Консорційні екосистеми

Екосистемологія

У західноєвропейських та американських екологічних публікаціях не натрапляємо на поняття “консорція. Воно поширене лише в працях східноєвропейських біологів і ввійшло в науковий ужиток в зоології завдяки В.М.Беклемишеву (1951), а в ботаніці - П.Г.Раменському (1952). Перший з них визначав консорція як сукупність особин різних видів, котрі трофічної, топічна, фабрично чи форично пов'язані з якимсь одним автотрофним або гетеротрофним організмом - ядром (центром) консорції (з латинської consortio - співучасть, спільність). Другий вважав, що ядром консорції може бути лише автотрофний організм.

Загалом питання про суть консорції та її місце в таксономічних системах було предметом обговорення багатьох відомих учених (Лавренко, 1959; Мазинг, 1966; Работнов, 1974; Селиванов, 1974; Корчагин, 1976). їх аналіз свідчить про значні розбіжності в трактуванні структури та обсягу консорції. Одні притримувалися думки, що ядром консорції може служити лише автотрофний організм, інші вважали, що цим ядром має бути автотрофний неепіфітних організм; ще інші вважали ядром не особини, а популяції рослин, екологічно близькі групи організмів, а навіть трупи, окремі органи, прижиттєві виділення, екскременти тощо. Одні розглядають консорції як структурну одиницю фітоценозу, інші - біогеоценозу.

Перший вагомий крок до впорядкування вчення про консорція зробив О.О.Корчагін (1976). Він відзначив, що елементарною функціональною одиницею біогеоценозу слід розглядати не видову, популяційну чи синузіальну, а індивідуальну консорції, тобто таку, ядром якої є особина того чи іншого виду. Але залишається невирішеною низка інших важливих питань: чи можна розглядати ядром консорції мертві організми, мертві органічні рештки, екскременти або прижиттєві виділення і чи може існувати консорція лише як сукупність живих істот без повітряного і ґрунтового середовища, без топічна і трофічної пов'язаних з ядром ґрунтових мікроорганізмів і мезофауни, без постійного речовинно-енергетичного обміну між автотрофним організмом і середовищем його існування?

Організми, які безпосередньо трофічної пов'язані з особиною центрального виду, називаються консортами першого концентру. До другого концентру належать організми, котрі трофічної пов'язані з особинами першого концентру. За таким же принципом виділяємо організми третього і наступних концентрів (Мазинг, 1966; рис.2.1.). Але добре відомо,що навіть у першому концентрі знаходяться сапротрофи (комахи, черви, бактерії, актиноміцети та ін.), які не пов'язані харчовим каналом безпосередньо з живими тканинами ядра. Показовим у цьому відношенні є приклад, наведений у монографії І.О.Дудки і С.П.Вассера (1980): тропічні мурашки з роду Atta вигризають м'якуш листків і переносять його до мурашника. Там вони цей м'якуш пережовують і перетворюють на масу, яка відіграє роль субстрату для міцелію, що служить мурашкам поживою.

Характерною рисою консортів-сапротрофів є відсутність чіткої детермінації їх субстрату. Для них кормовою базою служить не біомаса якого-небудь організму або популяції, а сукупність різноманітного мертвого матеріалу, тому прив'язати їх харчовим ланцюгом до якогось одного ядра консорції нема змоги. Якщо ж із екосистемних позицій проаналізувати сукупність зв'язків між сапротрофами та органічними рештками, то вона відображає не що інше, як одну з кінцевих ланок трансформації органічної речовини в автотрофній (у центрі якої знаходиться автотрофний організм) консорції.

Обов'язковою умовою існування функціонерів цієї ланки є безперервне постачання відмерлої органічної маси. Мертві ж органи підстилки та органічні рештки верхніх шарів ґрунту не с складовими частинами живого організму. Навіть за умови збереження усіх видових ознак, вони с компонентами неживої природи, середовища існування живих істот. Таким чином, сапротрофні консорти мають не безпосередній трофічний зв'язок з ядром, а через середовище спільного існування, тобто зв'язок цей є тропічним

У свою чергу, існування ядра консорції автотрофного організму, також неможливе без діяльності деструкторів, які мінералізують мертву органіку, продукують фізіологічно активні метаболіти, синтезують гумусові речовини і забезпечують трофічну базу автотрофного організму. Живлення ж останнього - це головна умова існування ядра, а тим самим і консорції загалом. Відрив консорції від зовнішнього середовища спотворює уяву про її структуру, призводить до вилучення з її складу організмів, що пов'язані з детермінантом не лише трофічної, але й топічна, форично чи фабрично.

