Постає питання, чи можемо регулятором або пам'яттю біотичної системи вважати ґрунт або середовище існування цієї системи, як міркували згадані в цьому розділі деякі автори. Якщо припустити, що пам'яттю й регулятором екосистеми є ґрунт, то виникає питання, в якому її структурному компоненті, гумусі, мінеральних частинках, увібраних основах чи ґрунтовому розчині записана програма видового складу, функціональних взаємозв'язків між компонентами та продуктивність екосистеми. Ґрунт є вторинним утворенням на Землі, він виник після поселення на гірських породах живих істот. У такому разі, звідкіля він узяв програму складу рослинного і тваринного населення та його функціональні риси після того, як живі істоти освоїли поверхню материнської породи. Не вдається знайти матеріального носія пам'яті в атмосфері. Отже, ні грунт, ні середовище не мають тих матеріальних структур, які відповідали б функціональним вимогам до регуляторних механізмів живих систем.
До вирішення цього питання ми підійшли іншим шляхом. На організмовому рівні організації живого роль пам'яті та регулятора виконує генотип (ІІІмальгаузен, 1968; Майр, 1974). За його допомогою здійснюється регуляція росту й життєдіяльності, будови й біотичних властивостей організму. За І.І.Шмальгаузеном, генотип (успадковані норми реакції, спадкова інформація, яка записана у вигляді умовного коду в хромосомах) визначає якісну специфіку індивідуального розвитку в конкретних умовах середовища - фенотип особини. Саме він є засобом і проявом зв'язку генотипу зі середовищем.
Окремі особини як найорганізованіші системи є структурними компонентами всіх без винятку складніших живих систем - колоній, стад, популяцій, консорцій, біогеоценозів, ландшафтних екосистем, біосфери. Причому, незалежно від складності й структурно-функціональних рис цих систем, організм повністю зберігає свою індивідуальність, свою біотичну специфіку, цілу сукупність притаманних йому властивостей та ознак. Це свідчить про те, з одного боку, що регулятори систем усіх рівнів організації мають у своєму розпорядженні запас інформації, котрий забезпечує реалізацію життєвої програми кожного організму зокрема, а з другого, що регулятори систем організмового рівня повністю, як структурні блоки, включаються до складу регуляторів надорганізмових систем, зокрема, популяційного та екосистемного рівнів організації. Останнє цілком підтверджує той факт, що за долю популяції, її структуру, властивості, нормальний (за Шмальгаузеном) стан та еволюційні зміни відповідає її генофонд, тобто сукупність генотипів усіх особин, які належать до неї.
Таким чином, маємо підставу стверджувати, що генофонд виконує роль пам'яті та регулятора всіх систем популяційного рівня організації. В ньому інтегровані норми реакції всіх особин популяції на мінливі умови зовнішнього середовища. В процесі природного добору в ньому формується такий набір чи склад генотипів, котрий забезпечує динамічну стійкість популяції у широкому діапазоні зовнішніх умов (Дубинин, 1976; Тимофеев-Ресовский и др., 1977).
В екологічних системах сутність саморегуляції полягає в забезпеченні всім особинам, їх угрупованням і популяціям, що знаходяться в їх складі, нормальних умов функціонування, пов'язаних з трансформацією речовини та енергії і передаванням інформації. В них увесь сенс індивідуального розвитку зводиться до перетворення спадкової інформації в систему життєвих зв'язків організму зі середовищем. Тому-то в генотипі та генофонді повинна знаходитися й така інформація, котра гарантувала б існування (норму реакції) особини чи популяції в умовах різноманітних спонтанних зв'язків з особинами і популяціями інших видів у даній екосистемі. Причому, наявність такої інформації є обов'язковою не лише для домінантної популяції, але ії для всіх інших популяцій чи грум організмів екосистеми, поєднаних між собою речовинно-енергетичними та інформаційними зв'язками, загальним процесом біогеохімічних та енергетичних перетворень (Голубець, 1982).
