Конференція Організації Об'єднаних Націй в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь керівники держав і представники урядів 179 країн, засвідчила, що проблема охорони довкілля, забезпечення нормальних умов життя мешканців Землі і “здорової економіки для всіх народів світу є комплексною, системною і глобальною та вимагає для свого вирішення загально планетних зусиль. У вступних документах до матеріалів цієї конференції, викладених на 700 сторінках, відзначено, що “Людство переживає вирішальний момент своєї історії. Світ зіштовхнувся з проблемами посилення злиднів, голоду, хвороб, неграмотності і тривалої деградації екологічних систем, від яких залежить наш достаток. Нерівність між багатими і бідними зберігається. Одинокий спосіб забезпечити собі безпечніше, заквітчане майбутнє - це розв'язання проблем довкілля та економічного розвитку в комплексі й узгодженим чином... Жодна країна не може досягти такого майбуття поодинці, але ми можемо його
осягнути спільними зусиллями в рамках всесвітньої співпраці з метою сталого розвитку".
Міжнародне співробітництво задеклароване як одна з перших найголовніших ідей Конференції. Воно має базуватися на засадах оптимального розподілу світової продукції, позбавитися протекціонізму, наживи, корупції, сповідувати принципи лібералізації торгівлі. Його головними завданнями е боротьба з бідністю, подолання голоду і неписьменності, незадовільного рівня медичного обслуговування і недостатнього догляду за дітьми, безробіття і розтринькування природних ресурсів.
Велике значення надається зміні структури виробництва і споживання, притаманних промислово розвинутим країнам і копійованих більшістю інших країн. Настала потреба домовитися про шляхи забезпечення економічного росту за умови одночасного зменшення витрат енергії, сировини й відходів і такого збалансування структур споживання в цілому світі, яке Земля могла б витримати протягом тривалого часу. Стратегія розвитку повинна передбачати усвідомлення потреби регулювання росту населення, планування розміру родини, забезпечення працею, житлом й освітою, постачання продовольства. Важливе значення має поліпшення охорони здоров'я людей. Добрий стан здоров'я залежить від соціального, економічного й духовного розвитку суспільства, чистого довкілля, безпечних харчів і води. Людям потрібні медичні знання, медична опіка і медикаменти. Держави повинні мобілізувати зусилля на подолання таких важких захворювань, як поліомієліт, туберкульоз, СНІД, на зменшення смертності дітей. їм рекомендовано створити національні служби контролю стану здоров'я, забезпечити рівні права мужчинам і жінкам щодо формування чисельності сім'ї, захистити молодь від наркоманії, статевих захворювань, сексуальної та економічної експлуатації. Заходи щодо охорони довкілля і здоров'я, екологічної освіти, швидкого усунення шкідливих екологічних чинників мають бути складовими частинами програм національного розвитку.
Документи ріодежанейрської конференції мають чітко визначену прикладну спрямованість і, безумовно, відіграють винятково важливу роль у подоланні і попередженні екологічних і соціально-економічних криз, проте, їх віддача, на нашу думку, могла б бути значно більшою, якби в них фігурувала також інформація теоретичного плану, чи хоча б теоретичні підвалини розв'язання прикладних задач. Практичну ідею можна значно швидше реалізувати, якщо її наукове підґрунтя усвідомлює широке коло людей, коли вона стає до деталей зрозумілою її виконавцям.
Мета сталого розвитку ставатиме ближчою, коли людство зрозуміє, по-перше, особливості будови і функціонування тих систем, в яких тре
ба досягти стану стійкості, збалансованості, стабільності (загалом, сталості) цього розвитку, по-друге, їх просторову ресурсну обмеженість, по-третє, те, що майбутнє цих систем залежить від того, наскільки в них буде розумною, науково обґрунтованою збурювальна, організаційна і спрямовувальна функція суспільного розуму, виробничої діяльності, людської поведінки.