Приступаючи до визначення об'єму поняття “консорція" (Голубець, Чернобай, 1983), ми керувалися, передусім, такими загальнобіологічними засадами. У природі немає жодного організму, який існував би ізольовано (стерильної), незалежно від інших живих істот. Він завжди більш або менш функціонально пов'язаний з іншими організмами, між ним і середовищем відбувається безперервний обмін речовин, через нього постійно протікає потік енергії. Тобто сам він являє собою прототип елементарної екологічної лабораторії. У зв'язку з цим й функціонування консорції не можна уявити собі поза середовищем її існування.

У консорції об'єднуються всі трофічні групи організмів - автотрофи, фітофаги, зоофаги, сапрофаги, некрофаги, копрофаги, редуценти, тобто в ній відбуваються всі біотичні процеси, властиві для екологічних систем, починаючи від продукування фітомаси, її споживання і переміщення через усі відомі трофічні ланцюги і закінчуючи мінералізацією і споживанням автотрофами простих хімічних сполук. Таким чином, консорція характеризується екосистемної структурно-функціональною організацією, специфічним матеріально-енергетичним обміном і, безумовно, особливим, створеним у процесі життєдіяльності детермінанта і всіх пов'язаних з ним консортів, мікросередовищем. Тобто консорція відзначається всіма властивими для екологічних систем показниками, включаючи живі компоненти і середовище їх існування, кругообіг речовин і трансформацію енергії. За цими показниками вона є далі неподільною. Це значить, що вилучення з її структури будь-якого основного компонента (ядра, консортів чи середовища) або припинення будь-якого процесу (синтезу, споживання або руйнування) призведе до її загибелі, до втрати її екосистемної суті. Таким чином, консорцію слід трактувати як елементарну екологічну систему, яка має свої просторові й функціональні параметри, й екосистемологічну суть якої можна розкрити лише за допомогою системних методів дослідження (Флейшман, 1978).

Наукова література багата численними прикладами, які свідчать про надзвичайну складність структурно-функціональної будови консорційних екосистем. Найінформативнішою нам видалася монографія про біологію смереки європейської (Picea abies (L.) Karst), видана колективом польських учених (Biologia.., 1998). З неї довідуємося, що з різними органами смереки пов'язані численні гриби, які спричиняють інфекційні захворювання насіння, сіянців, хвої, пагонів, стовбурів і коренів. Це - Pucciniastrum areolatum (Fr.) Ottk., Thelephora terrestris Ehrh. ex Fr., численні види з класів Zygomycetes і Hyphomycetes, головним чином з родів Mukor, Rhizopus, Botrytis, Trichoderma, Verticillum, Penicillum, Aspergillus та інші. На сіянцях паразитують Rhizoctonia solani Kuhrn., гриби з родів Fuzarium, Cylindrocarpon, Phytophthora і Pythium, а також Alternaria alternata (Fr.) Keissler, Botrytis cinerea Pers. З хвоєю пов'язані Lopodermium piceae (Fekl.) V.Hohn., Rhizosphaera kalkhoffii Bub., Chrysomyxa abietis (Wall.) Unger., Herpotrichia juniperi (Duby) Petr. Хвороби пагонів і пнів спричиняють Gremmeniella abietina (Lagerb.) Morellet, Nectria cucurditula (Tode ex Fr.) Fr., Ascochyta piniperda Lind., Phellinus ріпі (Thore ex Fr.) Pilat, а коренів - гриби роду Armillaria (п'ять видів), Heterobazidion annosum (Fr.) Bret., Phaeolus sweinitzii (Fr.) Pat., Mucronoporus circinatus (Fr.) Eli. et Ev., Rhizina inflata (Schaff.) Sacc. Ще кілька грибів спричиняють забарвлення деревини.

За даними різних авторів, зі смерекою співживе до 50 видів ектоміко- різних грибів. Її насіння і бруньки поїдають смерековий шишкар і дятли, молоді рослини пошкоджують зайці і кролики, різні органи поїдають білка звичайна, мишовидні гризуни і полівки, олені, сарни і зубри. З нею трофічними зв'язками пов'язано близько 100 видів комах, серед яких багато шкідників насіння, шишок, коренів, бруньок, хвої, пагонів, кори, стовбурів. До цього слід додати ще цілу низку консортів другого, третього і наступних концентрів, тобто консументів з вершини екологічної піраміди - хижаків, котрі поїдають фітофагів і біофагів нижчого трофічного рівня.

