Енергетика

Екосистемологія

Енергія - найголовніший чинник, який, за висловом Ю.Одума (1986), зумовлює чітко визначені біотичні структури й кругообіг речовин в екосистемі, тобто саму її структурно-функціональну суть. Наявність накопиченої в процесі життєдіяльності організмів вільної енергії в будь-якій живій системі є провідною ознакою, за якою вона відрізняється від неживих систем. Властивість енергії описують закони термодинаміки. Перший з них під назвою "Чакон збереження енергії проголошує, що енергія може переходити з однієї форми в іншу, але вона ніколи не щезає і не створюється наново, або. під час усіх змін, що відбуваються в ізольованій системі, загальна енергія в ній залишається постійною. Стосовно екосистем цей закон дає підставу стверджувати, що загальна кількість енергії, яку за певний проміжок часу отримують у них рослинні чи тваринні організми, проявляється у вигляді виділеною ними тепла, виконаної ними роботи, накопиченої ними біомаси під час росту тощо.

Другий закон термодинаміки, або закон ентропії маг кілька формулювань. Одне з них засвідчує, шо процеси, пов'язані з перетворенням енергії, можуть відбуватися самовільно лише за умови, що енергія переходить з концентрованої форми в розсіяну (наприклад, тепло нагрітого предмета мимоволі розсівається в холодному середовищі). Друге звучить так: оскільки певна частина енергії завжди розсівається у вигляді недоступної для використання теплової енергії, то ефективність мимовільного перетворення кінетичної енергії (наприклад, світла) в потенційну (наприклад, енергію хімічних сполук органічної речовини) завжди менша, ніж 100%. Цей закон відображає загальну енергетичну суть усіх живих систем, у тому числі й екосистем, яка полягає в тому, що вони мають здатність створювати і підтримувати високий ступінь впорядкованості, накопичувати і зберігати певні запаси вільної енергії, непотрібної чи недоступної для використання в даний момент функціонування системи, тобто мати показник ентропії нижчий, ніж ентропія фізичного середовища їх існування.

Якщо виходити з того, що ентропія - це особлива фізична величина, яка в спостережуваних явищах і процесах характеризує знецінювання (розсіювання) енергії, зумовлене перетворенням усіх її видів на теплову і рівномірним розподілом останньої в середовищі (вирівнювання температур наявних у ньому тіл), то стосовно живих систем це означає, що вони вирізняються властивістю зберігати в собі накопичену в процесі фотосинтезу чи споживання їжі певну кількість енергії, внаслідок того, що не всю її вони витрачають на дихання. Як відзначав Ю.Одум (1986). низька ентропія досягається внаслідок постійного й ефективного розсіювання легко доступної для використання енергії сонячного світла і корму та перетворення її у важко доступну для використання теплову енергію.

У зв'язку з цим, ентропія живих систем є завжди нижчою, ніж ентропія навколишнього природного середовища. Тому маємо підстави усі живі системи трактувати як відкриті, із зовнішнім джерелом легкодоступної сонячної енергії, неврівноважені термодинамічні системи, які постійно обмінюються з навколишнім природним середовищем енергією та речовиною, зменшуючи свою внутрішню ентропію. Натомість неживі природні системи є цілковито ситропийними: уся кількість сонячної радіації, що потрапляє в такі системи, перетворюється в теплову енергію її розсіюється.

Життя загалом існує завдяки безперервному переносові енергії вздовж вікових стадій розвитку організму (від зародка до ювенільних рослин, вегетативних і генеративних органів) і вздовж трофічного ланцюга в екосистемі - від автрофного блоку через травоїдних і хижаків кількох порядків до сапротрофів. на рівні котрих відбувається остаточне розсіювання енергії (перетворення енергії хімічних сполук у теплову) і включення вивільнених хімічних елементів у наступне коло біотичного кругообігу. Слід при цьому звернути увагу іі на те. що частина потенційної хімічної енергії, синтезованої протоплазмою, може зберігатися в ґрунті у вигляді гумусових речовин і в літосфері у вигляді біогенних корисних копалин. Важливо й те. що. на відміну від циклічного руху речовин в екосистемі, енергія рухається в одному напрямі. Вона проходить через екосистему, у зв'язку з чим її рух можна характеризувати як “потік енергії в екосистемі.

На поверхню біосфери надходить 8,4 Дж см(-2)хв'' сонячної радіації (“сонячна постійна) з довжиною світлових хвиль від 200 до 4000 нм. Проходячи через озоновий шар, світловий потік втрачає тверді ультрафіолетові промені довжиною до 295 нм. Поверхні Землі досягає решта ультрафіолетових короткохвильових променів, довжиною до 400 нм (коло 10% сумарної радіації), видимі промені з довжиною хвилі 400- 750 нм (близько 45%) та ближні інфрачервоні - з довжиною хвилі 750- 4000 нм. Радіація з довжинами хвиль понад 4000 нм є дальньою інфрачервоною і характеризує переважно теплове випромінювання Землі (Культиасов, 1982).

