Хоча ідея про потреби керування суспільними процесами була висловлена французьким ученим А.М.Ампером 166 років тому, а кібернетика як “наука про керування та зв'язок у тварині й машині була сформована американським ученим Н.Вінером 52 роки тому, хоча здобутки в цій галузі знань призвели до надзвичайних досягнень у різних галузях техніки, промисловості, освоєння космічного простору, військових технологій, цивільних комунікацій тощо, застосування її методів у сфері раціонального природокористування, охорони довкілля, керування екологічними процесами починає набувати гострої актуальності лише в наш час. Зміни в природному середовищі під впливом господарської діяльності людства, дисгармонія між економічними потребами і можливостями їх задоволення, темпами використання природних ресурсів і їх відновлення, масштабами експлуатації невідновних ресурсів і їх запасами, врешті - решт, між темпами приросту населення і можливостями забезпечення йому нормальних умов життя, передовсім харчування та охорони здоров'я, стали об'єктивним стимулом до пошуку способів порятунку від сучасних еколого-економічних криз і катастроф та майбутніх глобальних соціально-економічних потрясінь. Керування демографічними, екологічними, соціальними та іншими процесами як у локальних і регіональних, так її у глобальних масштабах виявилося невідкладною справою. Свого особливого змісту воно набуло після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992р. в Ріо-де-Жанейро.
Симптоматичним є той факт, що проблеми керування згаданими процесами співпадають у часі з такими глобальними подіями, як виникнення соціосфери, формування “постіндустріального, пост економічного, інформаційного суспільства і з третьою соціально-економічною революцією, названою Л.Г.Мельником (2000) інформаційною. Першу соціально-економічну революцію він називає неолітичною, пов'язаною з переходом людини від збирання готових природних благ до застосування праці для виробництва необхідних життєвих засобів, другу - індустріальною, коли машина замінила працю людини.
“Перехід людства до інформаційного суспільства дасть змогу створити передумови розв'язання водночас економічних, соціальних та екологічних проблем. Саме інформація є тим продуктом, виробництво якого дозволяє економіці залишатися в екологічних межах матеріально-енергетичних порогів саморегуляції природних систем. Саме інформація - гой магічний продукт, який вирішує проблеми створення необхідного в
обмеженому... І, отже, саме інформація мас стати ключовим фактором революційних змін в економічні! системі та соціальному устрою майбутнього суспільства (Мельник, 2000, с.317-318).
Ці висновки Л.Г.Мельника схилили нас до узагальнення не лише про повну співзвучність ідей соціосферної організації, інформаційної революції та регуляторного забезпечення сталого розвитку, але й про їхнє функціональне поєднання в цілісну методологічну систему. І саме інформація є основним ключем до вирішення трьох найголовніших завдань у сфері керування екологічними, демографічними, соціально-економічними та іншими процесами: проектування еталонних систем, забезпечення зворотного зв'язку між керованою системою та регулятором і всебічно обгрунтованого розумного керування.
На сьогодні нема фундаментальнішої концепції для проектування еталонних систем майбутнього ніж концепція сталого розвитку. Проте, незважаючи на її всебічне обґрунтування в матеріалах Конференції в Ріо-де-Жанейро, ні наука, ні практика ще не мають тих конкретних структурних і функціональних показників еталонних екосистем, які відповідали б вимогам сталого розвитку. Не встановлені навіть такі, здавалося б прості параметри, як структура вгідь ландшафтних екосистем, нормативи видового складу і продуктивності лісових екосистем, структури і продуктивності посівних площ, поголів'я різних видів свійських тварин тощо.
