| Код | Стадії | ||
| МАКРОСТAДІЯ 0: ПРОРОСТАННЯ | |||
| 00 | Сухе зерно | ||
| 01 | Початок поглинання води | ||
| 03 | Кінець поглинання води | ||
| 05 | Поява кінчика зародкового кореня | ||
| 06 | Зародковий корінь, розтягується, кореневі волоски й/або помітні бічні корінці | ||
| 01 | Поява кінчика зародкової піхви (колеоптиля) | ||
| 09 | Сходи: колеоптиль проходить поверхню грунту; листок досягає кінчика колеоптиля | ||
| МАКРОСТАДІЯ 1: РОЗВИТОК ЛИСТІВ | |||
| 10 | Перший лист виходить із колеоптиля,1), 2) | ||
| 11 | Стадія 1-го листа. Перший листок розгорнутий. З'явилося вістря другого листка | ||
| 12 | Стадія 2-го листи. Другий листок розгорнутий. З'явилося вістря третього листка | ||
| 13 | Стадія 3-го листи. Третій листок розгорнутий. З'явилося вістря четвертого листка | ||
| 1 | Стадії, що тривають до... | ||
| 19 | 9 і більше листків розгорнуті | ||
| МАКРОСТАДІЯ 2: КУЩІННЯ3) | |||
| 20 | Немає кущіння | ||
| 21 | З'являється перший пагін кущіння: початок кущіння | ||
| 22 | З'являється другий пагін кущіння | ||
| 23 | З'являється третій пагін кущіння | ||
| 2... | Стадії, що зривають до... | ||
| 29 | Кінець кущіння: максимальне число пагонів кущіння розвинуті | ||
| МАКРОСТАДІЯ 3: ВИХІД У ТРУБКУ (ГОЛОВНИЙ ПАПИ) | |||
| 30 | Початок виходу в трубку: головний пагін і пагони кущіння спрямовані нагору, починають витягуватися. Відстань колоса від вузла кущіння, щонайменше, 1 см | ||
| 31 | Стадія 1-го вузла: Перший вузол з'являється на поверхні землі, відстань від вузла кущіїпія, щонайменше, 1 см | ||
| 32 | Стадія 2-го вузла: Другий вузол з'являється, відстань від 1-го вузла, щонайменше, 2 см | ||
| 33 | Стадія 3-го вузли: Третій вузол з'являється, відстань від 2-го вузла, щонайменше, 2 см | ||
| 34 | Стадія 4-го вузли: Четвертий вузол з'являється, відстань від 3-го вузла, щонайменше, 2 см | ||
| 3 | Стадії, що зривають до... | ||
| 37 | Поява останнього (прапорцевого) листка | ||
| 39 | Стадія лігули (листового язичка): лігула прапорцевого листка помітна, прапорцевий листок повністю розвинений | ||
| МАКРОСТАДІЯ 4: НАБРЯКАННЯ СУЦВІТЬ (КОЛОСКІВ АБО МІТЕЛОК) | |||
| 41 | Листова піхва прапорцевого листка подовжується | ||
| 43 | Суцвіття (колос або мітелка) усередині стебла зрушено вгору, листова піхва прапорцевого листка починає набрякати | ||
| 45 | Листова піхва прапорцевого листка набрякла | ||
| 47 | Листова піхва прапорцевого листка відкривається | ||
| 49 | Остюки з'являються над лігою (листовим язичком) прапорцевого листка Поява мереж. Ості з'являються над лігулою прапорцевого листа. | ||
| МАКРОСТАДІЯ 5: ПОЯВА СУЦВІТЬ (КОЛОСУ АБО ВОЛОТІ) | |||
| 51 | Початок появи суцвіття (колосіння): видно верхню частину волоті або колоса | ||
| 52 | Поява 20% суцвіття | ||
| 53 | Поява 30% суцвіття | ||
| 54 | Поява 40% суцвіття | ||
| 55 | Поява половини суцвіття. Нижня частина ще в листовій піхві | ||
| 56 | Поява 60% суцвіття | ||
| 57 | Поява 70% суцвіття | ||
| 58 | Поява 80% суцвіття | ||
| 59 | Кінець колосіння: Колос або волоть повністю з'явилися | ||
