Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Екосистемологія


Класифікація екосистем


Збурювальний вплив антропного чинника на структурно-функціональні параметри екосистем і па довкілля загалом настільки великий, а штучно створені екосистеми (лісові, аграрні, паркові, водні, урбаністичні, девастовані) займають настільки великі площі, що керування екологічними процесами стає звичайним практичним завданням. Його головною мстою с не лише одержання від кожної експлуатованої екосистеми максимальних продукційних, захисних чи охоронних функцій, але й середовищ них, оздоровчих та естетичних, а також підвищення її відпорності до антропогенних навантажень. Важливою проблемою є також ренатуралізація зруйнованих екосистем, залучення до біогеохімічної роботи ділянок земної поверхні, позбавлених рослинного покриву і вищих тваринних форм (кар'єрів, відвалів, хвостосховища тощо).

Передувати раціоналізації використання корисних функцій екосистем, формуванню штучних біогеоценотичним комплексів, конструюванню ландшафтних екологічних систем мас класифікація екосистемологічних об'єктів, оцінка їх біотичних потенціалів і рівнів їх використання в сучасних умовах господарювання. Така класифікація є необхідною для орієнтації в екосистемні біорізноманітності, а також систематизації управлінських рішень, які сприяли б реалізації однієї з найактуальніших програм нашого часу - сталого розвитку (Программа действий.., 1993; Голубець, 19976).

Класифікація екосистем, здасться, є одним з найскладніших завдань скосистемології. Про це свідчить той факт, що до сьогодні нема не лише повної класифікації екосистем земної кулі, але її окремих материків, держав чи фізико-географічних регіонів. Систематизація цих багатофакторних і багатопараметрих природних одиниць ускладнюється тим, що не вдалося визначити обмежену, але необхідну для розмежування класифікованих об'єктів ознак, за допомогою яких, по-перше, можна було б у загальних рисах дати необхідну характеристику їх внутрішньої структурно-функціональної організації, по-друге, розрізняти їх у природі.

Як відзначали А.І.Уткін і М.В.Диліс (1968), в ідеалі біогеоценологічна класифікація повинна відображати інтегральну взаємодію між усіма компонентами біогеоценозу, яка виражається масштабом, ритмікою, формою та іншими ознаками речовинно-енергетичного обміну, до того ж оціненого в однакових (наприклад, енергетичних за одиницю часу) одиницях. Поряд з цим, необхідно, щоби вибрані параметри були придатними для характеристики всіх одиниць класифікаційного ряду - від найбільших до найдрібніших. Проте, незважаючи на наявність ряду теоретичних узагальнень і методичних рекомендацій, ні в біогеоценології, ні в екосистемології такої класифікації немає, хоча з пізнавальної точки зору, а тим більше для практичних потреб, вона дуже потрібна.

Здається, з цього питання накопичено найбільше інформації для Північноамериканського материка і російської частини Азії. Американські вчені більше уваги и приділяли дослідженню великих таксонів, а найбільше інформації накопичили про особливості біомів (Whittaker, 1962; Одум, 1986). Ф.Л.Сміт (Smith, 1990) таку класифікацію починає від біогеографічних регіонів, життєвих зон і біотичних провінцій до біомів: для Північної Америки він називає їх 18. Поряд з ними розглядає поділ цієї території на екорегіони: 4 області (полярну, гумідну полярну, суху, гумідну тропічну) та 12 відділів (від тундри - до дощових лісів).

Ю.Одум (1986) підкреслює, що найбільше використовується біомна класифікація (наведена нами в підрозділі “Біомні екосистеми ”, побудована за ознаками типу рослинності та (або) основних стабільних рис ландшафту (с. 102). Серед названих ним 16 біомів (основних типів біомних екосистем) дев'ять - наземних, виділених “за природними або вихідними рисами рослинності, і сім - водних, “за геологічними і фізичними особливостями (с. 103).

