РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи досліджень

Розглянемо певні терміни і поняття, які будуть постійно вживатися в нашому дослідженні: природа, природні ресурси, навколишнє середовище, вплив людини на природу, зміни природи, наслідки, оцінка. Природа - це все те, що не зроблено людиною. Перш за все це елементи географічної оболонки - атмосфера (повітря), гідросфера (води), педосфера (ґрунти), літосфера (мінеральні ґрунти), біосфера (рослини, тварини і мікроорганізми), а також усе те, що не належить до техногенних поверхонь та об'єктів. У всіх випадках "природа" виступає як поняття природно-історичне. Природу розглядають, як мінімум, у двох аспектах: 1) як систему, що відтворює ресурси; 2) як систему, що утворює середовище.

Природні ресурси - це системи, тіла та сили природи, які на даному рівні розвитку виробничих сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосередньої участі матеріальної діяльності людства. Природні ресурси - категорія соціально-економічна. Поняття розповсюджується як на окремі галузі людської діяльності (напр., ресурси сільського господарства), так і на господарство конкретних країн і районів (ресурси держави, ресурси економічного району тощо). Природні умови - аспекти природи, які є суттєвими для життєдіяльності суспільства, але не беруть участі безпосередньо в господарській діяльності, хоч і впливають на неї та змінюються під її впливом (напр., природні умови розвитку судноплавства, будівництва, рекреації тощо).

Навколишнє середовище - поняття перш за все антропоцентричне, демоекологічне. Середовище, що оточує людину, утворюють не лише природні об'єкти та явища, але при аналізі природи як середовища мешкання людини увагу потрібно зосереджувати на тих її властивостях, які визначають можливість здорового біологічного і соціального життя населення.

Вплив людини на природу - це всі види діяльності людини і створених нею об'єктів, які пов'язані з використанням природи, взаємодіють з нею та викликають у ній ті чи інші зміни. Усе різноманіття впливів на природу можна об'єднати в такі групи

- вилучення речовини;

- перетворення компонентів (або процесів) природи;

- привнесення відходів та інших речовин;

- привнесення технічних або техногенних (чужих природі) об'єктів. Кожен вид діяльності характеризується тим чи іншим видом впливу або певним їхнім сполученням. Це дозволяє створювати типові моделі впливу на природу кожного виду діяльності. Набір таких моделей може бути використаний при вивченні регіонів з різними видами виробничо-територіальних комплексів. У територіальному аспекті можуть розрізнятися такі впливи: осередкові (промисловість, населення), лінійно-сітьові (транспорт), площові (сільське господарство). У часовому аспекті розрізняють: тривалі та короткочасні, безперервні та імпульсивні, сезонні та цілорічні й інші впливи. Впливи різняться також за своєю силою та інтенсивністю.

Зміни природи - це зміни складу, стану, структури, режимів компонентів природи, викликані тими чи іншими впливами людини на природу. Різне відношення природних компонентів до впливів (є компоненти, які розповсюджують, які поглинають, які накопичують і передають результати впливів) і різна здатність їх до самоочищення визначають територіальне розповсюдження змін та їхню тривалість. Зміни природи можуть бути зворотними, коли після припинення навантаження можливе повернення природи у вихідний стан, і незворотними, коли таке повернення стає неможливим.

Наслідки - це зміни в житті населення або в господарстві, які відбуваються під впливом зміненої природи. Зміни природи відбиваються, насамперед, на якості середовища, а також на якості та кількості природних ресурсів, що спричинює погіршення здоров'я населення і умов праці, погіршення умов роботи техніки, погіршення якості та зменшення кількості продукції різних галузей природокористування. Крім того, з антропогенно-техногенними змінами природи пов'язана втрата генофонду. При вивченні та прогнозуванні наслідків необхідно враховувати "ланцюгові реакції", що пов'язують між собою всі види діяльності людини, у результаті чого негативні наслідки можуть розповсюджуватися від галузі до галузі, від однієї групи населення - до іншої.

Оцінка - це міра негативних наслідків для соціального і господарського життя суспільства, які виникають у результаті змін природи як джерела ресурсів і навколишнього середовища. Кожна з оцінок має не загальний, а конкретний характер залежно від мети оцінки. Усі оцінки є відносними, оскільки виражають не абсолютні властивості об'єкта або явища, а лише їхню значущість відносно тих чи інших ціннісних критеріїв.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) - це основна частина у складі проектної документації, що складається з: 1) прогнозу впливу проектованого об'єкта на природне середовище; 2) екологічної, економічної й соціальної оцінок можливих змін і наслідків. ОВНС включає аналіз альтернатив проекту, тобто способів досягнення мети іншим шляхом аж до повної відмови від неї. Головною метою ОВНС є не оцінка як така, а прийняття рішення директивними органами на основі цієї оцінки.

