До появи виробничої діяльності людини жодна інша жива істота не могла істотно впливати на гомеостаз екосистем. Перепоною на шляху такого впливу стояв природний добір, у процесі якого відбувалися постійне припасовування норм реакції всіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, збалансовування взаємовідношень між ними, коеволюція й підтримування відносної стабільності пам'яті в екосистемі не лише протягом століть, але й геологічних періодів. Лише Homo sapiens започаткував історичні зміни в природі, які, зрештою, стали загрожувати відносній стабільності екосистем й нормальному існуванню самої людини. “Постійний технічний прогрес, а також стрімкий демографічний ріст спричиняють небувалий руйнівний вплив на природне середовище. Таким чином, людина - єдина істота, відповідальна за деградацію біосфери...'' (Рамад, 1981; с. 114).
Вважається, що тепер на планеті нема теренів, які не зазнавали б антропогенного впливу. Завдяки глобальній циркуляції повітря полютанти з локальних джерел розносяться на величезні відстані, забруднюючи навіть ті території, де рідко ступає нога людини. Показовим у цьому плані є різке збільшення вмісту свинцю в льодах Гренландії після початку його використання для антидетонації автомобільного пального (рис.5.2), забруднення водних екосистем нафтопродуктами, отрутохімікатами,синтетичними засобами для миття в побуті й промисловості, ртуттю, нітратами,фосфатами тощо, які морськими течіями розносяться по всіх океанах (Рамад, 1981;Голубець, 19976). У глобальних масштабах проявилося нуклід не забруднення після Чорнобильської аварії (Чорнобильська.., 1996). Небезпечних розмірів набуває техногенне забруднення атмосфери яке негативно впливає на стан озонового шару.
Рис.5.2. Зв'язок між концентрацією синцю у льодах Гренландії (1) і використанням тетраетилу свинцю на північній півкулі (2) від початку його виробництва в 1920 році (з Рамада, 1981)
Найхарактернішими рисами сучасних антропогенних перетворень у глобальних масштабах є швидке обезлісення, розорювання, водна, вітрова і механічна ерозія ґрунтів, екологічне зубожіння гірських екосистем, опустелення великих площ землі внаслідок виснажливого землеробства, екстенсивного пасовищного господарства та ерозії, повторне засолення на зрошуваних землях, збіднення видової різноманітності рослин і тварин, вилучення з природного біогеохімічного обміну земель, покритих асфальтом і бетоном, міськими і промисловими забудовами, загальна евтрофікація водних екосистем унаслідок поверхневого змиву з рільних земель та урбаністичних територій, техногенне забруднення поверхневих і підземних вод, швидка втрата доступних запасів чистої прісної води, радіонуклідне і хімічне забруднення довкілля, виснаження біотичних ресурсів солоно водних екосистем та ін. (Рамад, 1981; Наше общее.., 1989; Розанов, 1990; Программа действий.., 1993; Голубець, 19976).
Наслідки антропогенних змін екосистем у локальних масштабах унаочнюють наші порівняльні дослідження басейнових екосистем верхів'їв басейнів Пруту і Дністра, які в первинному стані мали лісистість 90- 97%, а також похідних у їх межах аграрних та урбаністичних екосистем (Старосамбірський район і м. Старий Самбір) і Львівської міської геосоціосистеми, яка сформувалася на місці широколистяних дубових і букових лісів (Антропогенні зміни.., 1994). З цією метою використані також результати попередніх багаторічних досліджень у Карпатському регіоні.
Найприйнятнішим показником антропогенної трансформації в аналізованому ряді екосистем є їх морфологічна структура. І цілком закономірно, оскільки чим більшого впливу зазнає та чи інша екосистема, тим глибше змінюються її структурні й функціональні властивості. У сучасному біогеоценотичному покриві верхів'я басейну Пруту збереглося 76% площі лісів, решта трансформована в післялісові луки (10%), населені пункти (8,5%) та інші вгіддя. У верхів'ї басейну Дністра ліси збереглися лише на 51% площі, решта її освоєна під ріллю (16%), луки (17%), забудови, дороги, траси електропередач (3,8%), трансформована в рідколісся та чагарники (4,6%) тощо. На території Старосамбірського району (передгірська частина верхів'я Дністра) розораність сягає 27,4%, луки займають 15,4%, а площі урбанізованих екосистем - 11,2%. У міських геосоціосистемах Старого Самбора і Львова лісового покриву немає, відповідно 36,5 і 47,2% площ у них займають міська забудова, вулиці та дороги (7,2 і 7,6%) і зелені насадження(32,9 і 32,2%).
Якщо в первинному лісовому покриві верхів'їв Пруту та Дністра переважали складні й мішані зі смереки, ялиці та бука лісостани, то в сучасному покриві вони трансформовані переважно в чисті і прості угруповання, серед яких у верхів'ї Пруту найбільше похідних смеречників, а в верхів'ї Дністра - сосняків. Більшість площ теперішніх лісів укриті молодняками і середньовіковими лісостанами, часто надмірно зрідженими (у верхів'ї басейну Дністра лісостани з повнотою 0,6 і менше займають51,3% покритої лісом площі).
Рис. 5.3. Картосхеми глибини антропогенної деградації біогеоценотичного покриву у верхів'ях басейну р. Прут (А) і басейну р. Дністер (Б).
1 - слабо деградовані, 2 - середньо деградовані, 3 - сильно деградовані, 4 - дуже сильно деградовані.
Довкруги населених пунктів ліси зазнають додаткової деградації внаслідок рекреації, випасання худоби та самовільного вирубування дерев. Урбанізація крім цього супроводжується спрощенням структури гетеротрофного блоку, збільшенням чисельності й біомаси синантропів, забрудненням повітря і води. Загалом у верхів'ї басейну Пруту коефіцієнт антропогенної трансформації біогеоценотичного покриву (відношення площі похідних біогеоценозів до загальної площі території) становить 0,71, а в верхів'ї басейну Дністра - 0,91 (рис.5.3).
Екосистеми корінних мішаних лісів порівняно з чистими похідними характеризуються значно потужнішим біогеогоризонтом інтенсивної матеріально-енергетичної трансформації та укороченими горизонтами кроно-стовбурової і стовбурової акумуляції. Цим пояснюється їх більша ґрунтозахисна та водо регуляційна роль, а також стійкість проти вітровалів. У похідних лісостанах загалом простіша вертикальна і парцелярна будова, менша біогеоценотичні товща. У біловусника остання не перевищує ЗО см, а товщина біогеогоризонту інтенсивної матеріально-енергетичної трансформації становить лише Ю см, проти десятків метрів у корінних лісових екосистемах.
Агроценози - ще простіші за вертикальною і горизонтальною будовою, ніж лучні. В них переважно відсутня ярусність, а мозаїчність зумовлена ритмічністю розташування домінантів (рядками, гніздами тощо), яка також визначає особливості поширення бур'янів. Для збереження стійкості таких екосистем людина вимушена витрачати велику кількість енергії у вигляді добрив, обробітку ґрунту, знищення бур'янів тощо. Території урбанізованих екосистем мають дуже специфічну морфологічну структуру. Аналогами парцел у них можна розглядати забудовані ділянки й тверді покриття вулиць і майданів: це - своєрідний субстрат для існування мікроорганізмів, безхребетних і нижчих рослин, а також парки та інші зелені насадження, в котрих відносно добре розвинений автотрофний блок і має місце редукований біотичний кругообіг.
Антропогенне втручання в роботу природних екосистем істотно відбивається на структурі та функціональній ролі фауністичних комплексів. Вирубування лісів, випасання худоби, рекреаційна та меліоративна діяльність, монокультурне лісове та сільське господарство, внесення отрутохімікатів безпосередньо відбиваються на видовому складі, трофічній структурі й чисельності різних груп тварин. Загалом чітко проявляється синантропізацію орнітонаселення, наближення деяких лісових видів до житла людини й утворення тут осілих популяцій (Гузій, 1992; Башта, 2000), зубожіння видового складу малакофауни, ракоподібних і комах (Гладунко та ін., 1983), значне зменшення чисельності багатьох видів запилювачів рослин (Бублик, 1975).
Зміни зачіпають видовий склад і руйнівні прояви ксилотрофів. Наприклад, опеньок, який в екосистемах бука лісового розкладає мертву деревину, в смерекових монокультурах на місці букових лісів стає активним паразитом. Поряд з ним повсюди великої шкоди завдає коренева губка (Fomitopsis annosa (Fr.) Karst.) і паразитичні мікроскопічні гриби (Трибун, 1988). Істотної трансформації зазнають також ґрунтові безхребетні: у похідних угрупованнях значно зростає частка паразитичних і рослиноїдних форм (Козловський та ін., 1994).
Як свідчать дані таблиці 5.1, переважання в сучасному складі лісів молодняків і середньовікових деревостанів спричиняється до збільшення загальної продуктивності земель лісового фонду, адже їх приріст фітомаси більший, ніж у достигаючих і стиглих угрупованнях. Ефективніше працюють їх фотосинтетичний апарат і коренева система: І т листя смерекових і букових молодняків продукує в І, І-1,6 раза більше фітомаси, ніж у стиглих і перестійних лісостанах, а І т коренів забезпечує водою і мінеральними речовинами в 3-4 рази більшу фітомаси річного приросту.
Визначень не було.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антропогенна трансформація екосистем“ на сторінці 1. Приємного читання.