Підставою для розв'язання цього питання може бути лише накопичена віками наукова інформація, виробничий досвід, глибоке знання фізико-географічної, екологічної, демографічної, етнічної, соціально-економічної, ментальної специфіки тощо кожної конкретної території, для котрої передбачено моделювати еталонну екосистему. І як би не було складно і важко виконувати цю роботу, вона мусить бути реалізована на всіх рівнях: локальному, регіональному, національному та глобальному, і для всіх господарських одиниць. Для цього потрібно мобілізувати весь науковий, виробничий та управлінський інтелект. Без чіткої уяви про те, якою має бути на найближчу і дальшу перспективу еталонна система, якими засобами, методами і темпами до неї буде наближатися керована система, якими параметрами повинні характеризуватися взаємовідносини між основними структурними блоками кожної конкретної керованої системи, не може бути мови про ефективне керування, про наближення до мети сталого розвитку, про розумний вихід з тих кризових ситуацій які вже сьогодні як Дамоклів меч підвішені над світовою цивілізацією.
Найкращим взірцем зворотного зв'язку в саморегульованій, кібернетичній системі є зв'язок у живих системах, передовсім в організмовий.
Роль пам'яті й регулятора в них, як знаємо, виконує генотип - сукупність усіх, локалізованих у хромосомах генів організму, або геномів усіх його клітин. У ньому записані норми реакції на найрізноманітніші зовнішні збурення, на захист проти яких, за потреби, включається ціла низка фізіологічних і біохімічних, анатомічних і морфологічних структур тощо. Найголовнішою рисою механізмів саморегуляції в живих системах є те, що між регулятором і керованою системою існує постійний прямий і зворотний зв'язок, безперервне надходження до регулятора інформації про стан і роботу керованої системи. Це забезпечує можливість моментального включання в роботу необхідних гомеостазних механізмів або переведення керованої системи на адекватний до змінених умов режим роботи.
Незважаючи на те, що центральним організатором соціосфери та її територіальних підсистем є людське суспільство і що його розум виконує функцію пам'яті і регулятора цих систем, людство лише наприкінці XX століття наближається до усвідомлення цієї якісно нової ситуації. І це цілком закономірно: формування біосфери, ноосфери і соціосфери це спонтанний природний процес. Упродовж історичного розвитку органічного світу в біотичній оболонці виникає розумна істота зі своєю непереборною біотичною основою, нерозривно пов'язаною з монолітом життя (за Вернадським). Вона завдяки своєму інтелектові стає не лише організатором глобальної надсистеми - соціосфери, але й найпотужнішим руйнівником базової, функціонально незамінної її підсистеми - біосфери, і при цьому всьому має взяти на себе повну відповідальність за наслідки своєї деструктивної діяльності на Землі, а також функції регулятора і проектувальника геосоціосистема (і соціосфери) майбутнього. І все це відбулося, порівняно з тривалістю еволюції біосфери, за надзвичайно короткий проміжок часу.
За такої унікальної ситуації немає нічого дивного, що аж тоді, коли виробнича діяльність людства поширилася за межі біосфери і почала загрожувати існуванню вищих життєвих форм на Землі та деградацією умов існування самої людини, остання усвідомила потребу порятунку: розумного керування соціосферними процесами. Тому й механізми саморегуляції в геосоціосистемах загалом знаходяться лише на початкових стадіях формування.
Незважаючи на те, що на сьогодні існують величезні штучні системи типу “рукотворних морів”, міських агломерацій, гірничодобувних і переробних природно-територіальних комплексів тощо, людина, як правило, не опрацьовувала моделей їх функціонування в навколишньому середовищі майбутнього, не особливо задумувалася над механізмами керування ними, а поверталася до розгляду цих питань тоді, коли почала відчувати негативні зміни в довкіллі чи в стані здоров'я. Тому-то й регулятор, і зворотний зв'язок (збирання інформації про роботу керованої системи) в таких системах, як правило, працює незадовільно, а ефективність роботи таких систем оцінюється головним чином за економічними показниками. Роль зворотного зв'язку в геосоціосистемах усіх ступенів організації (від хутора і села до соціосфери) може виконувати лише комплексний моніторинг (це питання детально висвітлене в наших попередніх працях: Голубець, 1989, 1994, 1997 а, б). Він повинен являти собою складну систему, яка складається щонайменше з трьох блоків: І) Системи комплексного моніторингу, а саме, збирання, накопичування, первинного опрацювання та передавання інформації; 2) Центру наукового аналізу, моделювання й прогнозування та підготовки рішень і 3) Центру наукової експертизи (рис.6.2).
