Під ландшафтною екосистемою розуміємо сукупність на однорідній за геологічними, геоморфологічними, фунтово-гідрологічними, кліматичними показниками ділянці земної поверхні біогеоценозних екосистем, поєднаних між собою генетичними (за походженням), історичними (історія розвитку та освоєння), геохімічними (геохімічне сполучення, стік води, перенесення органічних і мінеральних речовин) та біотичними (міграція тварин, перенесення діаспор і живого рослинного матеріалу) зв'язками й охоплені певним типом господарського використання. У територіальній структурі ландшафтних екосистем можуть бути, наприклад на Поділлі, корінні грабово-дубові ліси, похідні на їх місці грабняки і ліщинники, чисті дубняки, післялісові луки, рільні землі, шляхи сполучення, населені пункти, сільськогосподарські і промислові підприємства, річки та озера. Найменшою ландшафтною екосистемою слід рахувати таку територіальну одиницю, в складі якої виділяється не менше двох споріднених між собою біогеоценозів, найбільшою - природний територіальний комплекс, який за розмірами не перевищує фізико-географічного округу чи макроогеохори у визначенні В.Б.Сочави (1978).
З огляду на те, що для означення цієї категорії екосистем використано епітет “ландшафтна, мусимо зазначити, що при цьому ми не хотіли б внести додаткову плутанину в інтерпретацію самого поняття “ландшафти. Завданням епітету “ландшафтна є, з одного боку, зосередити увагу на загальній територіальній комплексності та краєвидності цієї одиниці, з другого - підкреслити, що до цієї категорії екосистем можна зарахувати природно-територіальні комплекси, які за розмірами відповідають географічному ландшафтові. За П.Г.Шищенком (1990) “географічний ландшафт - це природний чи антропогенний (змінений під впливом діяльності людини) територіальний або акваторіальний комплекс, що являє собою генетично однорідну ділянку (сегмент) ландшафтної сфери з єдиним геологічним фундаментом, однотипним рельєфом, поєднанням ґрунтів і біогеоценозів і характерною для неї морфологічною структурою. Останню визначають за особливостями взаємодії та взаємозв'язків між речовинними компонентами ландшафту і факторами його утворення, просторового поєднання його морфологічних одиниць (ландшафтних місцевостей, урочищ, фацій), їх динамікою та розвитком у часі [згідно з В.М.Сукачовим (1964), біогеоценоз дорівнює фізико- географічній фації, потрактованій як енергетична система; за В.Б.Сочавою (1978) фація - це об'єднання подібних біогеоценозів]. Під природно-територіальним комплексом у географії розуміють відносно однорідну частину географічної оболонки, що характеризується спільними рисами морфології, структури, функціонування та інтенсивності сучасних природних процесів. Найменшим природно-територіальним комплексом уважають фацію, найбільшими - географічні ландшафти, їх види, типи і класи (Маринич, 1993). Виходячи з цього, маємо підстави стверджувати, що за просторовими межами до категорії “ландшафтна екосистема належить будь-який природно-територіальний комплекс (рангу фізико- географічних фацій, урочищ, місцевостей, ландшафтів), потрактований з екосистемологічних позицій, тобто як функціональна, самоорганізована, саморегульована, енергетична система, носієм організованості якої є жива речовина, за В.І.Вернадським.
Залежно від наукових завдань чи практичних потреб ландшафтними екосистемами можна називати територіальні об'єднання споріднених біогеоценозів, наприклад, схилових, плакорних, заплавних, басейнових (басейн озера, річки чи їх частин), окремих гір, гірських хребтів, гірських улоговин, горбів, горбистих пасем чи їх частин тощо). Зовнішні межі ландшафтних екосистем визначаються за зовнішніми межами зовнішніх у природно-територіальному комплексі біогеоценозних екосистем.
Важливою ознакою ландшафтних екосистем є внутрішні міжбіогеоценозні (міжекосистемні) зв'язки і міжбіогеоценозний (міжекосистемний) речовинний, енергетичний та інформаційний обмін. У зв'язку з цим вертикальні (верхня і нижня) межі ландшафтних екосистем завжди перевищують вертикальні межі біогеоценозів і можуть знаходитися на висоті десятків - сотень метрів над поверхнею землі і кількох - кільканадцяти метрів під цією поверхнею. Для орієнтації зазначимо, що згідно з В.Б.Сочавою (1978), максимальна висота верхньої межі найбільшої геохори токологічної розмірності - природного округу, який відповідає за своєю суттю географічному ландшафтові, сягає 2000 м від поверхні землі.
