При грунтозберігаючому землеробстві посів може здійснюватись за один прохід, після одного або декількох проходів із лущенням або після глибокого рихлення. Ґрунтозахисні технології поєднуються із розширеним відновленням родючості грунту.
Ці технології базуються на мінімальному обробітку грунту без перевертання скиби (Mini-till), використанні для відновлення родючості Грунту, поряд із традиційними органічними добривами (гною), побічної продукції (соломи, стебел кукурудзи, соняшнику, бадилля), сидеральних добрив та біостимуляторів росту і розвитку рослин.
Екстенсивний мульчуючий посів (low disturbance, неглибоке розпушування) передбачає між збиранням та посівом тільки обробіток стерні плоскорізами завглибшки не більше 10 см. Висів насіння проводиться за допомогою універсальної рядкової сівалки.
Інтенсивний мульчуючий посів (рис. 1) (high disturbance, глибоке рихлення). Між збиранням та посівом виконується обробіток стерні плоскорізами (максимум на 10 см) і більш глибокий обробіток ґрунту (максимум на 30 см). Висів насіння проводиться за допомогою універсальної рядкової сівалки.
Поверхневі рослинні залишки за своєю масою іноді в 4–5 раз перевершують кореневі. Тому, вони більше впливають на технологічні результати роботи машин. Проблеми із забиванням робочих органів виникають при наявності куп соломи, незібраних і полеглих рослин, великої кількості рослинної маси. Диференціація ґрунтообробних машин у залежності від агрофону свідчить, що плуги-лущильники і обертові плуги загального призначення забезпечують задовільну якість (95-98%) загортання рослинних залишків у кількості до 3,0 т/га. Але вони не виконують завдання, якщо маса залишків зростає в 2-3 рази, це під силу лише ярусним плугам.
Рис. 1. Мульчуючий обробіток ґрунту.
Щорічний енергетичний потенціал польових культур
України за ресурсами біомаси складає:
• залишки зернових (солома) – 2,21 млн. тонн;
• стебла кукурудзи – 1,19 млн. тонн;
• соняшник (стебла, макуха) – 2,31 млн. тонн.
Широкомасштабна деградація українських ґрунтів, за висновками вітчизняних фахівців, є основним наслідком екологічної недосконалості нинішніх технологій вирощування сільськогосподарських культур, існуючої структури земельних угідь і потребує з екологічної точки зору перегляду стратегії і тактики як ґрунтознавчої, так і землеробської наук. Деякі ґрунти в Україні перебувають на межі незворотних змін, що відбивається на складі ґрунтової біоти. Відновлення деградованих земель є складним, а в деяких випадках неможливим, оскільки втрата їх природної родючості тісно пов'язана з порушенням ряду процесів і явищ, у які включені рослини, ґрунт та організми, які його населяють. Ґрунтозахисні технології вирощування культур забезпечують охорону ґрунтів від факторів деградації і дають можливість мати вищу врожайність культур при низькій собівартості вирощеної продукції.
Традиційні технології вирощування культур в умовах схилового землеробства базуються на застосуванні для обробітку ґрунту полицевих знарядь із заорюванням післяжнивних і рослинних решток, які сприяють утворенню переущільненого підорного горизонту. Така система обробітку призводить до погіршення протиерозійної стійкості поверхні грунту, значно знижує його поглинальну здатність, створюючи умови для активного розвитку водоерозійних та дефляційних процесів.
Ґрунтозахисні технології вирощування культур базуються на мінімальному обробітку грунту завглибшки 4–5 см (параметри плоскоріза для суцільного мілкого обробітку завглибшки 5-16 см та глибокого 30-45 см) під всі культури сівозміни (у тому числі під цукрові буряки, кукурудзу, соняшник та ін.), біологізації землеробства, використанні нетоварної частини врожаю як органічних добрив, мульчуванні поверхні ґрунту післяжнивними рештками і широкому застосуванні сидератів. Застосування мінімального обробітку ґрунту сповільнює мінералізацію та втрати гумусу. Щорічні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію грунтів складають 32-33 млн. тонн або більше 10 млрд. грн. збитків.
Впровадження у виробництво цих технологій забезпечує значну економію палива – в 2-4 рази, мінеральних добрив – у 10 разів (компенсується лише азотна недостатність – 10 кг д. р. азоту на тонну залишених у полі соломи та інших рослинних залишків), пестицидів у 8 разів (обробляється лише насіння), часу на обробіток ґрунту – в 3 рази, металу на один метр захвату грунтообробних машин – у 2–3 рази і вологозберігаючий ефект до 50 мм продуктивної вологи порівняно з технологіями, які базуються на оранці. В той же час ці технології значно підвищують урожайність сільськогосподарських культур: перші п'ять років – на 0,45-0,70 т/га зернових одиниць; в наступні роки – на 1,2–3,0 т/га. Крім того, технологія протиерозійного обробітку грунту сповільнює ерозійні процеси до допустимих меж.
Ці технології якби спеціально розроблені для наших сьогоднішніх умов господарювання, коли немає засобів для придбання палива, мінеральних добрив, засобів захисту рослин.
Теоретично обгрунтований “шоковий” стан ґрунту при обертанні скиби, коли аеробна біота грунту з глибини 0-15 см загорюється плугом в анаеробні умови завглибшки 16-30 см і гине без кисню, а анаеробна біота з глибини 16-30 см вивертається плугом на поверхню і також гине, але вже від кисню. “Шоковий” стан зникає тільки на 4– 5-й рік систематичного застосування грунтозахисних технологій, і тоді віддача від них ефективним урожаєм різко зростає (М. К. Шикула, Г. В. Назаренко, 1990; М. К. Шикула, 1998 та 2000).
Щоб сприяти розвитку кореневої системи, за цими технологіями вирощування, потрібно підвищувати пористість ґрунту без змішування шарів (щілюванням, глибоким розрихлюванням), для зменшення руйнування структури грунту і розчинення органічних речовин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи сучасних інтенсивних технологій у рослинництві» автора Каленська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грунтозберігаючі технології (Mini-till) вирощування польових культур в умовах схилових земель України“ на сторінці 1. Приємного читання.