Рис. 6.2. Комплексний моніторинг у блок-схема саморегульованої геосоціосистеми:
К С - керована система; Р - регулятор; Е С - еталонна система; ЗЗД - зовнішнє збурювальне діяння,СЗЗ - система зворотного зв'язку (моніторингу,моделювання,прогнозування геосоціосистемних процесів і наукового опрацювання управлінських рішень); ЦНЕ - центр наукової експертизи; 1 - прямий зв'язок; 2 - зв'язок між регулятором та еталонною системою; 3 - зворотний зв'язок; 4 - канал факторів, що зумовлюють відхилення від програми; 5 - вихід інформації з керованої системи.
Система комплексного моніторингу складається зі сітки Об'єктних, Фонових і Наукових станцій моніторингу зі стандартизованими програмами і методиками збору інформації, уніфікованою апаратурою, узгодженим переліком моніторингових показників стосовно об'єкта моніторингу (наприклад, джерело забруднення, урбоекосистему, стан здоров'я населення тощо), а також уніфікованими методами первинного опрацювання інформації (на рівні об'єктних, фонових і наукових станцій) та передавання її до Центрів наукового аналізу, моделювання і прогнозування (рис.6.3).
Рис. 6.3. Схема фрагмента комплексного глобального моніторингу: МЦМ - міжнародний центр моніторингу; НЦМ - національний центр моніторингу; РЦМ - регіональний центр моніторингу; ЛЦМ - локальний центр моніторингу; ОМ - станція об'єктного (імпактного) моніторингу; Ф - фоновий моніторинг; Н - науковий моніторинг; галузеві моніторинги: Е к - екологічний, Е н - економічний, М - медичний, С - соціологічний, із значком " - локальний, " - регіональний, " - державний; 1 - основний канал передавання інформації; 2 - додатковий канал передавання інформації; 3 - генеральний канал передавання інформації. Тому, що інформація, зібрана на об'єктних моніторингових станціях, становить інтерес як для певної галузі народного господарства, так і для певної адміністративно-територіальної одиниці загалом, для її аналізу, моделювання і прогнозування процесів доречно створювати щонайменше дві взаємодоповнювальні підсистеми моніторингу - загальний і галузевий (наприклад, демографічний, медичний, агрохімічний, метеорологічний, лісівничий тощо). А в зв'язку з тим, що аналіз подій і прийняття обґрунтованих управлінських рішень потрібен на різних рівнях внутрішньодержавних територіальних одиниць (сільських, міських, районних, обласних, регіональних тощо), повинна бути створена її відповідна різнорівнева система Центрів аналізу, моделювання й прогнозування та Центрів наукової експертизи. їх наслідки роботи моли б служити об'єктивною основою для управлінських рішень на рівні економічних районів, адміністративних областей, районів, окремих населених пунктів, підприємств тощо. З метою територіального упорядкування Комплексний глобальний моніторинг доцільно класифікувати за просторовими, часовими, галузевими і функціональними ознаками (Голубець, 1994; Holubets, 1995). У його межах виділяються типи (територіальні підрозділи): глобальний, океанічний, материковий, національний, регіональний, локальний. Кожен тип розділяється на серії (геолого-географічну, екологічну, економічну, медико-біологічну та ін.), серії на групи ( наприклад, екологічна серія об'єднує біологічну, біогеохімічну та інші групи). Останні включають види, приміром, до біологічної групи можуть належати ботанічний, зоологічний, мікробіологічний та інші види (рис.6.4).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засади керування“ на сторінці 1. Приємного читання.