Наочним прикладом взаємопроникнення інформації генотипів (генофондів) інколи дуже віддалених за своїм еволюційним розвитком видів є коменсалізм, паразитизм, мутуалізм, протокооперація тощо (Одум, 1986). Формування генофондів усіх без винятку популяцій екосистеми відбувається в процесі природного добору. Б екосистемі, структуру якої визначає результат боротьби за існування, цей добір діє суцільним фронтом, не обминаючи жодної особини, жодної групи особин чи популяції. Таким чином, в екосистемі відбувається постійне припасовування, чи пришліфовування, генофондів усіх популяцій у єдину, цілісну інформаційну систему, в котрій зафіксовані норми взаємної реакції всіх живих компонентів екосистеми один на одного й на зміни абіотичного середовища. Саме цю інформаційну систему (сукупність генофондів і генотипів у межах екосистеми) маємо підстави трактувати як її кібернетичну пам'ять і кібернетичний регулятор. Ми дали їй назву генопласт (Голубець, 1978, 1982, 1997а).
У генопласті записана програма просторової, часової і функціональної організації екосистеми, її структури, динаміки, продуктивності, трофічних зв'язків і біотичних циклів, норм реакції продуцента, консумента і редуцента, господаря і паразита, симбіонта, шкідника, патогена та всіх інших її функціонерів. Це також дає підставу стверджувати, що пам'ять і регулятор екологічних систем дійсно являють собою не що інше, як ієрархічне поєднання пам'ятей і регуляторів систем популяційного та організмового рівнів організації живого.
Залишається вияснити, за якими ознаками відрізняється пам'ять і регулятор екосистеми.
У пам'яті кожної живої системи зберігається величезного обсягу інформація. Вона накопичувалася впродовж усього її еволюційного формування і розрахована на те, щоби забезпечити їй реалізацію програми розвитку в усіх можливих умовах зовнішнього середовища, в котрих внутрішні та зовнішні біотичні й абіотичні збурення не перевищують меж стійкості цієї системи.
Це можна продемонструвати таким прикладом. Із жолудя дуба звичайного завжди виростає дуб звичайний і ніколи - жоден інший. Але на сухих і бідних ґрунтах він має форму низькорослого чагарнико подібного деревця, а на вологих родючих ґрунтах виросте могутнім деревом. Серед полів одиноке дерево буде вирізнятися великою, розлогою кроною, коротким товстим стовбуром, а в густому лісі - високим струнким стовбуром з високо піднятою кроною. Поряд з цим можна описати безмежну кількість інших фенотипів, які могли б сформуватися з однієї і тієї ж зиготи в різних умовах місцезростання. Вся ця величезна різноманітність є відображенням величезного обсягу пам'яті, в котрій записані норми реакції дуба на різноманітні умови зовнішнього середовища, в яких він може опинитися.
У межах однієї популяції, а тим більше виду дуба звичайного ця пам'ять безумовно значно більша, оскільки об'єднує пам'ять усіх особин (генотипів) популяції. Поряд з цим, можемо уявити собі, наскільки величезною є пам'ять екосистеми, яка інтегрована з пам'ятей усіх її живих компонентів.
Специфіка регулятора полягає в тому, що в ньому знаходиться лише частинка пам'яті, яка відображає структурно-функціональну організацію еталонної системи, тобто тієї, яка повинна сформуватися в даних умовах середовища і яка повинна би тривалий час спонтанно існувати в цих умовах за відсутності руйнівних зовнішніх абіотичних чи антропогенних збурень. Такими еталонами в природних, мало змінених людиною умовах є клімаксові екосистеми, тобто такі, еволюційна (сингенно та ендогенні) сформована структурно-функціональна організація котрих знаходиться в стані динамічної рівноваги (чи стійкої нерівновага, за Бауером), або іншими словами, структурно-функціональна організація котрих в конкретних умовах середовища цілковито підтримується природними гомеостазисними механізмами.
У природних малозмінених господарською діяльністю умовах керовані системи за своїми структурно-функціональними показниками наближаються до еталонних. В антропогенно змінених умовах відхилення керованої системи від природної еталонної бувають значними. Вони посилюються господарськими збуреннями у вигляді випасання худоби, вирубування дерев, внесення добрив, пестицидів, хімічних, осушувальних або зрошувальних меліорацій тощо. У штучних екосистемах “репертуар" функціонування (еталонну екосистему) моделює людина на підставі використання пам'яті тих живих компонентів, з яких формує керовану систему, та врахування особливостей екотопу й взаємозв'язків між ним і біотою.
