При зберіганні великих об'ємів СДЯР (від 100 т до 50 тис. т) на сучасних підприємствах використовують 2 способи: під високим тиском та ізотермічний спосіб зберігання.
Від способу зберігання СДЯР залежить їх поведінка при пошкодженні оболонок резервуарів. У випадку аварійного розкриття оболонки ємності під тиском або ізотермічного сховища утворюються первинна і вторинна хмари забрудненого СДЯР повітря, що знаходиться в аерозольному або пароподібному стані. Хімічно небезпечні компоненти, що зберігаються під тиском, мають велику енергонасиченість і тому характеризуються більш потужним (залповим) викидом з утворенням первинної хмари.
Речовини, що зберігаються під нормальним тиском, випаровуються при розриві ємності повільніше і утворюють менш потужний викид. Однак таке джерело хімічного зараження діє триваліший час. При розриві оболонок з висо- кокиплячими рідинами утворення первинної хмари не відбувається. Зауважимо, що первинна хмара утворюється безпосередньо за рахунок викиду СДЯР при розриві оболонки, а вторинна хмара – за рахунок подальшого випаровування СДЯР із зони розливу або розкритої ємності.
Залежно від наслідків, аварії на ХНО поділяються на локальні, місцеві та загальні. При локальній аварії її наслідки обмежуються однією спорудою (агрегатом, установкою) підприємства та призводять до зараження в цій споруді повітря й обладнання і створюють загрозу ураження працюючого в ній особового складу та виробничого персоналу.
При місцевій аварії наслідки обмежуються виробничим майданчиком підприємства або його санітарно-захисною зоною і створюють загрозу ураження особового складу та персоналу всього підприємства.
При загальній аварії небезпечні речовини поширюються за межі всього підприємства і його санітарно-захисної зони з перевищенням порогових токсодоз, що призводить до зараження навколишнього середовища та ураження людей.
Аварії на об'єктах зі СДЯР супроводжуються витоком і викидами СДЯР з пошкодженого технологічного обладнання і сховищ, рухомого складу. При таких аваріях можуть відбуватися пожежі і вибухи, що обтяжують надзвичайну ситуацію.
Масштаб хімічного зараження зазвичай характеризується чотирма основними параметрами:
• радіусами і площею району аварії;
• глибиною і площею зараження місцевості;
• глибиною і площею зони поширення первинної хмари СДЯР;
• глибиною і площею зони поширення вторинної хмари СДЯР.
При цьому межами зон поширення первинної і вторинної хмар вважаються ізолінії середньої порогової токсодози.
Радіус району авари залежить від виду СДЯР, умов його зберігання, використання та інших факторів і може сягати 0,5...1 км.
Зони зараження СДЯР місцевості, устаткування, будівель і споруд аварійного об'єкта, як правило, не виходить за межі району аварії. Лише при викидах деяких високотоксичних сполук, наприклад, діоксину, глибина зараження місцевості може складати величину, рівну декільком кілометрам і більше.
Одним з головних показників, що характеризують масштаби зараження при хімічно небезпечних аваріях, є глибина поширення первинної хмари СДЯР. За граничну величину порогової токсодози приймається зазвичай значення РСтб0, визначене за час від 40 до 60 хвилин. Глибина поширення первинної хмари СДЯР на рівнинній місцевості може становити від кількох кілометрів (для фосгену, гідразину, окису вуглецю) до кількох десятків кілометрів (хлор, аміак, оксиди азоту). Наприклад, у випадку аварії на об'єкті, де зберігається хлор в ємності об'ємом 1000 т, при ізотермічних умовах і швидкості вітру 2 м/с глибина дорівнює 12 км, а при інверсійних умовах складає 24 км.
В основі утворення вторинної хмари СДЯР лежить процес її випаровування з дзеркала проливу. Значення цього показника масштабів хімічного зараження в 3...5 разів менше, ніж для первинної хмари. Глибина поширення вторинної хмари СДЯР в більшості випадків не перевищує 3 км. Однак при інверсійних умовах вона може бути більше 5 км, приміром для хлору вона сягає 8,7 км.
У результаті реалізації хімічної небезпеки того чи іншого виду можуть виникати уражаючі фактори, час впливу яких на об'єкт ураження може змінюватися від сотих часток секунди до років, а то й десятків чи навіть сотень років. Крім того, слід підкреслити ту обставину, що при реалізації однієї й тієї ж хімічної небезпеки можуть виникати уражаючі фактори різного часу дії. Причому вони можуть виникати як безпосередньо після аварії, так і через певний час після неї. Так, наприклад, при виникненні пожежі температура і токсичні ураження людини можуть бути віднесені до уражаючих факторів гострої дії, в той час як потрапляння токсичних речовин у навколишнє середовище і подальша шкідлива дія на організм людини харчовими чи іншими ланцюжками можуть бути віднесені до уражаючих факторів хронічної дії.
Іншою не менш важливою групою показників є показники ступеня небезпеки хімічного зараження. До їх числа відносяться:
• втрати людей в районі руйнування (аварії);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Безпека в галузі та надзвичайних ситуаціях» автора Дикань С.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характер можливих хімічних аварій“ на сторінці 2. Приємного читання.
