Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

Голос був жіночий і проказав відзив швидко й нерозбірливо.

Енріке відсунув засувку і лівою рукою розчинив двері, не

опускаючи кольта в правій руці.

У темряві перед ним стояла дівчина з кошиком. Голова її була пов'язана хусткою.

— Здрастуй, — мовив він, зачинив двері й узяв їх на засув.

Він чув, як вона дихає в темряві. Тоді забрав у неї кошик

і поплескав її по плечу.

— Енріке, — озвалася вона, і він не бачив, як спалахнули її очі й засвітилось обличчя.

— Ходімо нагору, — сказав він. — Хтось стежить за будинком з вулиці. Ти не помітила?

— Ні,— відповіла вона. — Я йшла через пустирище.

— Я покажу його тобі. Ходім на веранду.

Вони піднялися сходами. Енріке ніс кошик, тоді поставив його поруч з ліжком, а сам пройшов до рогу будинку й визирнув на вулицю. Негра в солом’яному капелюсі вже не було.

— Ага, — спокійно мовив Енріке.

— Що «ага»? — спитала дівчина, торкнувшись його руки,! теж визирнула туди.

— Він пішов. Що там у тебе є попоїсти?

— Мені так прикро, що ти просидів тут цілий день сам-один, — сказала вона. — Страшенна дурниця, що треба було чекати, доки споночіє. Я цілий день до тебе поривалася.

— Дурниця, що я взагалі тут сиджу. Мене ще вдосвіта висадили з човна і привели сюди. Залишили тільки пароль і ні крихти їжі, та ще й будинок, виявляється, під наглядом. Пароль їсти не будеш. І додумались же привести мене в будинок, за яким чомусь стежать. Це справді по-кубинському. Але за мого часу ми принаймні не сиділи без їжі. Ну, а ти як, Маріє?

Вона міцно поцілувала його в темряві. Він відчув її повні тугі вуста і те, як вона вся затремтіла, пригорнувшись до нього, і раптом його пронизав нестерпний біль у попереку.

— Ой! Обережно!

— Що з тобою?