Людина взаємодіє не з окремими компонентами природи, а зі складними природними і природно-антропогенними комплексами, що в сукупності утворюють природне середовище. Отже, розробка заходів з раціонального природокористування потребує пізнання цих комплексів у цілому, їхньої територіальної структури, формування та розвитку. Тому розглянуті принципи найповніше реалізуються в межах геоекологічного (еколого-географічного) підходу. Ландшафтна складова цього підходу передбачає виявлення взаємозв'язків у природі, вивчення природних об'єктів як територіально цілісних і динамічних утворень, що дозволяє диференціювати заходи з природокористування, виходячи з конкретної фізико-географічної обстановки.

Екологічна складова полягає у вивченні об'єктів з погляду їхніх взаємовідносин з навколишнім природним середовищем. Це дає можливість установити негативні для людини зміни середовища та завчасно передбачити заходи з їхньої нейтралізації або пом'якшення. Сполучення обох складових дозволяє достатньо повно оцінювати природно-ресурсний потенціал території, робити аналіз його можливих змін, обґрунтовано визначати шляхи його використання з найменшими втратами для природного середовища та людського суспільства.

Отже, об'єктом природокористування є природне середовище як сукупність природних і природно-антропогенних умов, що визначають життєдіяльність людини. А суб'єктом природокористування є суспільство, господарство, галузь, підприємство тощо. І оскільки антропогенний вплив на природу часто призводить до негативних наслідків, виникає необхідність в управлінні природокористуванням і регулюванні природними процесами. Саме тому управління і регулювання стають важливими елементами діяльності суб'єкта в процесі використання природного середовища і природних ресурсів.

У процесі природокористування тісно взаємодіють природні, технічні та соціальні категорії об'єктів, котрі пов'язані між собою кругообігом речовини та енергії і утворюють природно-виробничі сполучення регіонального і локального рівнів. При цьому головною метою природокористування є розробка нових шляхів оптимізації взаємовідносин суспільства з навколишнім природним середовищем, що має служити збереженню і відтворенню сприятливих умов життя та господарської діяльності людини.

1.2. Геотехсистеми як об'єкти проектування

Об'єктами проектування виступають природно-технічні системи (геотехсистеми), види природокористування та їхні поєднання в регіонах. При проектуванні геотехсистем використовується різноманітна геоекологічна інформація, яка відображає стан природно-територіальних комплексів, їхню стійкість і надійність залежно від конкретного виду впливу, а також призначення геотехсистеми. Геоекологія розглядає суспільство, людину, реальний світ як систему, тобто цілісне утворення, що складається з множини взаємопов'язаних, часто різнорідних елементів або підсистем меншого розміру та складності.

Територіальне проектування зазвичай має справу з еколого-географічними системами - ландшафтами, або геосистемами. Геосистеми - це складні земні утворення, які займають певний простір, у межах якого окремі елементи (підсистеми) природи (або природи, населення та господарства) перебувають у системному зв'язку один з одним та як певна цілісність взаємодіють із сусідніми геосистемами і з космічним простором. Поняття геосистема слід відрізняти від поняття екосистема. Екосистемами називають сукупності живих організмів і середовища їхнього існування, що взаємодіють між собою і утворюють єдине ціле.

Ці поняття мають як риси подібності, так і відмінності. Вони відрізняються передусім направленістю зв'язків, що вивчаються, і характером просторових меж. В екосистемах виділяються зв'язки, спрямовані від чинників середовища до головного компонента - біоти; при цьому особлива увага приділяється трофічним (харчовим) зв'язкам. А при вивченні геосистем усі компоненти природи розглядаються як рівнозначні, однакова увага приділяється прямим і зворотним зв'язкам, тобто охоплюється ширше коло зв'язків і взаємовідносин (рис. 1). Поняття екосистема не обмежено чіткими просторовими межами: воно однаковою мірою поширюється на краплину води, море або біосферу в цілому. А геосистеми завжди припускають наявність меж, завдяки яким вони виділяються у просторі.