Частина сонячної радіації відбивається і розсівається, проходячи через атмосферу, решта досягає поверхні Землі (рис.3.6). Кількість останньої залежить від чистоти атмосферного повітря, хмарності, висоти сонячного стояння, нахилу земної поверхні до потоку енергії. В полудневу пору ясного літнього дня на помірних широтах до поверхні Землі може надійти не більше, ніж 67% світлової енергії Сонця (близько 5 Дж см (-2)хв. В середньому альбедо атмосфери становить 42%. Приблизно 15% (з 58%) поглинається атмосферою, внаслідок чого поверхні Землі досягає лише 43-44% сумарної сонячної радіації. У помірних широтах до автотрофного блоку надходить близько 1200-1700 Дж см(-2) за добу.

Схема балансу сонячної енергії на поверхні землі (за Ромадом, 1981). від 0,1 до 0,5 %.

Рис. 3.6. Схема балансу сонячної енергії на поверхні землі (за Ромадом, 1981).

від 0,1 до 0,5 %.

Інтенсивність фотосинтезу і продукування фітомаси залежить не лише від кількості, але й від якісного складу сонячного проміння. Як видно з рис. 3.7, максимальну кількість енергії до діяльної поверхні Землі приносять промені видимої частини світла. В їх межах знаходиться фотосинтетична активна частина радіації (ФАР) з довжиною хвилі 380-710 нм (за іншими даними - 400-700 нм). Залежно від висоти Сонця й прозорості атмосфери частка ФАР у сумарній сонячній радіації змінюється від 28 до 42-43%. У розсіяній хмарами (тій, що проникла через них) радіації частка ФАР сягає 60%. В ясні дні розсіяне (дифузне) світло становить 10- 15% від сумарної радіації, у хмарні - 100% (Культиасов, 1982).

Зелені рослини використовують на фотосинтез лише від 1 до 5% сонячної енергії, 80- 90% якої витрачається на дихання. У зв'язку з цим ефективність фотосинтезу становить від 0% до 0,5%. Основна кількість сонячної радіації витрачається на випаровування води і транспірацію, нагрівання повітря й турбулентний теплообмін, нагрівання органічної маси та ґрунту.

Розподіл загальної сонячної радіації (Е) та відносна інтенсивність фотосинтезу (Р) у променях з різною довжиною хвиль: УФ - ультрафіолет; частини спектра: Ф - фіолетова, С - синя, 3 - зелено, Ж - жовта, О - оранжева, Ч - червона.

Довжина хвилі, нм

Рис. 3.7. Розподіл загальної сонячної радіації (Е) та відносна інтенсивність фотосинтезу (Р) у променях з різною довжиною хвиль: УФ - ультрафіолет; частини спектра: Ф - фіолетова, С - синя, 3 - зелено, Ж - жовта, О - оранжева, Ч - червона.

Приплив сонячної радіації до екосистеми та її використання зеленими рослинами визначає загальний енергетичний режим екосистеми, її продуктивність, величину та інтенсивність біогеохімічних циклів. В екосистемі потік сонячної енергії пронизує всі трофічні рівні і трофічні групи організмів аж до майже повного її розсіювання саптрофами-редуцентами (рис. 3.8 і 3.9). Незначна її частина залишається в екосистемі у вигляді хімічної енергії органічних сполук біомаси (рослинних, тваринних, грибних і мікробних організмів), и розкладеної або законсервованої мертвої органіки на поверхні ґрунту чи на дні водних екосистем і гумусових речовин ґрунту.

Спрощений на земний харчовий ланцюг (за Риклефсом, 1979).

Рис. 3.8. Спрощений на земний харчовий ланцюг (за Риклефсом, 1979).

Спрощена схема потоку енергії через три трофічні рівні (І, И

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Енергетика“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

  • Екосистемний рівень організації живого

  • Екосистемологія - фундаментальна галузь знань

  • Екосистемологія: об'єкт, предмет, методи і закони

  • Структура екосистемології та її місце в системі наук

  • Розділ 2. ОСНОВНІ СТУПЕНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОСИСТЕМ

  • Консорційні екосистеми

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема - біосфера

  • Розділ 3. СТРУКТУРНІ Й ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОСИСТЕМ

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Енергетика
  • Продуктивність

  • Біотичний кругообіг

  • Саморегуляція, стійкість і стабільність

  • Міжекосистемні зв'язки

  • Розділ 4. ПРИРОДНА ДИНАМІКА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОСИСТЕМ

  • Природна динаміка

  • Еволюція екосистем

  • Розділ 5. АНТРОПОГЕННИЙ ФАКТОР ТА АНТРОПОГЕННА ДИНАМІКА

  • Антропогенна трансформація екосистем

  • Сільськогосподарське освоєння та агроекосистеми

  • Урбанізація та урбоекосистеми

  • Водні екосистеми

  • Людина й біосфера

  • Розділ 6. ПРОБЛЕМИ КЕРУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

  • Екологічний потенціал

  • Засади керування

  • Питання сталого розвитку

  • ПІСЛЯМОВА