Пам'ять та еталонна система не є статичними. Вони змінюються в процесі еволюційних перетворень, які відбуваються в природі внаслідок боротьби за існування та природного добору. Пам'ять про еталонну систему дуже стійка до випадкових, короткочасних змін у структурі того чи іншого компонента керованої системи чи середовища її існування. Вона зберігається десятки і сотні років у змінених людиною і навіть штучно створених умовах. Підтвердженням цього може бути неодмінне відновлення корінних лісових угруповань в Українських Карпатах на післялісових луках і перелогах, якщо цьому не стоїть на заваді господарський чинник. Цьому сприяє також записана в пам'яті безмежна здатність до розмноження організмів, великі запаси діаспор у ґрунті, транспортування їх на великі відстані тваринами, водою і вітром, загальна природна здатність тиску життя (Вернадский, 1989).
Формування пам'яті екосистеми слід розглядати як одну з найхарактерніших рис еволюції органічного світу. З цього приводу доречно згадати слова Клода Бернара: “Подібно до того, як життя нової істоти є не що інше, як продовження життя її попередників, і протоплазма її є також не що інше, як поширення протоплазми її предків. Це одна і та ж сама протоплазма, це одна і та сама істота" (за Камшиловим, 1979).
Кожен живий організм - смертний, але смерть не знищує його пам'яті. Вона через статеву клітину передається нащадкам і зберігається в генофонді популяції. Але й популяції та види - не вічні, і вони зникають зі складу екосистем і біосфери. Проте небезпідставним буде припущення про те, що і їх пам'ять хоча б частково зберігається, з одного боку, в генофонді сучасних життєвих форм, які генетично пов'язані зі своїми вимерлими предками, і, з другого - в генопласті екосистем, тобто в нормах реакції на вимерлу популяцію всіх живих компонентів, з котрою вони мали структурно-функціональні зв'язки.
Якщо врахувати, що в складі нинішньої біосфери поряд з вищими організмами існує величезна кількість низькоорганізованих одноклітинних і доклітинних істот, життєві форми яких виникли мільярди років тому - на перших етапах існування біосфери, то таке припущення заслуговує на увагу. На його користь свідчить також разюча нерівномірність еволюції, єдність життєвого субстрату генетичного коду на планеті (Шмальгаузен, 1968; Кордюм, 1982). Наукові дослідження в цьому напрямі заслуговують особливої уваги.
На підставі цього можна дійти висновку, що, якщо генотип і генофонд пропадають із загибеллю особини та популяції, то генопласт - “безсмертний". Він такий самий древній, як життя. Його “безсмертя" забезпечується зміною поколінь і безперервним передаванням спадкової інформації від батьків до нащадків і від вимерлих життєвих форм до сучасних, а також наявністю інформації в пам'яті сучасних форм, які існували разом з вимерлими в спільних природних комплексах.
Смерть особини й загибель популяції не спричиняє загибелі екосистеми. Вона перебудовує свою структуру. Функції вимерлої популяції беруть на себе інші компоненти екосистеми, або в неї вклинюється нова популяція, норми реакції особин котрої, її генофонд вписуються в генопласт екосистеми. Прикладом цього є еволюція органічного світу (Шиманський, 1987; Голубець, 1997а), добре відомі в лісознавстві явища зміни порід тощо. Навіть загибель таких елементарних одиниць, як кон- сорція, не супроводжується цілковитою втратою її пам'яті. Вона частково зберігається в пам'яті популяційної консорції і в біогеоценозі.
Оскільки в екосистемах відбуваються всі без винятку життєві процеси і поза ними життя не існує, їх механізми саморегуляції можна трактувати як єдину інтегральну систему механізмів, що забезпечують реалізацію програм індивідуального розвитку особин, природний добір у всіх популяціях відповідно до умов зовнішнього середовища, а також формування структури і матеріально-енергетичного режиму роботи екосистеми. Це означає, що інтегральні екосистемні механізми саморегуляції є відповідальними за еволюцію органічного світу загалом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екосистемологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Саморегуляція, стійкість і стабільність“ на сторінці 3. Приємного читання.
