Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Ну, я віддаю кінці,— сказав я Френкі.

— Політика — погано, — сказав Френкі.— Політика дуже погано.

Я згріб докупи папери, що їх залишив мені агент, розрахувався, вийшов з кафе, перетнув площу, проминув ворота й пакгауз, вийшов на причал, і аж тоді мені відлягло від серця. Ті шмаркачі таки добряче мене налякали. їм якраз вистачить розуму запідозрити мене, що то я виказав їхню трійцю. Всі вони такі самі, як Панчо. Злякавшись, вони гарячкують, а коли гарячкують, їм кортить кого-небудь убити.

Я перейшов на човен і запустив двигун, щоб розігрівся. Френкі стояв на причалі й дивився. Він усміхався своїм дивним усміхом глухої людини. Я підійшов до нього.

— Послухай, — сказав я. — Дивись, щоб і ти не встряв через це в якусь халепу.

Він не чув мене. Довелося прокричати все те знову.

— Моя політика — добра політика, — сказав Френкі й одв'я-зав кінець.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Френкі кинув мені чалку, я помахав йому рукою, провів човен між бонами й скерував його в протоку. Англійське вантажне судно виходило з порту, і я наздогнав, а тоді й випередив його. Судно везло цукор, воно низько сиділо у воді, й уся обшивка в нього була іржава. Моряк у старому блакитному светрі дивився на мене з корми, коли я пропливав мимо. Я вийшов із затоки, проминув Морро й узяв курс на Кі-Уест, просто на північ. Потім покинув штурвал, перейшов на ніс, скрутив чалку, а тоді повернувся й виправив курс, так що Гавана спершу витяглася за кормою, а потім почала зникати за горами.

Спочатку зник Морро, за ним — готель «Насьйональ», і нарешті над обрієм залишилася тільки баня Капітолію. Дув ледь відчутний бриз, і течія була куди слабкіша від тієї, на якій 'іgz востаннє рибалили. Два рибальські вітрильники поверталися до Гавани, а оскільки йшли вони із заходу, то я зрозумів, що течія слабка.

Я заглушив двигун. Навіщо марнувати пальне — нехай собі човен дрейфує. Коли стемніє, я зорієнтуюся за маяком Морро, йьякщо віднесе далеко, то за вогнями Кохімара, підійду ближче до берега й візьму курс на Бакуранао. А втім, поки стемніє, ця течія, певно, віднесе мене якраз за дванадцять миль, до самого Бакуранао, а там орієнтиром будуть вогні Баракоа.

, Отож я заглушив двигун і перейшов на ніс, щоб роздивитися довкола. Побачив я тільки два вітрильники, що заходили ЧВ порт із заходу, і за кормою — білу баню Капітолію, яка здіймалася наче просто з моря. Течія виносила із затоки жмутки водоростей, над водою ширяли птахи, але їх було небагато. Я посидів трохи на даху каюти, дивлячись на воду, але не побачив ніякої риби, крім отієї коричневої дрібноти, що жирує у водоростях. Не вір, брате, тому, хто каже, ніби між Гаваною й Кі-Уестом море — не море. Я край того моря сидів, тож знаю.

Трохи згодом я повернувся на корму, аж там стоїть Едді.

— Що сталося? Що сталося з двигуном?

— Зламався.

— Чому ж ти не піднімаєш кожуха?

— Ет, відчепися, — сказав я.

Знаєте, що він зробив? Повернувся на човен, через носовий люк заліз у каюту й ліг спати. І приніс із собою дві пляшки. Заскочив коло порту до першої ж bodega [80] купив ці дві пляшки й повернувся на човен. Коли я відчалював, він прокинувся, а тоді заснув знову. Коли ж я заглушив двигун на течії й човен загойдався на хвилях, він прокинувся остаточно.

— Я знав, що ти мене візьмеш, Гаррі,— сказав він.

— Бодай тебе чорти взяли, — сказав я. — Ти навіть не записаний у моїх паперах. От візьму зараз та й викину тебе за борт.