відбувається в екосистемі, але й повністю захоплює її.

Аналіз літератури свідчить про те, що вчені давно відчували обмеженість “популяційного мислення для пояснення загальної картини історичного розвитку органічного світу. Це відчувається навіть у визначеннях еволюції. Одні автори вважають, що “біологічну еволюцію найкраще визначати як зміни різноманіття і припасовування популяцій організмів (Майр, 1981), інші - як розвиток організмів у часі, історичну трансформацію живого на Землі, результатом якої є вся та різноманітність живих форм, з котрою кожен знайомий з власного досвіду (Тимофеев-Ресовский и др., 1977).Згідно з К.М.Завадським та Е.І.Колчинським (1977), органічна еволюція або історичний розвиток живої природи - це сукупність незворотних перетворень живого населення Землі, починаючи від появи перед життя 3,7-4,0 млрд, років тому, аж до сучасності. Таким чином об'єктами еволюції окрім популяції розглядають цілком різні системи: живу природу, усе живе на Землі, органічний світ, організм, органічну форму, живу систему та інші. Це свідчить, з одного боку, про явну суперечність між загально біотичним характером явища та обмежування його прокрустовими рамками популяції, з другого - устремління все-таки до відтворення повної картини історичного розвитку органічного світу загалом, а не лише його частин. Поряд з явним запереченням можливості еволюції екосистем (Мей, 1981), натрапляємо на спроби її аналізу й пояснення. Ю.Одум (1975) розвиток екосистем поділяє на два етапи: 1) екологічної сукцесії і 2) тривалого еволюційного розвитку (про це була мова в попередньому розділі). Однак, незважаючи на те, що в усіх працях він розглядає екосистему як єдність, у котрій “живі організми та їх абіотичне оточення нерозривно пов'язані між собою і знаходяться в постійній взаємодії" і в котрій “...потік енергії створює чітко визначену трофічну структуру, видову різноманітність і кругообіг речовин (тобто їх обмін між біотичною та абіотичною частинами)" (с.16), під час аналізу еволюції екосистем чомусь відокремлює біотичний компонент і вважає, що в його межах “еволюційні зміни відбуваються головним чином шляхом природного добору, який діє на видовому або нижчому рівні" (с.350). Окрім цього, Ю.Одум припускає, що природний добір може відігравати важливу роль також на вищих рівнях, особливо тоді, коли відбувається “1) сполучена еволюція, тобто спільний відбір залежних між собою автотрофів і гетеротрофів, і 2) груповий відбір, або відбір на рівні угруповань, який призводить до збереження ознак, сприятливих для групи загалом, навіть якщо вони “несприятливі для конкретних носіїв цих ознак (с.350). Очевидно, пояснити еволюцію екосистем на прикладі еволюції популяцій, спарених видів, груп рослин і тварин і навіть таких великих блоків, як угруповання організмів, неможливо. Екосистему не можна зрозуміти як механічну сукупність різноманітних живих блоків - особин, видів, угруповань. Вона є якісно іншою системою, об'єднаною кругообігом речовин і трансформацією енергії, в котрій згадані блоки переважно втрачають пізнавальний інтерес для дослідника. На перший план виступають ті структурно-функціональні підсистеми, які відповідають за синтез і міграцію вздовж трофічного ланцюга речовин та енергії, розклад мертвої органічної маси і повторне включення хімічних елементів у новий біогеохімічний цикл. Тому еволюцію екосистеми можна пізнати лише на основі історико-системного аналізу її власних структурно-функціональних показників.

Цікаві думки з приводу еволюції екосистем висловлювали М.В.Тимофеєв-Ресовський та ін. (1977), М.М.Камшилов (1979). С.С.Шварц (1980). У поєднанні з еволюційними ідеями В.І.Вернадського, І.І.Шмальгаузена, даними про етапи розвитку органічного світу (Хатчинсон, 1972; Руттен, 1973; Шиманський, 1987; Колчинский, 1990), про біогеохімічні цикли і форми впливу організмів на середовище їх існування (Ковда, 1975) вони є дуже важливими для розкриття суті еволюції екосистем, рушійних сил (причин) еволюції та основних показників цього складного процесу (Голубець, 1989, 19976). Аналіз літературних матеріалів з цих питань привів нас до висновку, що основною причиною розбіжностей у теорії еволюції і навіть в основних її поняттях є устремління звести всю різноманітність проявів прогресивного історичного розвитку органічного світу до еволюції популяцій, обмежити його популяційним мисленням і втиснути в рамки синтетичної теорії, а рушійні сили еволюції обмежити природним добором.

Головними факторами еволюції вважають мінливість, спадковість, боротьбу за існування і природний добір. Але тільки ними неможливо пояснити не лише прогресивного розвитку органічного світу, але навіть еволюційних змін у популяціях, тобто мікроеволюції. І не лише тому, що стійка структурно-функціональна організація екосистем у часі забезпечується не їх спадковістю (екосистеми не народжуються, не вмирають і не передають своїх ознак від покоління до покоління, а біосфера не мас здатності шляхом природного добору відбирати найстійкіші екосистеми: вони підпорядковані іншим законам існування), а й тому, що залишаються невизначеними самі причини спадковості, мінливості й природного добору, тобто власне рушійні сили еволюції.