Такими глобальними системами є біосфера і соціосфера, а однією з провідних галузей науки, яка покликана стати методологічною базою розвитку людського суспільства з урахуванням природних ресурсів та екологічного потенціалу біосфери, її екстенсивно експлуатованих структур, є екосистемологія. На зміцнення її теоретичного фундаменту, збагачення методичних засобів, технічне оснащення і розвиток науково-дослідних робіт, передовсім з опрацювання напрямів і способів досягнення сталого розвитку, слід звернути особливу увагу.
Концепція сталого розвитку проаналізована нами в монографії “Плівка життя '' (Голубець, 19976). Але, зважаючи на її надзвичайну актуальність, екосистемологічну і геосоціосистемологічну сутність та незаперечну глобальну перспективність, ми поставили собі за мету наголосити на тому, що вона має стати також наріжним каменем екосистемології.
Звертаючи увагу на те, що зростання потреб людства на земельні та природні ресурси є причиною гострої конкуренції і конфліктів, та відзначаючи, що основною метою повинно бути таке використання землі, яке забезпечувало б сталу і найбільшу користь, Порядком денним на XXI ст. пропонується якнайтісніше пов'язати соціальний та економічний розвиток із завданнями охорони довкілля. “Уряди повинні взяти до уваги економічні, соціальні, демографічні та економічні фактори і лише після цього опрацювати закони, адміністративні приписи та економічні стимули, які спонукають до раціонального використання земельних ресурсів та управління ними (с.17).
У стратегіях сталого розвитку усіх країн повинна бути чітко визначена соціальна спрямованість економічного розвитку, але з безумовною охороною ресурсної бази й навколишнього середовища, розрахованою на забезпечення сприятливих умов існування майбутнім поколінням. До опрацювання таких стратегій матеріалами конференції передбачається залучати якнайширші кола населення, а їх реалізація має базуватися на нових методиках збору інформації, стилі планування й керування, на нових законодавчих актах з питань сталого розвитку, основаних на розумних економічних, соціальних і природоохоронних принципах, обґрунтованих цінах на природні ресурси, а також податковій та економічній політиці стосовно стану довкілля. Необхідність затрат на охорону довкілля мас глибоко усвідомлюватися як виробниками, так і споживачами. Це стосується, передовсім, енергетики, транспорту, сільського. лісового і водного господарств, переробки відходів, охорони здоров'я і туризму. Чи не найбільше уваги в матеріалах Конференції присвячено збереженню та раціональному використанню природних ресурсів, охороні атмосфери, земельних ресурсів, лісів, біорозмаїття, водних екосистем тощо. В галузі охорони атмосфери рекомендовано, щоб уряди опрацювали точнішу методику прогнозування рівнів забруднення, які зумовлюють парниковий ефект і небезпечні зміни в системі клімату й довкілля. Важливо також модернізувати наявні енергетичні системи з метою підвищення їх ефективності й переходити до використання нових і відновних джерел енергії - сонця, вітру, води, біомаси, океану, тварин тощо; розвивати ефективні чисті і безпечні види транспорту й екологічно оправдану мережу доріг; сприяти розвиткові безпечних і чистих промислових технологій і передавати їх країнам, що розвиваються. Все це мас супроводжуватися активним поширенням знань із згаданих проблем серед населення, національною стандартизацією енерговиробництва, адміністративним та економічним стимулюванням організаційних і технологічних заходів, які запобігають руйнуванню довкілля, зменшенню озонового шару, транскордонному перенесенню забрудненого повітря, підкисленню ґрунтів і вод та погіршенню здоров'я людей.
З метою збереження земельних ресурсів передбачається: а) опрацювання такої політики, яка системно обраховувала б земельно-ресурсну базу, склад населення та інтереси місцевих мешканців; б) удосконалення законодавства і підзаконних актів, які стимулювали б стале землекористування, стабільність існування людей і збереження традиційних місцевих способів ведення господарства; в) заохочування до активної участі в прийнятті рішень усіх зацікавлених груп населення, особливо тих, які раніше були усунені від цього процесу.