Поряд з цим він відзначає, що екосистеми можна класифікувати за будь-якими функціональними її структурними ознаками її вибирає для цього показник кількості та якості енергії, шо надходить до них, тобто їх “рушійної сили. На цій основі він виділяє “чотири фундаментальні типи екосистемо:

природні несубсидовані, ідо одержують енергію від Сонця (наприклад, відкриті океани, високогірські ліси, до яких надходить щорічно 1000 - 10000 ккал • м2);

природні, що одержують енергію Сонця, і субсидовані іншими природними джерелами енергії (наприклад, естуарії, до яких надходить щорічно 10000 - 40000 ккал • м'2). Вони вирізняються високою продуктивністю і здатністю виробляти надлишок органічної речовини, яка або накопичується або виноситься до сусідніх екосистем;

екосистеми, що існують за рахунок енергії Сонця та антропогенної енергетичної субсидії (наприклад, агроекосистеми, аквакультури, які одержують також 10000 - 40000 ккал • м2 щороку);

індустріально-міські екосистеми, що існують за рахунок палива (викопного, ядерного та ін.; одержують щорічно 100000 - 3000000 ккал • м2). За словами Ю.Одума їх рухає не енергія Сонця, а паливо.., й вони залежать від екосистем перших трьох типів, паразитують на них, одержуючи продукти харчування і паливо, а також забруднюють їх (с. 190). З приводу четвертого типу мусимо відзначити, що Ю.Одум робить суттєву помилку, прирівнюючи соціальні системи типу міст і промислових центрів до біотичних систем (екосистем). Такі соціальні системи існують не за біотичними законами й оцінювати їх за біотичними показниками - некоректно. У структурі міських геосоціосистеми є природні структурні блоки - урбоекосистеми, які являють собою функціональну сукупність живих істот і здеформованого людиною абіотичного середовища, без людини, її соціально-економічних, демографічних, гуманітарних, технологічних та інших структур (Голубець, 1989, 1997а, 19976). Лише їх можна порівнювати за структурно-функціональними параметрами зі сусідніми природними екосистемами.

Детальнішу, але громіздку класифікацію лісів на прикладі широколистяно-смерекових і смерекових лісів центральної частини зони мішаних лісів запропонували А.І.Уткін і М.В.Диліс (1968). Її найбільшим таксоном є тип лісової біогеосфери, найменшим - тип лісового біогеоценозу (біогеоценозної екосистеми). Перший з них за ознаками радіальної товщини активного біогеоценотичного обміну розпадається на два підтипи лісової біогеосфери (лісовий і зарості лісових чагарників), а лісовий підтип за ознаками тривалості активного біогеоценотичного обміну в річному циклі - нова порядки лісових біогеоценозів (ліси з рівномірно безперервним річним циклом біогеоценотичного обміну та ліси з явно вираженим перервним ходом цього обміну). Наступними класифікаційними одиницями є союз лісових біогеоценозів (визначається: за причиною паузи в річному никлі біогеоценотичного обміну), група класів лісових біогеоценозів (за станом водно-теплових ресурсів), підгрупа класів (за характером зволоження), класи (за подібністю в складі едифікаторних синузії життєвих мікроформ, наприклад, хвойні ліси, листяні ліси), підкласи (наприклад, ліси хвойні вічнозелені й ліси хвойні літньозелені), ряди лісових біогеоценотичних формацій (ліси хвойні вічнозелені, ліси дрібно листяно-вічнозелені, ліси широколистяно-вічнозелені), групи біогеоцинетичних формацій (наприклад, смерекові ліси, смереково-ялицеві ліси), лісові біогеоценотичні формації (наприклад, західноєвропейські широколистяно-смерекові ліси, східноєвропейські широколистяно-смерекові ліси), а далі - світа лісових біогеоценозів, цикл лісових біогеоценозів, група типів лісових біогеоценозів і тип лісового біогеоценозу.

Цей приклад може свідчити про те, що, залежно від темпераменту дослідника, можна видумати безліч класифікаційних одиниць, але наукова цінність класифікації від цього не збільшується. Важливо, щоби вона відображала закономірності природної диференціації аналізованого об'єкта, була прийнятною (достатньою і доступною) в науково-методичному плані та зручною для практичного використання.

З приводу аналізованої класифікації треба відзначити й те, що вона відображає систему лише біогеоценотичних одиниць і в межах лише біогеоценотичного покриву - тонкого приземного шару, в котрому зосереджене життя, є вузько типологічною, тобто складеною за ознакою морфо-функціональної спорідненості в межах одного - лісового типу рослинності. За допомогою таких принципів і методів класифікації не можна відобразити просторової диференціації ні біосфери, ні підпорядкованих їй вищих від біогеоценозної екосистеми таксонів. На особливу увагу заслуговує дворядний принцип класифікації геосистем В.Б.Сочави (1978). Один з цих рядів є типологічним. У ньому систематизовані гомогенні таксономічні одиниці, базовим серед яких є елементарний геомер - біогеоценоз. В основі визначення геомерів лежить поняття про гомогенний природний ареал, а найменший геомер - це мінімальний однорідний простір, на котрому вміщуються всі компоненти, з яких складається дана геосистема. Елементарні геомери об'єднуються в фації, ті в групи фацій, класи фацій та у вищі геоми. Другий ряд є топологічним. У ньому згруповані гетерогенні територіальні одиниці - геохори, які являють собою просторові сукупності структурно, динамічно і функціонально поєднаних між собою різних геомерів. Елементарні геохори об'єднуються в мікро-, мезо і макрогеохори, ті - у провінції і більші територіальні одиниці, аж до планетних геосистем - сукупностей природно-географічних мегасистем, з яких складається географічна оболонка або її найбільші підрозділи (фізико-географічні пояси, області тощо; рис.2.6).

На основі ідей класифікації біогеоценозів М.В.Диліса (1964), Ю.П.- Бялловича (1973) і В.Б.Сочави (1978) Л .І.Номоконов (1989) запропонував свою систему поділу біогеоценотичної оболонки Землі на ієрархічно підпорядковані син таксони. Він поділив її на три порядки розмірностей: планетний, регіональний і топологічний. На першому з них згадана оболонка поділяється на чотири мегатипи: І) мегатип континентальних біогеоценозів і біогідроценозів, 2) мегатип морських та океанічних біогі- дроценозів, 3) мегатип підземних біогеоценозів і 4) мегатип культурних біогеоценозів і біогідроценозів.

Мегатипи цитований автор поділяє на геобіоми і гідробіоми. У межах першого мегатипу їх - 5, другого - 6, третього - 3 (для прикладу: підземний геогідробіом, печерний геобіоми і підземно-підльодовий), четвертого - невизначена кількість геобіомів (наприклад, наземно-лісовий, наземно-сільськогосподарський, садово-парково-тепличний тощо).

На рівні регіонального типу розмірностей Л.І.Номоконов розділяє геобіоми на біогеоценотичні області, золи і провінції (наприклад, у межах наземного геобіоми фігурує чотири біогеоценотичні області: арктична, лісова, степова і пустинна, а в їх складі загалом 9 зон і 20 провінцій. Основними одиницями топологічного ряду розмірностей є такі поступово підпорядковані одиниці: біогеорегіон (сукупність біогеомасивів водозбірних басейнів залежно від їх величини й напрямку стоку води, наприклад, біогеорегіони водозбірних басейнів великих рік північного стоку), біогеомасив (сукупність суміжних біогеосистеми різного типу і різного розміру, наприклад, плакорні, надплакорні тощо) і біогеосистеми (сукупність суміжних біогеоценозів будь-якої місцевості).

Аналіз наведених та інших класифікацій (Голубец, 1978) й усвідомлення того, що екосистеми - це складні територіальні, структурні, функціональні, історичні, динамічні й господарські одиниці підвели нас до думки, що створити одну-єдину їх класифікацію для різноманітних потреб науки й практики неможливо. При цьому слід мати на увазі й те, що за величезного розмаху розмірностей екосистем (від консорційної до біосферної), на різних ступенях їх організації провідні чинники їх диференціації (клімат, ґрунт, склад біоти, господарська діяльність та ін.) є різними. У зв'язку з цим ми схиляємося до висновку, що екосистеми можна систематизовувати за будь-якими притаманними їм параметрами, виходячи з наукових і виробничих потреб. Тому доцільним є опрацювання не лише однорядної чи дворядної, але й багаторядної класифікації екосистем.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика

  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ
  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА