Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Братухо, та й мені ж болить, як і тобі!

— Геть з човна! — сказав я йому.

Та він спокійнісінько сів на кормовий стілець і випростав ноги.

— Я чув, ми сьогодні відчалюємо, — сказав він. — Рішення правильне: тут нам справді більше нема чого робити.

— Ти не відчалюєш.

— Та що з тобою, Гаррі? Тобі ж нема сенсу сваритися зі мною.

— Нема? Ану, геть з човна!

— Ти тільки не гарячкуй.

Я ляснув його по обличчю, він підвівся і виліз назад на причал.

— Бувши тобою, я б такого нізащо не зробив, Гаррі,— сказав він.

— Хай би тільки спробував, — сказав я йому. — Я тебе з собою не беру. І край.

— Гаразд, але навіщо ж бити?

— Щоб швидше дійшло.

— Що ж я, по-твоєму, маю тепер робити? Конати тут з голоду?

— Отак уже й конати, — сказав я. — Наймися на рейсовий пароплав. Відробиш на проїзд.

— Не по-людському ти зі мною обходишся, — сказав він.

— Аз ким ти обходишся по-людському, п'янюго? — сказав іЯ. — Та ти рідного батька продаси.

Це, до речі, була щира правда. Проте мені було неприємно, що я його вдарив. Знаєте, як воно буває, коли вдариш п'яного. Але брати його з собою на таке діло я не міг — навіть якби й хотів.

Він поплентав був причалом, довжелезний, як день без сніданку, а тоді зупинився й повернув назад.

— Ти не підкинеш мені кілька доларів, Гаррі?