Важливою передумовою забезпечування сталого розвитку є збереження ґрунтового покриву, водного балансу територій та охорона лісових екосистем. Ліси є найпотужнішим чинником у регулюванні водного режиму, кліматичних умов і захисті грунтів від ерозії. Вони є також сховищем різноманітності рослинного і тваринного світу, джерелом будівельної, енергетичної, лікарської і технічної сировини, духовного натхнення й здоров'я людини. Через надмірну експлуатацію їх корисні функції різко послаблюються. Трансформація лісових площ у сільськогосподарські вгіддя, безконтрольне вирубування, лісові пожежі спричиняються до посилення ерозії ґрунтів, забруднення атмосфери, погіршення водного режиму річкових басейнів і, навіть, посилення парникового ефекту. Тому збереження середовищетвірної, кліматоохоронної, соціальної та економічної ролі лісів, відновлення лісового покриву на зрубах і неужитках, охорона лісистості планети повинні стати складовою частиною національних програм сталого розвитку, предметом міжнародної співпраці, обміну досягненнями лісівничої науки і практики та моніторинговою інформацією. Найголовнішими принципами міжнародної лісогосподарської співпраці вважається участь усіх держав в “озелененні планети", стабілізації структур виробництва і споживання в світових масштабах, заповіданні унікальних лісових масивів та охороні їх від забруднення і руйнування кислотними опадами, хворобами, шкідниками та іншими чинниками. Однією з причин бідності та голоду на планеті є опустелювання й посуха. В середині вісімдесятих років унаслідок посухи в країнах Африки південніше Сахари загинуло коло З млн. осіб. Понад дві третини посушливих земель планети охоплені пасовищною та іригаційною деградацією грунтів. Боротьба з опустелювання переростає в глобальну проблему. її основними заходами є переведення приватних і державних господарств на “екологічно безпечні, соціально прийнятні, справедливі та економічно здійсненні методи землекористування, “висаджування дерев та інших рослин, спроможних затримувати воду і підтримувати якість ґрунтів. Особлива вага надається освіті місцевого населення “з питань охорони ґрунтів і водних ресурсів, водокористування, аграрного і лісового господарства та мало масштабної іригації, а також “створенню міжнародної служби екстреного реагування на посуху, яка мала б у своєму розпорядженні запаси продовольства, медичний персонал і ліки, житло, транспорт і фінанси “Повестка дня.., с.21-23).
Дуже вдало в “Порядку денному на 21 століття висвітлені ті особливості гір, які відображають структурні риси й антропогенну динаміку гірських екосистем. Гори трактуються як комори біорозмаїття, джерела води, енергії, корисних копалин, лісової і сільськогосподарської сировини. Під впливом гірських екосистем проживає половина населення земної кулі, 10 % його живе безпосередньо на гірських територіях. У зв'язку з величезними потенціями сил гравітації, гірські схили дуже податливі до ерозії, зсувів, снігових лавин і селів, швидких змін екологічних умов, втрат генетичного фонду тощо. Господарська діяльність, особливо безсистемне випасання худоби, рільництво і вирубування лісів, спричинилася до екологічної деградації усіх без винятку гірських екосистем світу. Тому надзвичайної важливості набирають питання, пов'язані з підвищенням життєвого рівня горян, зокрема, подоланням безробіття і бідності, підвищенням рівня охорони здоров'я, санітарії та гігієни, освіти, енергозабезпеченням, розвитком стабільного туризму, ремісництва,
рибного господарства, бджільництва, заготівлею лікарської та ароматичної сировини, дикорослих продуктів харчування тощо, тобто, передовсім, тих видів виробництва, які зорієнтовані на раціональне використання, охорону та відтворення природних екосистем.
Одним з найістотніших чинників глибокої трансформації природного біогеоценотичного покриву материків є сільське господарство. У відповідному розділі “Порядку денного...”, підкреслюється, що в 1993р. населення земної кулі становило 5,5 млрд. осіб, до 2025 р. воно зросте ще на 3 млрд., причому 83 % його припадатиме на країни, що розвиваються. Стоїть питання глобального масштабу: забезпечити всіх землян необхідною кількістю продуктів харчування і сприятливими умовами життя, пам'ятаючи при цьому, що в і наш час голод висить страшною загрозою над сотнями мільйонів людей. Поряд з цим чималою небезпекою для всесвітнього людства є втрата природної родючості грунтів, опустелювання, заболочування і засолювання сільськогосподарських угідь.