Цікаві дані про структуру консорції сосни муго (Pinus mugo Tuna) наводить І.Й.Царик (1999). У різного типу угрупованнях (сосняки сфагновий, наскельно-цетрарієвий і чорницево-різнотравнии) виявлено відповідно 54, 38 і 47 видів хребетних тварин, які переважно трофічними і топічними каналами пов'язані із сосною муго. Причому, до першого концентру (фітофаги) належить 13 видів, до першого-другого - 8, до другого (хижаки першого порядку) - 28, а до третього (хижаки другого порядку) - 9 видів. У розкладі мертвої органіки бере участь понад 15 систематичних груп гетеротрофних організмів, головна роль серед котрих належить дощовим червам і членистоногим.

Не менш складною є структура гетеротрофних консорцій. Хоча емпіричних матеріалів з цього питання небагато, але аналіз зооологічної літератури дає змогу зробити певні оцінки. Наприклад, наслідки досліджень ондатри, акліматизованої в Західному Сибірі (Ондатра.., 1966), показали, що чисельність її популяції тісно залежить від чисельності водяної полівки, яка є носієм спільного збудника туляремії - захворювання зовнішніх лімфатичних вузлів. Чисельність ондатри різко зростає в період депресивного стану чисельності водяної полівки, але так само різко знижується під час туляремійних епізоотій останньої. Водяна полівка використовує для зимівлі хатки ондатри, в яких від осені до весни розмножується велика кількість гамазових кліщів. Останні після повернення навесну ондатри передають їй туляремійну інфекцію. Ондатрі завдають шкоду близько 70-ти видів хребетних тварин, зокрема, 38 видів птахів, 28 видів ссавців, 2 види плазунів і 2 види риб. її поїдає 24 види хижих звірів, найагресивніші з котрих світлий тхір, колонок, лисиця, шакал, домашня собака, горностай, видра, вовк, кішка. Дрібні хижаки, крім цього, сприяють обмінові між ними та ондатрою ектопаразитами, в тому числі 33 видами гамазових кліщів. Через останніх вона пов'язана також з численними видами інших дрібних ссавців (табл.2.1).

Окрім гамазових кліщів, на ондатрі паразитують іксодові кліщі (Dermacentor pictus Herrn., D. marginatus Sulz., Ixodes persulcalus P.Sch. та інші) та блохи (Suctoria). В Канаді в її внутрішніх органах (кишечник, печінка, шлунок) паразитує 48 видів гельмінтів, в Омській області вона "збагатилася" ще 12 видами цих ендопаразитів, але позбулася 44-х специфічних канадських видів. її постійними життєвими супутниками є мікроскопічні гриби шлунково-кишкового тракту родів Allernaria, Uadosporium, Aspergillus, Fusarium, Actinomyces, Penicillum, richoderma, голосумчасті аскоміцети і дріжджі, котрі, сприяючи синтезовано біотично активних метаболітів (ферментів, вітамінів, антибіотиків).

Відіграють важливу роль у життєзабезпеченні, беруть участь у процесах перетравлювання рослинної маси. Багато з цих грибів є звичайними симбіонтами осоки,рогозу,очерету та інших рослин, яких поїдає ондатра. Інші (Penicillum, Aspergillus, Trichoderma) є типовими ґрунтовими сапрофітами, які потрапляють у кишковий тракт з кореневищним кормом. Виявлені також гриби, що паразитують на шкірі ондатри і мають патогенне значення для багатьох інших гризунів.

Таблиця 2.1.

Зв'язки між дрібними ссавцями через гамазових кліщів; кількість видів кліщів за В. І. Алифановим (1966)

Зв

Яскравим прикладом складності консорційної екосистеми може служити борсук (Корнєєв, 1967). Він споживає на території України 96 видів тварин і 36 видів рослин. Серед перших - ссавці (їжак, кріт, мала кутора, заєць-русак, сірий вовчок, мишовидні гризуни), птахи (горобині, синиці, дрозди), плазуни (ящірки, вужі, черепахи), амфібії (жаби, ропухи), риби (коропові, в'юн, щука), комахи (десятки видів, у т.ч. оси, бджоли, мурашки), молюски (11 видів). Серед рослин переважають кукурудза, букові горішки, жолуді дуба, суниці, шипшина, яблука, груші, терен, кавун, виноград, кизил. За корм борсук конкурує з лисицею, єнотовидною собакою, вовком, куницею, а щодо рослинної їжі - з дикою свинею і козулею. Його ектопаразитами є 3 види бліх і 6 видів іксодових кліщів, а ендопаразитами - представники класів Nematoda, Cestoda і Trematoda. Хворіє також коростою, спричиненою кліщем Acarus siro і туляремією. Шерсть пошкоджуть волосоїди - Trichodectes latus.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Консорційні екосистеми“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми
  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика

  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА