Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

Я дав йому п'ятірку з грошей китайця.

— Я завжди знав, що ти мені друг. А скажи все-таки, Гаррі, чому ти не хочеш узяти мене?

— Бо ти приносиш нещастя.

— Тебе просто щось укусило, — сказав він. — Ну, та гаразд, старий. Ти ще радітимеш, зустрівши мене.

Тепер, з грошима в кишені, він пішов швидше, але мені й на його швидку ходу гидко було дивитись. Він ішов так, наче всі суглоби в нього згиналися не в той бік.

Я пішов до «Перлини», зустрівся там з агентом, і він дав мені папери, а я поставив йому чарку. Потім замовив сніданок, і тут прийшов Френкі.

— Це мені дали для тебе, — сказав він і подав мені якусь трубочку, загорнуту в газету й перев'язану червоним шнурком. Я зняв газету, побачив, що то якесь фото, і розгорнув його, вирішивши, що хтось на причалі сфотографував мій човен.

Так-так. Це було зняте до пояса фото мертвого негра — горло перерізане від вуха до вуха й потім акуратно зашите, а на іру-Дях — аркушик з написом по-іспанському: «Ось що ми робимо з Іеодиаз Іа^ав».

— Хто тобі дав це? — спитав я Френкі.

Він показав на сухотного хлопця-іспанця, що перебивався в порту чим доведеться. Він стояв коло буфетної стойки.

— Поклич його.

Хлопчик підійшов. Він сказав, що два молодих сеньйори Дали це йому близько одинадцятої години. Спершу спитали, 40 він знає мене, і він сказав, що знає. Потім він віддав це

Френкі, щоб той передав мені. Вони дали йому за це долар. Вони були гарно вдягнені, сказав він.

— Політика, — сказав Френкі.

— Атож, — сказав я.

— Вони гадають, що це ти навів поліцію на тих трьох хлопців.

— Атож, — сказав я.

— Політика — погано, — сказав Френкі.— Добре, що ти їдеш.

— Вони веліли тобі щось переказати? — спитав я в хлопця-іспанця.

— Ні,— відповів він. — Тільки передати оце.