На підставі аналізу біогеопотоків, тобто латерального речовинно- енергетичного обміну, а також радіальних чи радіально-латеральних взаємозв'язків між сусідніми біогеоценозами Ю.П.Бяллович (1973) запропонував поняття “система біогеоценозів або “біогеосистеми" ії, до певної міри, можна вважати синонімом ландшафтної екосистеми невеликих розмірів. До цієї категорії належать також біогеогідросистеми, в яких поєднані біогідроценози ріки та біогеосистеми її водозбірного басейну, в тому числі заплави. В біогеогідросистемі провідними є біогео- потоки (сукупність латеральних міжбіогеоценозних каналів речовинно- енергетичного обміну) схилового та улоговинного стоків, підземного стоку верхнього та глибшого ярусів і трансформовані з них русловий та підрусловий геопотоки. Типологічно подібні біогеосистеми однакового рангу, які безпосередньо межують між собою, за Ю.П.Бялловичем, творять вищу територіальну одиницю, відносно однорідним масив біогеосистеми під назвою “біогеомасив". Його прикладом може бути біогеомасив обширного межиріччя, утворений подібними біогеосистемами водозбірних басейнів балок. Великі біогеомасив, наприклад басейну великої ріки, можуть охоплювати ділянки ландшафтних провінцій, зон чи навіть країн, але в такому разі їх не варто зараховувати до якогось типологічного рангу. Найважливішим функціональним критерієм, за яким біогеосистеми відрізняються від біогеоценозів, є те, що перші виділяються за ознаками зовнішнього (міжбіогеоценозного) метаболізму, другі – внутрішньо біогеоценозного. З метою зіставлення розмірностей ландшафтних екосистем з одиницями фізико-географічного поділу території і для порівняльного аналізу структурно-функціональної суті згаданих одиниць доцільно звернути увагу на дворядну класифікацію геосистем В.Б.Сочави (1978). Основною одиницею класифікації геосистем цей автор розглядає “гомогенний ареал геосистеми, тобто геомер, або біогеоценоз" (с. 92). Однорідні елементарні геомери об'єднуються в фацїї, а ці також за ознакою однорідності, але в порядку узагальнення, - в таксони вищого рангу - групи і класи фацій, та ще вищі таксономічні одиниці. Натомість найменше за кількістю територіальне поєднання різнорідних елементарних геомерів, у котрому забезпечуються умови функціонування і збереження специфіки кожного з них на загальному фізико-географічному фоні, являє собою елементарну геохору, або елементарний гетерогенний ареал. Кожна елементарна геохора, в свою чергу, є частиною геохори вищого рангу - мікрогеохори. Останні, за ознакою територіальної сумісності та спільності природних умов, об'єднуються в мезо, топой макрогеохори, а ті в провінції і ще більші територіальні підрозділи (рис.2.6).
Таким чином, територіальні межі усіх згаданих геохор, починаючи від елементарної до макрогеохори можна використати також для розмежування різнорангових ландшафтних екосистем. Або, іншими словами, екосистемологічним аналіз цих геохор дає підстави для потрактування їх як відповідні ландшафтні екосистеми.
Поняття “макрогеохора" В.Б.Сочава ототожнює з поняттям “ландшафт". Він відзначає, що “макрогеохора, природний округ і ландшафт (як регіональна таксономічна одиниця) просторово співпадають, і всі три назви означають одну й ту саму територію, але не завжди є синонімами в повному розумінні цього слова. Термін “макрогеохора" використовуємо, коли мова йде про класифікацію геосистем, зокрема про геохори топологічної розмірності. Природний “округ" - це та сама територія, яку аналізуємо з позицій проблеми районування. Слово “ландшафт" у вченні про геосистеми поступово втрачає своє значення, але воно зовсім доречне в топоніміці, коли розглядимо конкретну макрогео-
Рис. 2.6. Схема дворядної класифікації геосистем В.Б.Сочави (1978).
хору дискретної географічної території, якій присвоюється спеціальна назва (ландшафт Чарської улоговини, Онон-Аргунського степу, Сургутського полісся тощо)" (1978, с.102). Цей самий обсяг згаданих фізико-географічних одиниць є всі підстави використати для виокремлення найбільшої за розмірами ландшафтної екосистеми, за умови наповнення її екосистемологічним змістом.