| МАКРОСТАДІЯ 6: ЦВІТІННЯ | |||
| 61 | Початок цвітіння. Перші тичинки з'являються | ||
| 65 | Середина цвітіння. 50% зрілих тичинок | ||
| 69 | Кінець цвітіння | ||
| МАКРОСТАДІЯ 7: УТВОРЕННЯ ЗЕРЕН (КАРИОПСІВ) | |||
| 71 | Перші зернівки досягли половини свого остаточного розміру. Вміст зернівок водянистий | ||
| 73 | Рання молочна стиглість | ||
| 75 | Середня молочна стиглість. Всі зернівки досягли свого остаточного розміру. Вміст зернівок молочний. Зернівки ще зелені | ||
| 77 | Пізня молочна стиглість | ||
| МАКРОСТАДІЯ 8: ДОЗРІВАННЯ ЗЕРЕН | |||
| 83 | Рання воскова стиглість | ||
| 85 | М'яка воскова стиглість. Вміст зернівок ще м'який, але сухий. | ||
| 87 | Тверда воскова стиглість. Вм'ятина від нігтя не випрямлюється | ||
| 89 | Рання повна стиглість. Зерно тверде, розколюється нігтем великого пальця при значному зусиллі | ||
| МАКРОСТАДІЯ 9: ВІДМИРАННЯ | |||
| 92 | Пізня повна стиглість. Зерно тверде, не ламається нігтем великого пальця | ||
| 93 | Зерно слабко тримається в колоску в денний час | ||
| 97 | Рослина повністю відмерла. Солома ламається | ||
| 99 | Збирання врожаю зерна | ||
Завдяки виведенню та впровадженню у виробництво нових низькостеблових з міцною соломиною напівкарликових і карликових сортів, вдалося в значній мірі позбутися вилягання їх високопродуктивних посівів.
За даними досліджень і практичних результатів, чистий ефект оптимізації сортового складу зернових вже досягає 2-5 т/га, а врожайність понад 7 т/га, особливо за інтенсивних технологій їх вирощування, стала реальністю.
Зростаюча кількість та різноманітність адаптованих для різних зон інтенсивних сортів зернових культур, оптимізація інтенсивних посівів за сортовим складом стала не тільки бажаною, але й широко можливою. Що дає можливість у кожному господарстві вирощувати не тільки декілька аналогічних за рівнем продуктивності, але й гетерогенних за реакцією на зміну погодних умов року та особливостей конкретного поля, сортів.
Існує новий більш ефективний шлях поєднання продуктивності двох або більше сортів, зокрема міжсортових сумішок зернових культур, особливо тих, що мають досить значний набір порівняно гетерогенних за основними властивостями та біологічно сумісних сортів.
У багатьох країнах з розвинутим рослинництвом діють нові засади щодо рекомендацій виробництву нових сортів, там на основі географічно широкої мережі сортовипробування складають детальні каталоги нових сортів з повним описом їх можливої ефективності, але без жорстких територіальних рекомендацій. У нашій вітчизняній практиці це теж здійснюється, але переважно за ініціативою господарників без офіційного визнання та без системного забезпечення насінням нових високопродуктивних конкурентноздатних сортів для такого використання.
Зрозуміло, що реалізація властивостей сортів, генетичного потенціалу продуктивності, можлива за рахунок правильного використання оптимальної густоти рослин на одиниці площі, та залежної від неї структури й ефективності фотосинтетичного асиміляційного апарату, щільності репродуктивних елементів.
Густота рослин є не тільки каркасом просторової побудови надземної частини посівів, а й їх кореневої системи. Тому дотримання оптимальної густоти стояння рослин дасть змогу забезпечити рівномірний доступ до речовин та енергетичних джерел ґрунтового й повітряного живлення, повне їх використання, що має важливе значення у зменшенні екологічної напруги, при впровадженні інтенсивних технологій.
З оптимізованою густотою рослин пов'язане і формування ефективного фотосинтетичного асиміляційного апарату. Як відомо, він визначається оптимальністю розмірів, швидкістю формування та тривалістю функціонування листкової поверхні посіву. Від її просторової орієнтації як оптичної системи, насиченості хлорофілом, інтенсивності фотосинтезу, його продуктивності залежить повнота використання сонячної радіації.
Важливе значення в інтенсивних технологіях має мінеральне удобрення. Так, азотні добрива сприяють оптимізації розмірів та ефективної діяльності листкового асиміляційного апарату. Це, в свою чергу, забезпечує більш повну утилізацію елементів цих добрив у природних поживних сполуках основної продукції зернових та інших культур, нейтралізуючи екологічно шкідливе залишкове в ґрунті та надмірне нагромадження їх у рослинах.
Основним в оптимізації структури посівів та їх асиміляційного апарату є забезпечення більш високої ефективності фотосинтетично активної радіації (ФАР). Тому що саме тут зосереджені значні та ще невикористані резерви підвищення продуктивності рослинництва, в поєднанні з його екологізацією навіть за найбільш ефективних сучасних інтенсивних технологій. При теоретично можливому рівні використання ФАР, що досягає 8–15%, середніми за врожайністю посівами зернових культур використовується лише до 1%, а за інтенсивних технологій – до 3-4%.
Зрозуміло, що це потребує підвищення рівня та оптимізації режиму мінерального живлення, зокрема азотного. До того ж саме рівнем азотного живлення визначається більшість оптимізаційних параметрів інтенсивних посівів та повнотою його використання з грунту та утилізації в урожаї – екологічність технологій і екологічна чистота продукції.
Особлива складність оптимізації азотного живлення зернових через те, що азот бере участь у різних формотворних та метаболічних процесах. Азот характеризується значною фізіологічною активністю за відношенням до рослин і підвищеною рухомістю в грунті, що призводить до вимивання його запасів. Крім того, значні запаси азоту в грунті є екологічно шкідливими. Тому, при розробці та впровадженні інтенсивних технологій, стало необхідним дозоване застосування азотних добрив, з прив'язкою до біометричних ознак росту та розвитку рослин, визначення часу найбільшої потреби в ньому, фактичного стану посівів та ходу продукційних процесів у конкретних і передбачуваних погодних умовах. До того ж було встановлено, що частина потреби в азотному живленні для формування більш високих показників якості зерна може бути задоволена безпосередньо за рахунок позакореневого живлення. Розрахунки загальної потреби в азоті на програмований урожай повинні проводитись з урахуванням на основі конкретних агрохімічних визначень надходження азоту з фунту. Уточнення доз внесення кожного разу здійснюється за результатами оперативно проведених фунтової та листової діагностики. Удосконаленню оптимізації азотного живлення сприяє і те, що тепер час потреби у підживленнях визначають уже не залежно від сукупного поняття фаз розвитку рослин, а за окремими етапами органогенезу.
У зв'язку з специфічною реакцією зернових, навіть на оптимізоване азотне живлення не завжди вдається збалансувати ростові процеси з репродуктивними, внаслідок чого інтенсивні посіви стають вегетативно обтяженими, нестійкими до вилягання, тому вимагають застосування ретардантів. Під впливом ретардантів підвищується площа листків, насичення їх хлорофілом і якість зерна. Тобто застосування ретардантів, крім спеціального призначення, виконує ще й загальні оптимізаційні функції підвищення продуктивності посівів. У зв'язку з ретельним дотриманням рекомендованих доз і строків їх застосування загрози екологічного забруднення практично не виникає.
