Догляд за посівами включає, крім роздрібненого внесення азотних добрив, ще й заходи інтегрованого захисту рослин від бур'янів, шкідників, хвороб і вилягання. На посівах кукурудзи до цієї системи включають окремо або в поєднанні, із застосуванням пестицидів, міжрядний обробіток ґрунту. Особливо ретельно регульованими мають бути всі технологічні операції із застосування пестицидів. Для якісного їх здійснення, велике значення має організація суцільних посівів, з використанням рекомендованих схем створення технологічних колій. На посівах зернових треба застосовувати лише штангові широкозахватні сучасні обприскувачі, обладнані вітрозахисними пристосуваннями, дрібнокраплинними розпилювачами та відсікачами. Використання пестицидів в інтенсивних технологіях повинне бути забезпечено найсучаснішою технікою та організаційною базою, включаючи спеціалізовані сховища, розчинні механізовані пункти, безпечні засоби доставки робочих розчинів до польових агрегатів.
Велике значення має своєчасне та якісне проведення всього комплексу збиральних робіт. Спосіб та час збирання встановлюють за фазами достигання зернової маси.
Отже, впровадження інтенсивних технологій з елементами біологізації в рослинництві дасть змогу отримувати високі врожаї якісної екологічно чистої продукції. Необхідно сказати, що рівень реалізації продуктивності посівів залежить не тільки від генетичних складових, але й від повноти використання природних і агротехнічних факторів.
Якими б не були значними можливості оптимізації структури посівів і сортів, сам потенціал їх продуктивності, особливо рівень його реалізації, в значній мірі обмежується однобічністю фізіолого-біохімічних складових цього потенціалу, а також, що дуже важливо, неповнотою використання природних і агротехнічних факторів продуктивності. В цілому, все це призводить до меншої адаптивності окремо взятої культури або сорту, різкого зниження їх продуктивності при погіршених погодних умовах, виникнення інших біотичних та абіотичних стресових ситуацій. У результаті посіви окремих культур або сортів нездатні повністю використовувати можливості кожного окремого поля, а їх продуктивність недостатньо стійка за роками вирощування. В зв'язку з цим в одновидових або односортових посівах можуть швидко поширюватися хвороби аж до рівня епіфітотій. Однотипність структури їх посівів, однобоке наповнення просторових об'ємів фітометричними елементами структури зменшує безпосередність контакту з джерелами живлення, вони нездатні до достатньо активного формування і використання елементів фітоклімату. Зіставлення цих недоліків, зведених до окремої культури або сорту агроекосистем, з життям і реакціями природних фітоекосистем, породило свого часу ідею штучного створення спочатку багатовидових, а потім і багатосортових посівів сільськогосподарських культур, тобто ідею атрофітоценології.
В основу ідеї і практики агрофітоценології покладено бажання й можливість створення таких культурних посівів із різних видів культур, або їх сортів, які мають свої особливості продукційного процесу та використання умов продуктивності, є більш врожайними, але ні біологічно, ні агротехнічно не викликають значних ускладнень щодо технології вирощування, а іноді і використання їх продукції. В зв'язку з тим, що при створенні агрофітоценозів залучаються лише фактори різнобічності біологічних особливостей різних культур та сортів, у тому числі й адаптаційних, ефект їх застосування, як тепер безперечно доведено в світовому рослинництві, є в чистому вигляді біологічним. Тобто тут створюється і реалізується один із найбільш екологічно чистих напрямків інтенсифікації рослинництва, яким є його біологізація.
Сьогодні теорія й практика формування ефективних агрофітоценозів доведена до рівня легкоздійснених відносно небагатьох, але добре обгрунтованих принципів. Основними з них є агрокліматична відповідність та адаптаційно різнобічна реакція культур (сортів), що залучаються до ценозів, певним умовам господарства (поля); достатній рівень гетерогенності всієї сукупності агробіологічних параметрів і властивостей культур (сортів), у поєднанні з їх біологічною й технологічною сумісністю; технологічна простота формування, вирощування і особливо збирання сумісних посівів; агроенергоекономічна доцільність і ефективність.
Ці принципи добре опрацьовані й втілені при формуванні кормових агрофітоценозів не тільки в лукопасовищному, але й в польовому кормовиробництві. Широко відомі в світовій практиці інтенсивного кормовиробництва дуже різноманітні й ефективні злаково-бобові сумішки, зокрема кукурудзи з соєю, кормовими бобами, кормовими люпинами та ін. Відомі також міжвидові сумішки зернобобових (люпинів з горохом, соєю, сераделою, кормовими бобами тощо).
Зрозуміло, що можливості міжвидових агрофітоценозів виключно колосових культур обмежуються вузьким спектром їх біологічної та особливо фітометричної сумісності, харчового й кормового використання. Через це ефективнішим у зерновому господарстві є напрямок формування агрофітоценозів на основі гетерогенних сортів однієї і тієї ж культури, бо тут зразу ж відпадає проблема міжвидової сумісності й посилюється ефект сортового взаємодоповнення. Наразі в дослідах, і на практиці переважають розробки з питань міжсортової агрофітоценології.
За літературними джерелами, в більшості зарубіжних країн при формуванні міжсортових агрофітоценозів зернових культур, переважно орієнтуються на підвищення стійкості до найбільш поширених хвороб та вилягання. Інші фактори тут ретельно не вивчають. Такий напрямок хоч сам по собі й недостатній, проте найбільш ефективний з точки зору екологізації рослинництва в розвинутих країнах Заходу, де раніше і гостріше постали питання екологічної кризи, як наслідку швидкого науково-технічного прогресу та індустріалізації.
Неминуче виникають питання щодо принципів міжсортової агрофітоценології основної хлібної культури – озимої пшениці. Зараз, вже саме на сортосумішках озимої пшениці, нагромаджено найглибші науково-експериментальні розробки, а в нашій країні та в деяких інших вони набувають практичного застосування.
Нові можливості міжсортових агрофітоценозів озимої пшениці, пов'язані з появою значної кількості її нових сортів з дуже широким спектром морфологічної й екологічної гетерогенності.
В основу цій моделі закладено створення багатоярусного посіву, за рахунок використання двох або трьох сортів-компонентів, що значно відрізняються за висотою рослин. Відповідно, одним із найголовніших принципів цієї моделі, є використання різних за висотою сортів у такому співвідношенні, щоб головним компонентом був менш високорослий сорт. Для цього його висівають нормою висіву, що становить 75% оптимальної для чистого посіву, або ж навіть повною нормою (100%). Насіння доповнюючого компонента (більш високорослого) додають відповідно в кількості 50 або 25% також від повної норми його висіву в чистих посівах. У разі застосування трикомпонентної сумішки два доповнюючі сорти- компоненти домішують нормою висіву по 25% від повної. Збільшення на 25% загальної норми висіву в сортосумішках є одним із обґрунтованих принципів їх формування. Зрозуміло, що поєднання в сортосумішках різних за висотою сортів треба робити з врахуванням також і інших їх біологічних властивостей, зокрема стійкості до вилягання, ураження хворобами та шкідниками, реакції на погодні умови, показників якості зерна, збігу строків достигання тощо.
Таким способом сформований багатоярусний міжсортовий агрофітоценоз озимої пшениці, дає можливість цілеспрямовано конструювати практично всі морфофізіологічні властивості та ознаки, що в сукупності й забезпечують підвищення врожайності та якості зерна даних посівів, за рахунок більш повного використання, а частково і поліпшення багатьох факторів продуктивності, в першу чергу – природних.
У міжсортових агрофітоценозах найповніше реалізується фітометричний потенціал кожного з сортів-компонентів щодо їх індивідуального і сукупного для посіву асиміляційного апарату, поліпшення його просторової структури та оптичних властивостей, значно, але в межах оптимізовано-ефективної норми, збільшується площа листкової поверхні посіву, забезпечується пошарове її розміщення, підвищується насиченість просторового обсягу посіву в цілому хлорофілом, які й забезпечують більш повний контакт сприйняття та перетворення енергії ФАР. За багаторічними даними, коефіцієнт використання ФАР у кращих із досліджених сумішок зростає на 10-15%. Цьому сприяє й те, що в сумішках раніше створюється оптимальний асиміляційний апарат, подовжується час його активного функціонування. Із гетерогенністю структури посіву та підвищеним його насиченням елементами морфоструктури рослин тісно пов'язане поліпшення фітоклімату та його окремих складових.
Особливо ж велике значення має значне підвищення стійкості до хвороб та вилягання. Наприклад, ураження рослин у сумішках такою найпоширенішою для озимої пшениці хворобою, як кореневі гнилі, зменшується на 8,0-24,5%, а вилягання на 2–3 бали. Зростання стійкості до хвороб та вилягання, крім іншого, зменшує пестицидне навантаження інтенсивних технологій і відповідно сприяє одержанню екологічно чистої продукції.
У цілому, застосування науково обгрунтованих міжсортових агрофітоценозів озимої пшениці, забезпечує щорічні прирости врожаю зерна за відношенням до чистих посівів у середньому на 0,3-0,8 т/га, зростання його стійкості за роками вирощування; на 2–3% підвищується вміст сирої клейковини, поліпшуються показники хлібопекарських якостей. У сумішках зростає на 13–15% коефіцієнт енергоекономічної ефективності інтенсивних технологій вирощування озимої пшениці.
Щоб ефективно забезпечувався викладений вище комплекс оптимізаційних заходів із формування і створення умов для високопродуктивних посівів, необхідно постійно здійснювати систему цілеспрямованих контрольних, регулюючих і корегуючих дій. Все це є складовою систем управління. Фактично і в теорії, і на практиці в сучасних інтенсивних технологіях рослинництва розробляють та впроваджують відповідні системи управління продуктивністю рослин і посівів. У джерелах літератури і агрономічній практиці такі системи відомі в термінологічному визначенні, як системи біологічного, агробіологічного або агробіотехнологічного контролю.
Під біологічним контролем розуміють систему одержання інформації про посіви, хід формування окремих елементів врожаю, несприятливі або сприятливі фактори, що впливають на процеси формування врожаю, та про кількісну і якісну оцінку його структури. Біологічний контроль включає визначення фаз розвитку рослин, фітосанітарного стану посівів, їх забур'яненість; агрохімічний аналіз ірунту і тканин рослин, з метою своєчасного виявлення та ліквідації дефіциту елементів живлення. Для здійснення біологічного контролю, розроблені технологічні карти ділянок поля, що дають змогу агрономам планувати технологію вирощування тієї або іншої культури за сучасними принципами, вести облік показників формування врожаю і на їх основі приймати рішення про проведення відповідних агротехнічних заходів.
Тепер у світовій і вітчизняній практиці всі рекомендовані виробництву інтенсивні технології вирощування культур обов'язково супроводжують конкретними системами біологічного (агробіологічного) контролю, до якого включають детальний опис ознак посіву, грунту та інших елементів середовища, як об'єктів спостереження, можливий список оптимізаційних заходів, приведення цих показників до планових нормативів.
Така система, зокрема для зернових культур, добре опрацьована і широко впроваджена в господарствах України. В ній передбачена перевірка та облік якості насіння, його протруювання; передпосівного режиму грунту, якість його підготовки і проведення сівби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Системи сучасних інтенсивних технологій у рослинництві» автора Каленська С.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шкала ВВСН росту та розвитку зернових культур (стадії розвитку зернових)“ на сторінці 2. Приємного читання.