Однією з надійних ознак для об'єктивного визначення меж ландшафтних екосистем є великомасштабні карти корінного (первинного) і сучасного рослинних покривів. Перша з них відображає складність природних зв'язків між рослинністю та умовами середовища й фокусує в собі природні особливості просторового розподілу, структури і фізіономічності природно-територіальних комплексів, друга - глибину антропогенної трансформованої цих комплексів, їх змін під впливом різних видів господарської діяльності. Для виділення таких екосистем в Українських Карпатах ми використали карти сучасного і корінного лісового покриву та геоботанічне районування цієї території (рис.2.7; Геоботанічне районування.., 1977; Голубець, 1978; Украинские Карпаты.., 1988).
Виробнича діяльність людей (трансформація лісових площ у сільськогосподарські вгіддя, розорювання, будівництво населених пунктів, промислових об'єктів, шляхів сполучення, аеродромів, штучних водойм, різноманітні меліорації ґрунтів, техногенне забруднення атмосфери, вод і ґрунтів тощо) стала найпотужнішим чинником перебудови природних ландшафтів, зміни їх структурно-функціональних властивостей, формування чужих природі штучних ландшафтних екосистем. Але, незважаючи на глибину цих змін, антропогенні ландшафтні екосистеми завжди зберігають у собі залишки компонентів тих природних ландшафтів, на місці яких вони сформовані (геологічна і геоморфологічна основа, кліматичні особливості, видовий склад і сліди структури рослинного й тваринного світу та ін.). З огляду на це, екосистемологічна характеристика антропогенної ландшафтної екосистеми буде неповною, прогнозування напрямків і динаміки її розвитку - недостатньо обґрунтованим без врахування екосистемологічної специфіки первинного на цій території природно-територіального комплексу. Вирізнення первинних (корінних) ландшафтних екосистем, вивчення історії, напрямків і темпів їх трансформації в сучасні антропогенні ландшафтні екосистеми повинно бути єдиним екосистемологічним процесом пізнання структурно-функціональних особливостей і перспектив розвитку останніх.
Ландшафтні екосистеми є тими найменшими територіальними одиницями, в котрих починає проявлятися структурно-функціональна суть біогеоценотичного покриву (плівки життя, за В.І.Вернадським) - шару зосередження на земній поверхні життя рослин, тварин і мікроорганізмів (Дьілис, 1978) чи “сукупності всіх біогеоценозів на земній поверхні (Сукачев, 1964). Сукупність біогеоценозів ландшафтної екосистеми творить фрагмент біогеоценотичного покриву більших екосистем (провінційних, біомних, материкових).
Як приклад наводимо характеристику ландшафтної екосистеми Східних Бескидів - північно-західної, найнижчої частини зовнішніх Карпат, відмежованих зі сходу річкою Мізинка, південного заходу - Верховинським вододільним хребтом, від заходу - державним кордоном з Польською Республікою, а від північного сходу - Прикарпатським передгір'ям.
Ця ландшафтна екосистема займає близько 390 тис.га, складається з верхньої частини басейну р.Стрий, басейну її притоки - р.Опір і верхів'я
Рис. 2.7. Ландшафтні екосистеми Українських Карпат.
А - виділені на основі геоботанічного поділу території: 1 – верхньодністровська з переважанням буково- ялицевих лісів, 2 - передкарпатська з переважанням ялицево-букових лісів, 3 - при вододільна з переважанням ялицево-смереково-букових лісів, 4 - верхньоужоцько-верхньолаторицька з переважанням букових лісів з домішкою ялиці і граба, 5 - південних схилів Полонинського хребта з пануванням чистих букових лісів, 6 - горганська з пануванням ялицевої- буково-смерекових лісів, а в високогір'ї - гірсько- соснового криволісся і кам'янистих розсипищ, 7 - чорногірсько-мармароська з переважанням ялицево-буково-смерекових і чистих смерекових лісів, а в високогір'ї - субальпійської та альпійської рослинності, 8 – вирголатгутинська з переважанням буково-дубових лісів, 9 - хустсько-солотвинська з переважанням дубово- букових і буково-дубових лісів, 10 - закарпатська рівнинна лучно-широколистянолісова.
Б - виділені на основі орографічного поділу території:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ландшафтні екосистеми“ на сторінці 1. Приємного читання.