Перед суспільством стоїть питання докорінної зміни сільськогосподарської, екологічної та економічної політики в аналізованій галузі народного господарства, а також психології, освіти і культури селянина, усвідомлення, з одного боку, потреби зміни технологій сільськогосподарського виробництва, зокрема, збереження родючості ґрунтів й ефективного комплексного захисту врожаю від хвороб і шкідників, з другого - зміни ставлення до землі як засобу виробництва і невичерпного ресурсу, нераціональне використання якого стане причиною глибоких демографічних і соціально-економічних потрясінь для теперішнього і майбутніх поколінь людей. Світове суспільство опинилося перед безальтер- нативним варіантом вирішення проблеми: розумного і справедливого збалансування своїх матеріальних і духовних потреб та природних можливостей біосфери. Немаловажним завданням програми сталого розвитку є збереження біотичного різноманіття. Йому присвячені спеціальний розділ “Порядку денного...” і “Конвенція про біорозмаїтьність. В них відзначається, що “біотична різноманітність є великою цінністю з екологічних, генетичних, соціальних, економічних, наукових, освітніх, культурних, рекреаційних та естетичних причину. За рахунок біорозмаїтості і пов'язаних з нею біотичних ресурсів людство має змогу не лише задовольняти величезну кількість своїх біотичних, соціальних і духовних потреб, але й мати невичерпний резерв можливостей примноження і збагачення запасів харчової, кормової, лікарської, технічної та іншої сировини й удосконалення свого природного довкілля. Втрата біорозмаїтості триває на планеті через надмірну й хижацьку експлуатацію окремих видів
рослин і тварин, зміну середовища їх природного існування у зв'язку з розширенням лісоексплуатації, вузько-орієнтованим сільськогосподарським виробництвом, антропогенним руйнуванням гірських екосистем. техногенним забрудненням довкілля тощо. “Потрібні термінові заходи й рішучі дії для збереження і підтримання генетичного фонду, видів та екосистем". Його зменшення становить серйозну загрозу для майбутнього сталого розвитку. Від нього залежить “біотична еволюція і життєзабезпечення біосфери. Велика увага звертається на потребу розвитку біотехнологій як важливого засобу збільшення виробництва продуктів харчування, підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, родючості ґрунтів, корисних функцій лісів, очищення стічних вод. знешкодження промислових відходів, поліпшення здоров'я людей тощо. Ставиться завдання посилити співпрацю з цих питань розвинутих країн, які володіють новими технологіями, і країн, що розвиваються. Останні мають багаті біотичні ресурси, але не володіють засобами і досвідом для їх використання. Позитивне значення матиме співробітництво науково-дослідних установ і міжнародних неурядових організацій. Зважаючи на те. що сучасні біотехнології мають величезні можливості безпосереднього впливу не лише на окремі види організмів і їх генетичну пам'ять, але й на плівку життя, загалом, наголошується на потребі узгодження принципів оцінки ризику й керування всіма аспектами біотехнологічного процесу.
З особливою гостротою стоїть проблема охорони і раціонального використання біотичних ресурсів морів та океанів. Вони займають понад дві третини земної поверхні, істотно впливають на клімат планети, є джерелом продуктів харчування та інших ресурсів. Поряд з цим, вони опинилися під потужним антропогенним пресом, пов'язаним з надмірним виловом риби, за господарюванням берегів і забрудненням вод. Коло 70 забруднень надходить до океану з наземних джерел. Найнебезпечніші з них - стічні води, хімічні речовини, сміття, радіонукліди іі нафта. Щорічно на поверхню океану потрапляє велика кількість нафти внаслідок аварій, незаконного зливу іі під час морських перевезень (рис.6.5).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Питання сталого розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
