Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

— А невдачі? Мій брат загинув у невдалій операції. І Чучо. І Ігнасіо.

— То поодинокі випадки. Іноді нам доводилось робити неможливе. І ми таки робили чимало такого, що здавалося неможливим. Але часом сусіди не підтримували атаки на нашому фланзі. Часом бракувало артилерії. Або ще давали завдання, що було нам не під силу, як ото під Селадасом. Тоді траплялися невдачі. Але загалом то не була невдача.

Вона мовчала, і він узявся доїдати те, що лишилося.

Вітер у кронах дерев чимдалі дужчав, і на веранді стало холодно. Енріке поскладав тарілки назад у кошик і втер рота серветкою. Тоді ретельно витер пальці і обняв дівчину за плечі. Вона плакала.

— Не плач, Маріє,— сказав він. — Того, що сталося, не вернеш. Нам треба думати, як діяти далі. Попереду багато роботи.

Вона не озивалась, і в світлі, що доходило від ліхтаря на розі, він побачив, що вона дивиться просто перед себе.

— Нам треба покінчити з усякою романтикою. Оцей будинок— один із проявів такої романтики. Треба покінчити з тактикою терору. Годі вже тих авантюр.

Дівчина й далі мовчала, і він дивився на її обличчя, про яке думав усі ті місяці щоразу, коли тільки міг думати про щось інше, крім свого діла.

— Ти наче з книжки читаєш, — сказала вона. — На живу людську мову не схоже.

— Пробач, — сказав він. — Цього навчило мене життя. Це те, що має бути зроблено. І воно для мене важить найбільше.

" А для мене найбільше важать мертві,— сказала вона.

— Мертвим шана. Але це не так важить.

— Знову ти наче з книжки, — сердито мовила вона. — У тебе замість серця книжка.

— Пробач, Маріє. Я думав, ти зрозумієш мене.

— Я розумію тільки те, що вони мертві,— одказала вона.

Він знав, що то неправда. Вона не бачила, як вони вмирали

на дощі в маслинових гаях над Харамою, і в спеку у зруйнованих будинках Кіхорни, і на снігу під Теруелем. Та знав він і інше: вона ставить йому за вину те, що він живий, а Вісенте загинув, — і раптом десь у найдальшому вцілілому закутку його колишньої душі, про який він давно забув, спалахнула болісна образа.

— Тут був птах у клітці,— сказав він. — Дрізд.

— Еге ж.

— То я його випустив.