Спадковість, мінливість, боротьба за існування і природний добір є надзвичайними внутрішніми властивостями організмового та популяційного структурних рівнів. Але їх вивчення дає змогу розкрити лише один бік (внутрішній, біотичний, пристосувальницький) еволюційного процесу, а не його рушійні сили. Окрім того, серед них не знаходимо ще одної дуже важливої властивості живих систем - їх потреби постійного обміну речовиною, енергією та інформацією, без якого життя та еволюція також не можливі (Голубець, 1989).

У зв'язку з цим, заслуговують на увагу думки К.М.Завадського та Е.І.Колчинського (1977) про те, що під причиною еволюції доцільно розуміти “взаємодію всіх факторів еволюції, не лише необхідних і достатніх для здійснення еволюційного процесу, але й понад це - факторів, що впливають на цей процес ззовні і зумовлюють, наприклад, зміну його темпів або зміну напряму розвитку захисних апаратів, загальне підвищення надійності систем і т.п.(с.29)Поняття "причини" "і рушійні сили" еволюції надані автори вважають, синонімами, надаючи перевагу останньому. Серед факторів еволюції вони називають у різних комбінаціях “мінливість, спадковість, боротьбу за існування, природний добір та ізоляцію (с. ЗЗ), “мутаційний процес (мутагенез), природний добір, ізоляцію (с.34). крім цього, “хвилі життя" (О.С.Четверикова) “вселення в екологічну нішу У.Людвіка, “генні мутації, зміни в структурі та числі хромосом, генетичні рекомбінації, природний добір, репродуктивну ізоляцію, а також міграції і випадковість генетичний дрейф)“ за Дж.Стібенсом. “мутаційний процес, генетичний ватаж, поле розмноження, природний добір, конкуренцію та інші форми взаємодії між організмами і їх групами всередині популяцій і видів та між ними за Т.Добжанським.

Але й цими авторами у загальному об'ємі рушійних сил еволюції названі лише внутрішньо біотичні фактори, тобто ознаки чи властивості живих систем, і серед них нема жодного зовнішнього чинника, серед яких можуть бути як цілком прості механічні впливи типу сильних вітрів (наслідок - безкрилі комахи на Кергельських островах), гак і потужні, типу корпускулярного опромінення чи фізіологічно активних речовин, здатних долати захисні пристосування навіть на рівні клітинної плазми і генів (Шмальгаузен. 1968).

Еволюція органічного світу - це загальноісторичній, загально біотичний, глобальний процес, який охоплює організмові, популяційні та екосистемі структури. Він відбивається так само глибоко не лише на біоті, але й на середовищі її існування. Тому, як свідчать численні наукові дані, поряд з внутрішніми біотичними факторами еволюції величезне значення мають абіотичні фактори зовнішнього середовища. Мінливість цих факторів зумовлює сукцесії в живих системах, а їх сучасний вплив, незважаючи на віками вироблені механізми захисту і гомеостазису. відбивається не лише на фенотипічних показниках, а й на генетичній пам'яті цих систем (Шмальгаузен. 1968. 1969; Дубинин. 1978; Генетические последствия... 1977; Лима де Фариа. 1991). Не всі біотичні фактори еволюції спрацьовують на екосистемному рівні організації, зокрема, спадковість чи боротьба за існування. Без з'ясування цих аспектів питання неможливо розкрити суті біотичної еволюції, зокрема еволюції екосистем і біосфери.

Приступаючи до висвітлення нашого розуміння рушійних сил еволюції, ми перш за все звернули увагу на такі основні структурно-функціональні особливості живих систем, що визначають специфіку їх історичного розвитку і сучасного стану:

• а)біосфера складається з великої кількості ієрархічно пов'язаних біотичних систем і пронизана спільними каналами інформації, охоплена єдиним процесом речовинно-енергетичної трансформації, тому разом з усіма її структурними підсистемами повинна підпорядковуватися спільним законам еволюції;

• б)біосфера як жива система не лише включає до свого складу середовище існування живих істот, але разом з ними знаходиться під впливом абіотичної о середовища, тобто під дією зовнішніх космічних, тектонічних та інших факторів;

• в)навколишнє щодо біосфери середовище характеризується постійною мінливістю, зумовленою як обертанням Галактики, Сонячної системи і самої Землі. так й електромагнітним впливом і корпускулярною активністю небесних тіл, мобільністю материків, тектонікою, горотворенням і вулканізмом на самій планеті. Ця мінливість є постійним зовнішнім збурювальним чинником щодо біосфери та її підсистем;

• г)усі живі системи, в тому числі біосфера, с відкритими для безперервного надходження енергії та інформації із зовнішнього середовища. Всі вони е неентропійними і завжди мають певний запас вільної енергії, яку можуть використовувати для забезпечення життєвих процесів, у тому числі засвоєння інформації, що надходить із зовнішнього середовища, удосконалення форми організації, кругообігу речовин, росту, розмноження, міграції, гомеостазису;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція екосистем“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика

  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем
  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА