Критерієм оцінки стану посівів на І–IV етапах органогенезу є визначення густоти сходів, інтенсивності кущіння, фаз розвитку рослин. Встановлюють доцільність дози і строків азотного підживлення, потребу та кількість обробок відповідними пестицидами при забур'яненості посівів, ураженості хворобами і пошкодженні шкідниками, враховують економічні пороги їх шкідливості. Взимку проводять обстеження озимих зернових культур прискореними методами або відбором монолітів і за життєздатністю рослин розраховують ймовірність пошкодження посівів від вимерзання, льодяної кірки, вимокання, випрівання тощо. Про стан посівів можна судити також за величиною конуса наростання і візуальною його оцінкою: у живих рослин він білий з зеленуватим відтінком, тургорний; у пошкоджених – мутний або жовто-білий; у загиблих – коричневий. У нормально розвинутих рослин озимої пшениці довжина його становить 0,4, озимого жита – 0,6 мм.
Наприкінці IIІ етапу органогенезу, за густотою та інтенсивністю кущіння рослин, часом відновлення весняної вегетації озимих зернових культур, уточнюють дози і строки внесення ретардантів, для запобігання вилягання посівів. За допомогою ретардантів, у свою чергу, регулюють густоту продуктивного стеблостою, як одного із найбільш важливих елементів продуктивності зернових.
На IV, V і VI етапах органогенезу визначають потенційну продуктивність, на основі результатів контролю за формуванням колосків і квіток у колосі, а на X і XI етапах здійснюють контроль за реалізацією потенційної та фактичної продуктивності. Найбільш ефективним методом управління розвитком елементів продуктивності зернових є підживлення азотом. Підбираючи дози і строки його внесення, можна регулювати інтенсивність кущіння рослин, поліпшити формування елементів колосу, зменшити редукцію стебел і підвищити якість зерна.
Ефективність агробіологічного контролю залежить від можливості корегувати розвиток рослин, що забезпечує максимально повне використання продуктивності високоінтенсивних сортів і ресурсного потенціалу.
Останнім часом, у цій та інших системах .біологічного контролю, в зв'язку з загостренням екологічних проблем у сільському господарстві та підвищенням вимог до екологічної чистоти продукції рослинництва, все більшого значення набувають заходи більш суворого контролю за правильним застосуванням добрив і пестицидів, їх залишковим вмістом в усіх елементах основної і побічної продукції. До системи цього контролю залучають і спостереження за впливом хімічних засобів інтенсивних технологій на біологію грунтів, інші елементи навколишнього середовища. З цієї точки зору, чи не найважливішим є доведення діючих та тих, що розробляються, систем біологічного контролю до рівня екологічного моніторингу.
Комплексне використання засобів хімізації (мінеральні добрива і пестициди), є основою інтенсифікації вирощування зернових культур. їх пряма дія і взаємодія на ріст та розвиток рослин, сприяє формуванню високого врожаю та поліпшенню якості зерна. Ефективність добрив, як відомо, пов'язана з дотриманням оптимальних доз, строків і способів внесення, попередника, родючості Грунту, погодних умов тощо. Відомо, що на всіх ґрунтах злакові культури потребують внесення азоту, фосфору і калію, але в різних дозах і співвідношеннях.
Численними дослідами встановлено, що при вирощуванні озимих зернових культур за інтенсивними технологіями, більш високу продуктивність та якість зерна одержують при внесенні фосфорних і калійних добрив до сівби, азотних – роздрібнено за етапами органогенезу рослин на основі результатів агробіологічного контролю.
Віддача добрив значно підвищується при інтегрованому захисті посівів від бур'янів, хвороб, шкідників і вилягання: в середньому максимальний приріст урожаю зерна озимих культур від повного удобрення, роздрібненого внесення азоту і традиційного захисту, що включає лише протруєння насіння і внесення гербіциду, становив 1,29 т/га при загальному рівні врожаю 4,5-6,2 т/га, а на фоні інтегрованого захисту – 1,6 т/га при врожаї 5,3-7,0 т/га. Середній приріст від захисту рослин для кращого варіанта удобрення був 0,73 т/га, а від комплексного використання засобів хімізації – 2,04 т/га.
Підвищення продуктивності озимих культур при інтенсивних технологіях вирощування є результатом як прямої дії, так і взаємодії факторів інтенсифікації – підготовки ірунту, норми висіву, строків сівби, глибини загортання насіння та ін.
Порівняно висока частка зернових (близько 50%) у структурі посівних площ, у поєднанні з необгрунтованим в природоохоронному відношенні розорюванням сільськогосподарських угідь, обумовила в останні десятиріччя істотні фітосанітарні зміни в біо- та агроценозах. Порушена рівновага між корисними і шкідливими видами.