Для реалізації потенційних можливостей сільськогосподарських культур, необхідне урахування конкретних умов зони (регіону), господарства та окремого поля, повномаспггабне впровадження всіх агротехнічних засобів. Кожна культура і навіть сорт мають знайти своє відповідне місце – кращий або, принаймні, рекомендований попередник у науково обґрунтованих сівозміїїах, на основі їх зональної та мікрозональної господарської спеціалізації. Науково обгрунтоване чергування культур у сівозмінах є головним у забезпеченні та підтриманні фітосанітарного благополуччя полів та посівів, екологічно найчистішим заходом проти поширення бур'янів, шкідників і хвороб, джерелом збагачення корисної ґрунтової мікрофлори, органічних речовин грунту, збагачення його на азот, підтримання на оптимальному рівні загального балансу вологи в межах не тільки сівозміни, а й всього агроландшафту або навіть агроекосистеми.
Зернові культури слід розміщувати лише після оптимальних, науково обґрунтованих попередників: чисті або зайняті пари, зернобобові, багаторічні трави, ріпак тощо. Наприклад, багато площ озимої пшениці, жита та тритикале розміщувалися у 2009-2010 рр. після несприятливих попередників (соняшнику, зернових), тому сходи, як правило, з'явилися пізно, недружно, рослини ввійшли в зиму ослабленими та нерозкущеними (за даними С. В. Авраменко та ін,, 2010).
У сівозміні, з дотриманням усіх грунтозахисних заходів, повинна здійснюватись на високому рівні система основного й передпосівного обробітку грунту з повним набором всіх її технологічних елементів та операцій, в залежності від попередника. Вона повинна включати рекомендоване поєднання глибокого й поверхневого обробітку, з урахуванням стану грунту та погодних умов. Її слід спрямовувати на відтворення і підтримання агрономічно-цінної структури ґрунту, його щільності, вологозбереження, найповніше і найкраще загортання добрив та решток попередника.
Система удобрення повинна ґрунтуватися на розрахунках потреби програмованих урожаїв за кожним елементом живлення, з урахуванням ефективних запасів його в ґрунті, коефіцієнта використання, енергетичної дії, включати основне та стартове удобрення, підживлення. Фосфорні та калійні добрива розраховують і вносять переважно як основне удобрення. Доцільність основного внесення азотних добрив встановлюють за результатами аналізу грунту. При вмісті мінерального азоту в орному шарі понад 25 мг/кг грунту, перед сівбою їх вносити не слід. Потрібно чітко орієнтуватися на роздрібнене їх застосування протягом вегетації. При розробці та здійсненні всієї системи удобрення в сівозмінах під зернові більше уваги, ніж під інші культури, слід приділяти використанню нових форм простих і складних добрив та їх промислових сумішок, розчинів, суспензій.
Система удобрення є важливим фактором підвищення зимостійкості озимих зернових культур. Не рідко неправильне застосування добрив призводить до гірших результатів, ніж їхня відсутність. Застосування підвищених доз азотних добрив восени під час сівби озимих призводить до переростання рослин, зменшення накопичення вуглеводів у вузлах кущіння, в результаті чого озимі пошкоджуються низькими температурами. Навесні підживлення азотними добривами покращує наростання та відновлення вегетативної маси, а також утворення вторинної кореневої системи.
Для здійснення оптимізаційних параметрів посівів за показниками густоти рослин, польові культури треба сіяти в оптимальні строки за теплозабезпеченістю грунту і повітря, вологозабезпеченістю. Зрозуміло, що велике значення при цьому має ретельна підготовка посівного шару ґрунту на точно задану глибину загортання насіння, технологічна наладка сівалок для рівномірного розподілу насіння на всій площі в рядку методами точного висіву.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи сучасних інтенсивних технологій у рослинництві» автора Каленська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шкала ВВСН росту та розвитку зернових культур (стадії розвитку зернових)“ на сторінці 1. Приємного читання.