Безумовно, що в останні роки поширенню шкідників та хвороб сприяла і зміна погодних умов, у напрямку потепління й збільшення опадів у весняно-літній період. В таких умовах інтегрований захист рослин не може бути виключеним із технології, а навпаки, значення його зростає як фактора оптимізації умов одержання високих урожаїв. При цьому, основними критеріями використання пестицидів, повинні бути економічні пороги шкідливості бур'янів, шкідників і хвороб та екологічна безпека.
Комплексне застосування засобів хімізації на посівах зернових колосових культур забезпечує стабільний високий приріст урожаю. Так, на темно-сірих лісових грунтах приріст урожаю становив 1,56- 1,67 т/га зерна озимої пшениці, 2,59 жита і 3,12 т/га тритикале; на Поліссі на дерново-підзолистих грунтах відповідно 1,36-1,42; 1,44- 1,54; 1,85 т/га. Рівень ефективності окремих факторів, що входять до комплексу засобів хімізації (добрива, пестициди, ретарданти), змінюється залежно від умов проведення досліду: родючості грунту, погодних умов, попередника, сорту тощо.
Так, при розміщенні озимої пшениці на окультурених грунтах після гороху і конюшини, урожай від комплексного застосування засобів хімізації підвищується, насамперед, за рахунок інтегрованого захисту. В таких умовах, внесення добрив, особливо азотних, сприяє інтенсивному кущінню і формуванню щільного стеблостою з високим потенціалом продуктивності посіву. Але, в окремі роки, через раннє вилягання, його реалізація буває навіть нижчою порівняно з неудобреними варіантами, на яких рослини були менш уражені хворобами і сформували більш виповнене зерно.
Дослідження показали, що за допомогою регулювання азотного живлення і систем захисту рослин від шкідливих організмів та вилягання, можна істотно поліпшити якість зерна, зокрема підвищити вміст сирого білка і клейковини в зерні колосових культур.
Кращі моделі технологій у сприятливі за погодними умовами роки забезпечують одержання високих урожаїв, у тому числі й сильних пшениць, але зерно далеко не за всіма параметрами відповідає сильним пшеницям.
Для повної характеристики технології вирощування зернових культур, крім розглянутих вище показників, не менш важливе, а в окремих випадках і вирішальне значення має біологічний стан грунту та санітарно-гігієнічна оцінка факторів ризику для здоров'я людей, при застосуванні мінеральних добрив, пестицидів і ретардантів.
Всебічні дослідження в цьому плані свідчать, що науково обгрунтоване застосування засобів хімізації не створює загрози екологічній безпеці.
Так, вивчення чисельності та біомаси грунтової мікрофлори методом прямого мікроскопіювання, що відображає закономірність розвитку всієї сукупності мікроорганізмів у ґрунті, виявило навіть збільшення чисельності й продуктивності мікрофлори при інтенсивній технології вирощування озимої пшениці, що вимагає, порівняно з іншими культурами, високого рівня застосування засобів хімізації. Найбільша чисельність мікроорганізмів та розміри біомаси виявлені при органо-мінеральній (побічна продукція попередника + післядія гною – P110К180 + N30II + N60IV + N30VII) та мінеральних системах удобрення.
Встановлено, що висока продуктивність мікроорганізмів у ґрунті при таких системах удобрення створюється за рахунок діяльності мікроорганізмів-мінералізаторів органічних сполук, зокрема амоніфікаторів, актиноміцетів та оліготрофів. Внесення мінеральних добрив сприяло більш активному проходженню гуміфікації порівняно з варіантом, де добрива не вносили. Це стверджується на підставі проведення радіовуглецевого методу визначення коефіцієнтів гуміфікації (Кг), величина якого була на 10-31% вищою в орному шарі ґрунту. Спостерігалася також тенденція до збільшення інтенсивності розкладу рослинної маси у варіантах з традиційною системою захисту рослин (протруєння насіння і внесення гербіцидів).
Посиленню гуміфікаційних процесів сприяло внесення в сівозміні шою та рослинних залишків гороху – попередника озимої пшениці: коефіцієнт гуміфікації на 40-64% перевищував контрольний варіант. З підвищенням дози мінеральних добрив від N120P90K90 до N180P110K180 гуміфікація дещо послаблювалась, але підвищувалася мінералізація.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи сучасних інтенсивних технологій у рослинництві» автора Каленська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шкала ВВСН росту та розвитку зернових культур (стадії розвитку зернових)“ на сторінці 3. Приємного читання.
